Журнал «Першого». Випуск 1

Transcript

1. ПЕРШИЙ КАНАЛ СОЦІАЛЬНИХ НОВИН НАЙЦІКАВІШІ НОВИНИ ЛУЦЬКА ТА ВОЛИНІ PERSHYJ.COM
3. НАЙЦІКАВІШІ НОВИНИ ЛУЦЬКА ТА ВОЛИНІ на PERSHYJ.COM #БудьПершим ПЕРШИЙ КАНАЛ СОЦІАЛЬНИХ НОВИН
4. Над проектом працювали: Андрій РАЗУМОВСЬКИЙ Ірина НОВОСАД Ірина КОСТЮК Еля КОРОТИНСЬКА Дмитро АВРАМЕНКО Роман ДОМБРОВСЬКИЙ Адреса і вихідні дані 43000, м. Луцьк, вул. Коперника, 8а (099) 494-80-46 e-mail: pershyj.news@gmail.com Відділ реклами (050) 130 47 09 Від редакції «Перший» – видання, яке впевнено набирає попу- лярність. Ми не просто продукуємо новини, а даємо можливість кожному творити власну картину дня: усі зареєстровані користувачі можуть публікувати на сайті фото, відео, які цікаві саме їм. А ще «Перший» – безкош- товна територія для блогерів. Ми – команда, яка працює на результат, а він не змусив на себе чекати. Завдяки нашій наполегливості, майстерності, професіоналізму та бажанню працюва- ти, менш як за рік «Перший» став одним із найпопу- лярніших інтернет-видань Волині. «Перший» – це не лише новини, це й чимала кіль- кість успішних проектів, які торкаються чи не усіх сфер повсякденного життя – політики, бізнесу, стилю, спор- ту, гастрономії… У вже традиційних рубриках «Людина часу», «Депутати в темі», «Бізнесмени в тренді», «Серед перших», «Мама на стилі», «Перший на кухні», «Будь сильним» ми спілкуємося з цікавими та успішними людьми, які власним прикладом показують, як можна заробляти, працювати, відпочивати та діляться своїми секретами і життєвими історіями. Найцікавіші інтерв’ю, фоторепортажі та проекти ми зібрали у першому випуску журналу, який Ви зараз тримаєте у руках. 4
5. Людина часу Руслан Вайман Владика Михаїл Олександр Савченко Олена Твердохліб Ігор Алексєєв Георгій Шевчук Ігор Гузь Валентин Петровський Фоторепортаж із матчу Україна-Словаччина Депутати в темі Микола Яручик Михайло Імберовський Юрій Гупало Ігор Лех Микола Буліга Волинська Голландія Олександр Пирожик Володимир Бондар Вячеслав Рубльов День народження луцького театру «Гармидер» Бізнесмени в тренді Андрій Разумовський Вистава «Лускунчик» від балетної студії «Жизель» Серед Перших Антон Василюк Фоторепортаж із концерту «Без обмежень» Чарівна Олександра та непосидючий Лука Grand Central Food Terminal у РЦ «Промінь» 6 12 18 24 30 36 42 48 54 56 62 68 74 80 84 86 92 98 104 106 112 114 120 122 128 Зміст П ЕР Ш И Й КАН А Л СО Ц ІА ЛЬ Н И Х Н О В И Н 2018 5
6. «Одна робота, одна дружина, один собака» Руслан Вайман Будівництво – одна з тих сфер економіки, яка, оминаючи кри- зу, продовжує розвиватися. Серед тих, хто, попри усі складнощі в країні, не полишив цю справу – «Луцький домобудівельний ком- бінат» (ЛДБК). Десятки років будівельна компанія зводить житло, яке відрізняється надійністю, якістю й енергоефективністю. Про те, як вдалося відродити будівництво після розпаду Радянського Союзу, про проблеми галузі та перспективи реалізації програми «Доступне житло» Перший запитував у Руслана Ваймана. Саме він є незмінним керів- ником ЛДБК та одним із кращих фахівців у сфері будівництва на Волині. ПЕРШИЙ КАНАЛ СОЦІАЛЬНИХ НОВИН 6 ЛЮДИНА ЧАСУ
7. 7 ,, – Руслане Олексійовичу, певно, не вперше вам ставлять таке питання, але чому ви пов’язали своє життя з будів- ництвом? – Чесно кажучи, я більше нічого не вмію робити. Мені завжди надзвичайно подоба- лось будувати. Це дуже важливо, адже ми створюємо житло для людей, а відповідно – розбудовуємо країну. – Розкажіть про свій професійний шлях і становлення Луцького домобу- дівельного комбінату, який є одним із лідерів на будівельному ринку. – Мій професійний шлях безпосередньо пов’язаний з історією домобудівельного комбінату з перших хвилин його створення. Спочатку це був завод панельного будуван- ня, націлений на випуск збірних будинків і проіснував з 1980-го по 1999-й рік. На базі цього