од вітру. На злато чисту совість не мінять, Дай, Боже, нам не вміти бути хитрим - І повертати до краси красу, І помирати від чужого болю. І мудрості розгадувати суть, Зціляти світ жорстокості любов'ю.
Аби доріг святих не переплутать, Бо зрадити собі – то вже ганьба. Своїми долю ліпимо руками, Коли і як нам стати на межі: Не приведуть дороги нас до Храму, Коли його немає у душі.
солов'я. А вирветься із мого тіла, І буду вже тоді не я. І не мої в ній будуть жести, Думки, тривоги, почуття. І не моя вже мама хрестить Новонароджене дитя.
Ми так обросли гріхами, Подумати навіть страшно. Чи нехристи ми, чи звірі, Чи серце у нас порожнє. Дійми, наша душе, віри, Не дай заблукати, Боже. Прости і дочку, і сина За сльози твої солоні. Яріть ще твоїй калині, Звільнившись навік з полону.
летять у вирій журавлі, Болем переповнюється серце. Як їм буде там, на чужині, Без Дніпра, Дінця, без України. Чи пригорне хто й отих синів, Що свідомо рвуться з України.
Від жаху спогадів підкошуються ноги: Голодомор - не привид, бо не зник. Народ живе, поки все пам'ятає, Шляхи понять для нас тепер нові. Та пам'яті свіча горить і сяє У нашім серці, поки ми живі.
сама. Ця істина з'явилась недарма, Вона важка і дуже-дуже давня. Понесемо в очах лиш світлість Божу. Нічого не забудемо в житті, Бо чистоти у душах він хотів. Про це забути нам ніяк не можна.
поки ще трави в росах, Коли ще дива навкруги так рясно, Не запізнись до сонця: вийди вчасно. Я бачу бджілку золоту на квітці Й дивуюся: в якому ж це я віці? Що цей буденний ранок – справжнє диво, А світ широкий – мудрий і вродливий.
ніжності тої: Своїм серцем зігріти могла півсела. Називали всі матір святою. І полегшає враз і на серці, й душі. То шле мама з небес засторогу: - Чую й бачу усе, мов, живіть – не грішіть І щасливими будуть дороги.
дорости. І я вростаю в глибину корінням: Все неповторне треба берегти. Були і в мене і падіння, й злети: Життя як нива: все бува в путі. Сказав же нам Олійник про поетів: За все відповідайте у житті.
віки, Що ви своєму рідному народу Не подасте спасенної руки. А де ж та правда з її словом дужим, Що доля знову роздає торби? А ви мандат тримаєте байдуже І не рятуєте державу від ганьби.
уже води. Чи, може, візьмемо свій розум за поводи І порятуємось всі разом ми від біди. Куди поверне Україна?... Та і в біді Не похитнеться, себе знайде у боротьбі. Не дасть загинуть Україні кожен сущий, І вирвуть лицарі її з рук загребущих.
руїни. Доля бранки. Та була із тих, Що назвалась гордо: УКРАЇНА. Жити УКРАЇНІ і цвісти! Бути і міцній, і неподільній. Тільки б корінь духу зберегти І незаплямованим сумління.
камертон. Звучить вона в моєму серці дзвінко І задає мелодією тон. Я вчилася у тих синів і дочок, Які життя поклали на вівтар. З яких не міряй вірність різних точок, Любити Україну – Божий дар.
Злі слова хай будуть вам чужі, І собор врятує ваші душі. Бережіть собори у душі – Не покине у біді надія. І на чистих аркушах пишіть Світлі думи і пречисті дії.