заводу ми створили «Луцький домобу- дівельний комбінат», аби будувати житло з керамічної цегли. Силікатна цегла в будівництві – це пога- но, тому в усіх наших будинках, починаючи з 98-го року, ми не використали жодної силі- катної цеглини. Маємо такий підхід до цього, тому наші будинки – безпечні та добротні. – Яка географія діяльності «Луцько- го домобудівельного комбінату»? – Це Луцьк. Серед останніх об’єктів - 179-квартирний будинок на Іващенка і по- тужний житловий комплекс на розі вулиць Гордіюк – Конякіна. Там буде 53 тисячі ква- дратних метрів житла. Поруч знаходяться сквер, парк площею 8 гектарів і дитячий майданчик, який ми вже ввели в експлуата- цію влітку минулого року. – Щодо цінової політики на первин- ному ринку нерухомості: які ціни на житло і як вони формуються? – Безумовно, цінова політика формується ринком. Бо є попит, і є пропозиція. Ціна в Луцьку, якщо я не помиляюся, – від 11 до 13,5-14 тисяч гривень за квадрат. Фактично ціна залежить від будівельних матеріалів, від комплектуючих, бо частина з них купується, на жаль, за євро і долари. Тому курс валют впливає на ціну, як і на дохід населення, від- сутність кредитів. Ми дуже хотіли б зменшити ціни, але не можемо їх опустити нижче собівартості. – Будівництво – це одна з тих сфер, яка дуже чутлива до коливань в еконо- міці і реагує на перепади і кризи. Коли було найважче і як справлялись? – Чесно кажучи, я більше нічого не вмію робити. Мені завжди надзвичайно подобалось будувати.
8. – Важко на будівельному ринку було завжди. Але, попри все, будувати потрібно завжди. От у Європі на 1 людину – 50 кв.м. житла, а у нас – всього 20. Сьогодні, подивіться, ставка депозитів па- дає. І людина, яка має якісь незначні кошти, боїться покласти їх у банк. Найдешевша одно- кімнатна квартира коштує півмільйона гривень. Якщо ці кошти покласти в банк, і він, не дай Боже, лусне, то в нашій країні повернуть у кра- щому разі 200 тисяч або нічого. А якщо купити квартиру, то ці кошти вдасться вберегти. У нас частина населення досі живе в гур- тожитках радянського часу, багато людей живе в малосімейках, багато застарілого житлового фонду, так звані «хрущовки», які треба розби- рати. На моє переконання, треба буду- вати у дві-три зміни, без вихідних, будувати багато. Від цього, вреш- ті-решт, залежить рівень якості жит- тя. Але стає очевидним те, що у на- шій країні робиться все, аби будува- ти було важко. На жаль, є тенденція до погіршення ситуації, починаючи з самого законодавства та виділення землі й завершуючи тими ж іпоте- ками. – Як можна вирішити це питання? – У будівельному бізнесі я завжди був при- хильником двох речей – це державна програма «Доступне житло» і доступна іпотека. І цими питаннями ми займаємося вже багато років. Ми лобіюємо програму «Доступне житло» як представники Конфедерації будівельників України. Далі потрібна іпотека. Вона в усьому світі – 3-5%, а у нас тупо – 21%. Або в нас спочатку пропонують людям 9%, а потім ця сума росте до 21%. Ми таких речей не пропонуємо, але треба визначитися на законодавчому рівні, аби мати державну іпотечну програму. Була би правильною програма «Доступне житло» для різних категорій, для учасників бо- ,, Ми дуже хотіли б зменшити ціни, але не можемо їх опустити нижче собівартості. 8
9. йових дій, для лікарів, молоді, вчителів і так далі… Але от у чиновників так влаштовані мізки, що вони називають це витратами. А насправді – це вклад у майбутнє. Мені вдалося підняти це питання, коли на Волинь при- їжджав Прем’єр-міністр, але, на жаль, у нас різні підходи… Я не зміг донести до прем’єра те, наскільки це потрібно. – У вас є депутатський досвід. Ви б хотіли по- вернутись до депутатства заради вирішення цих пи- тань на законодавчому рівні? – Не хотів би… Бо шкода вже часу і здоров’я (сміється, – авт.). Депутатів – більше, ніж вдосталь. Просто хотілося б, аби вони почали працювати в правильному напрямку. Не раз задаюся питанням: коли наші чиновники і депу- тати навчаться виділяти гроші на молодіжні кредити і «До- ступне житло» без відкатів? Бачите, 47 мільярдів на доро- ги є, а на будівництво житла – тільки 1 мільйон. І я розумію чому. Бо з бу- дівництвом доріг всі знають: 30% цих сум – це відкати… – Наскільки я пригадую, ви також були першим, хто взявся за вирішення жит- лових проблем ветеранів АТО та сімей загиблих… Розкажіть, на яких умовах відбувається співпраця? – У квітні 2016-го року ми заклали капсулу майбутнього будівництва ЖК «Карамель» на розі вулиць Конякіна – Гор- діюк. Перед тим у нас вини- кла ідея передати авансом дві квартири на Іващенка сім’ям загиблих в АТО. Там була дуже важка си- туація – загинув молодий хлопчина, 19 років. Це вели- ка трагедія. А другий чоловік героїчно загинув у танковому бою. Але не мав посвідчення учасника АТО. Це була фор- мальність, яку не встигли провести документально. Але чоловік загинув, захищаючи країну, похований на Алеї Ге- роїв. Попередньо ми підписали меморандум з організаціями учасників і ветеранів АТО, спілками загиблих. – А це враховується у розмір пайової участі? - Ні, це рішення колективу забудовника, і коли виникла така пропозиція – воно було повністю підтримано всіма. Також у 2017-му році ми дали ще одну квартиру сім’ї Шуль- ганів, де батько і син – учас- ники АТО, а сам «Санич» – аф- ганець, який стояв у черзі на житло 25 чи 30 років. Мені здається, це нормаль- ний крок, і нам не шкода. Назвіть ще одну компанію, яка надала безплатно три квартири учасникам АТО, і вся критика припиняється… Це дає нам моральне право зу- стрічатися з прем’єром, прези- дентом, міністрами і піднімати ці проблемні питання, зокре- ма, щоб зробити програму співфінансування і прописати умови доступних іпотек. – Які маєте плани на найближчий час? – ЛДБК зосереджує увагу на нашому об’єкті ЖК «Кара- мель Residence» на Гордіюк – Конякіна. Це надзвичайно ,, На моє переконання, треба будувати у дві- три зміни, без вихідних, будувати багато. 9 2018 #БудьПершим — підписуйся на нас у соцмережах
10. цікавий житловий комплекс з усім необхідним: хорошою інфраструктурою, громадським цен- тром, хорошим спортивним ядром. Звісно, паралельно плануємо займатися ін- шими перспективними напрямками, але дуже велику увагу будемо надавати і сконцентруємо нашу роботу саме на ЖК «Карамель». Ми вже здали першу секцію із 40 квартир. – То чим житло від ЛДБК відрізняється від того, що пропонують інші забудовники? – Наші будинки – теплі, збудовані з кераміч- ної цегли, вони енергоефективні, кожна квар- тира обладнана сучасним котлом індивідуаль- ного опалення. Головний пріоритет – це якість. У нас є такий підхід: якщо вікна, то Rehau, бо це найкращі вікна з 5-камерних. Якщо котел, то Vailant; якщо стіни, то вони повинні бути теплі. У нас процент опору теплопередачі – 4, при нормі 3,3. Одна з основних умов у роботі – треба буду- вати тепло, якісно та енергоефективно, щоб це потім коштувало мінімум при оплаті комуналь- них послуг. Тож не буду скромним, але я переконаний, що наше житло завжди добротне і вирізняється надійністю і якістю. А ще будинки ЛДБК повинні бути гарними і тішити око. – А як ви ставитесь до конкурентів у бу- дівельній сфері? – Позитивно ставлюсь до конкурентів, але, напевно, в насамперед потрібно конкурувати самим із собою. Я точно повинен знати, що в нас комфортне житло, енергоефективне і що воно добротне. Повірте, не дуже багато конкурентів будує і розуміє, що треба будувати з керамічної цегли. Будують будь-що і будь з чого. Є факти, коли при вихідних даних на 5 по- верхів будують 10, і ніхто не знає, що буде з тим будинком далі. Ми так не будуємо! Ми звикли, що це має бути надійно, офіційно, законно, ле- гально і без ризиків. Тому, якщо чесно, в нас не так і багато конкурентів. – А от ваш син Андрій є одним із най- більш відомих та успішних молодих за- будовників. Він пішов вашими стопами і, напевно, ви ним пишаєтесь. Однак, якщо відверто, то чи немає між вами своєрідної конкуренції? – Ну, це прекрасно, коли син іде по стопах батька. Це здорово! Значить, батько все зробив правильно при вихованні. Ну, хіба було б кра- ще, якби він просто ходив по кабаках і не думав про життя? Це прекрасно, що так сталось. Напевно, в нього не було шансу не стати будівельником, адже з 8 років я брав його на будови. А вже з 17 чи 18 років він працював у мене помічником. Мені вдалось вкласти у нього все, що я міг, і в нього все успішно виходить. У нього такі ж підходи у роботі, як і у мене: чесно, нормально, гарно, якісно і надійно. Якщо ж про конкуренцію на самому ринку, то у нас різна ніша. Але це ж нормально, якщо діти у чомусь переростають своїх батьків. Ми теж у чомусь переросли своїх батьків, які жили важче. Їм було тяжко відбудовувати країну піс- ля війни, але ж об’єктивно – ми їх переросли. Тому, дай Боже, щоб наші діти переросли нас самих, бо так і має бути. – У вас вся сім’я будівельників? – Щодо моєї сім’ї, то в мене все доволі нуд- но: одна робота на все життя, одна дружина і один собака. У нас нормальна класична сім’я, абсолютно не публічна: діти, маю вже четверо онуків (два внуки і дві внучки) і собаку, який живе з нами як повноправний член сім’ї. З дружиною ми прожили разом 39 років... Вона – теж будівельник, і познайомились ми на роботі. Тому робота дала нам все, і любов – теж. Про Андрія знають всі, чим займається, він більш публічний. А моя донька займається тим, що любить свого чоловіка і виховує двох дітей. Буду споді- ватися, що сім’я насправді будівельна, і згодом онуки продовжать справу діда. Може, трохи нудно у мене, зате стабільно, без скандалів та публічних обговорень. Спілкувалась Еля Коротинська Фото: Роман Домбровський ЧИТАТИ ПОВНІСТЮ ТУТ → 10
11. 11 2018
12. «Яка різниця, в якій Церкві дитина похрещена? Хрестить не Патріархат!» Митрополит Михаїл У важкі часи, які трапляються у жит- ті кожної людини, як зрештою і країни, важливо зберігати віру в Бога. Вона рятує та надає сили пережити випро- бування. У чому суть віри, чи обов’язково відві- дувати віруючій людині храм, чому Цер- ква Московського патріархату є чужою для України, про це та багато чого ще цікавого «Перший» допитувався у митрополита Во- линського та Луцького Михаїла для рубрики «Людина часу». ПЕРШИЙ КАНАЛ СОЦІАЛЬНИХ НОВИН 12 ЛЮДИНА ЧАСУ
13. – Чому так важливо для люди- ни вірити в Бога? – Щоб дати відповідь на це запи- тання, треба визначити, що таке віра. Віра – це впевненість у невидимому, як у видимому, бажаному, очікуваному, як у дійсному. Згідно зі Священним Пи- санням, без віри неможливо догодити Богу. Ми приходимо в цей світ по Божому промислу, віримо в те, що Він є, а якщо і не віримо, то Він все одно є. А віра наша дає нам мож- ливість не просто догодити Богові, а ще й спастися. Маю на увазі спасіння душі, а не тимчасове перебування на землі. Від буття до небуття кличе нас Бог. Людина на- роджується не виключно від фізичних стосунків батьків, а від промислитель- ного Божого благословення на це – він так визначив, а все решта – моменти в житті. Господь говорить, якою повинна бути віра в людини: «Якщо твоя віра з гірчичне зерно, то скажи цій горі ру- шити з місця, і вона рушиться». Нам часто не вистачає цієї маленької віри, тому ми не можемо не те що творити чудеса, а й елементарні речі. – Якщо людина вірить у Бога, чи обов’язково їй ходити до храму? – Єпископ і народ – це і є Церква. Інколи під церквою розуміють лише культову споруду. Насправді це місце для богослужіння, де збираються єпи- скоп і народ, які зійшлися для служін- ня разом. Вдома молитися недостатньо. Це мінімум, який людина повинна вико- ристовувати для свого ж блага, повно- цінна молитва можлива лише у храмі. Навіть із психологічної точки зору ми не можемо постійно молитися вдома, бо нас відволікає будь-що: телефон, крик, шум, атмосфера… Так, ти пороз- мовляєш з Богом, але дім не налашто- вує на молитовну хвилю, бо це місце приватної молитви, а спільна молитва набагато сильніша. – Як часто треба ходити до цер- кви? – Так, як написано у Святому Пи- ,, Ми приходимо в цей світ по Божому промислу, віримо в те, що він є, а якщо і не віримо, то він все одно є. 13 #БудьПершим — підписуйся на нас у соцмережах
14. санні, ні більше, ні менше, – сьомий день для Господа, щоб оцінити, що людина прожила, зорієнтувалася, чи вірним шляхом вона йде, і скласти плани на наступний період. Не Богові потрібно, щоб ти до нього при- йшов, це людині потрібно прийти до Бога. – Віросповідань є багато. А як людині, яка є православним християнином, стави- тись до людей, які сповідують іншу віру? – Православна Церква, як і християнська в цілому, – це свобода вибору цінностей та ідей. Мова йде про свободу дій самої людини, яка за- кладена ще у створенні людини. Господь знав, що Адам согрішить? Знав. Попередив, але не стримував Адама в його виборі. Так і ми вважаємо, що людина в праві оби- рати вчення за її свідомістю та поглядами. Бла- годать присутня у всіх конфесіях, але повною мірою відчути божественну благодать можна лише у православній церкві. Щоб її отримати, треба докласти чимало зу- силь, бо можна бути у право- славній церкві, але жити, як у язичництві. Щодо наявності в Украї- ні багатьох конфесій, то це свідчить лише про нашу то- лерантність, ліберальність, але захищати свою віру – це наш обов’язок, щоб не під- даватися дияволу, який намагається відвести багатьох людей від істинної віри, підміняючи її сурогатами. – Поговорімо більше про зміну віроспо- відання. Є багато випадків, коли, напри- клад, жінки виходять заміж за іноземців і змінюють свою віру. Вони приречені на погане життя після цього? – Зміна віри не карається одразу. Бог за- лишає людині вибір, свободу. Він каже: «Не зраджуй своєї віри, бо буде погано тобі і твоїм дітям». Зміна віри – це відступлення від Бога, будучи православною, людина стає «криво- славною». Якщо вона присягнула служити Бо- гові, як це робили її батьки, але змінила віру, то це також означає і те, що вона зрадила своїх батьків. Розумію, що батьки радіють за своїх доньок, коли ті виходять заміж, навіть якщо за іновір- Блаженствувати, прославляючи Бога, означає виконувати те, що ти маєш виконувати. 14
15. 15 них, але на яке життя вони себе прирекли? Генетику крові ніхто ще не відміняв, кров все одно буде грати, що це не твоє. Відома на увесь світ Роксолана змінила віру і все життя жила у дискомфорті. Так, вона досягнула вершини, але чим закінчи- лося її життя і дітей? Сини повмирали, а Османська імперія розпалася. Тимчасове задоволення, реалізація мрій не варті зміни віри. А як же благословення на продовження роду? Фізично діти будуть народжуватися, проте, яка доля чекає на цих діток… – А що таке шлюб у церковному ро- зумінні? – Найважливіше у заміжжі – це почуття любові, яке підкріплене і підтверджене бла- гословенням Божим через звершення таїн- ства Вінчання. Але дам вам коротку відпо- відь словами Тараса Шевченка: «Кохайтеся, чорноброві, та не з москалями…» – Знаємо, що існує як вінчання, так і розвінчання. У чому суть останнього? – Цей чин називається церковне розлу- чення. Згідно з біблійною історією, ще у ста- розавітні часи велася мова про те, чи можна розлучатися з жінкою. Господь говорить: не можна. А чому ж тоді в законі написано, що можна? Господь відповідає: «Через жорстоко- сердя ваше я вам дав таке право». Тобто, якщо пара одружується з любові, то повинна прожи- ти разом до кінця життя. Лише смерть може їх розлучити. Церковне розлучення може здійснювати лише архієрей, у цьому разі я. Але я не розри- ваю сім’ю, а знімаю сімейні обов’язки, знімаю відповідальність перед Богом за бажанням пари через її жорстокосердіє. – Чи є це гріхом для пари, яка спочатку обвінчалася, а потім розвінчалася? – Звичайно, це є гріх. Церква встановила певні правила та причини для церковного роз- лучення. Перша причина – це зрада. Друга – неможливість мати дітей. Третя – хвороба, яку чоловік чи жінка приховали перед одруженням, наприклад, залежність від алкоголю. Четверта – якщо шлюб є стосунками, які загрожують жит- тю людини: чоловік напився, бере сокиру та га- няє сім’ю навколо хати чи лупцює жінку щодня. Інших причин немає. Розлучення через «ми не зійшлися характерами» – це дурниці. Тяжкість гріха та відповідальність за нього різна. Більший гріх на тому, хто, наприклад, приховав хворобу, а інший теж має гріх, бо по- гано молився, раз Господь не відкрив до одру- ження очі. – Скажіть, а чому треба хрестити діток одразу після народження, а не дати їм можливість обрати віру у свідомому віці? – У священному писанні сказано так: «Хто хреститься від води і духа, увійде в Царство Не- бесне». – Але про вік там немає жодної згад- ки… – Так, але змоделюємо ситуацію. Народжу- ється дитина, її не охрестили, вона померла – ми дитину позбавили Царства Небесного. Можна сказати, а чому ми те несвідоме дитя охрещуємо, може, воно б обрало собі іншу віру. А віра батьків навіщо?! Усі ці розмови про вік, у якому треба охрещу- ватися, – то все вигадки, якими ми намагаємося позначити віру. Однією з таких вигадок, напри- клад, є ходити в хустині до церкви… – А хіба жінка не повинна ходити до храму з покритою головою? – Чому? Усе дуже просто. Жінки надають багато уваги своїй зовнішності, волоссю… Бог створив жінку, давши їй красу, щоб вона була приваблива, щоб на неї споглядали, щоб вийшла заміж, народила дітей. Уявіть, зробила жінка гарну зачіску і прийшла у храм. Усі на неї дивитимуться, а це відволікатиме від молитви. Тому, щоб не спокушати своїм виглядом, ка- 2018
16. жуть, що треба вдягти хусти- ну. Та ж сама історія зі спід- ницями. Куди зазвичай ди- вляться чоловіки? Обличчя, груди, стегна… Штани обляга- ють тіло, що привертає увагу. Більше ніяких речей тут не- має, решта – забобони і друго- рядне тлумачення. У храмі усе повинне налаш- товувати на молитву, а не від- волікати від неї. – Що думаєте про ситу- ацію, яка сталася у Запо- ріжжі та сколихнула всю Україну? Священик Мос- ковського Патріархату від- мовився відспівувати дво- річну дитину, яка трагічно загинула, оскільки вона була хрещена у церкві Ки- ївського Патріархату. – Почнімо з причини, чому було відмовлено. Священик – з Московського Патріархату, хіба вони будуть любити Укра- їну?! Вони – чужаки, це іно- земна церква. Дух цієї церкви – дух агресії та «путінізму»! Так, те, що священнослу- житель, якого називають от- цем, відмовив, – він зробив неправильно. Він сказав, що хрестили ди- тину в Київському Патріархаті. Найголовніше: неважливо, в якому Патріархаті хрещена, вона вже похрещена і має право на поховання. Хрестить не Патріархат! Перед лицем смерті всі однакові, не кажучи вже про маленьких дітей, які є ангелами вже на землі. До речі, хрестити може і мирянин. Згідно з ученням Церкви, при форс-мажорних обставинах дитину похрести- ти може будь-хто, навіть ви. Наприклад, народила жінка дитя, але воно на межі смерті, щоб дитина в разі смерті по- трапила в Царство Небесне, її треба похрестити. Ви берете воду і кажете: «Охрещуєть- ся раб Божий (називаєте ім’я дитини), во ім’я Отця, Амінь, і Сина, Амінь, і Святого Духа, Амінь». Все. Дитина хрещена. Якщо дитя вижило, його треба принести до храму. Я після вас не буду перехрещу- вати, я лише доповню, зро- бивши те, що потрібно згід- но з чином хрещення. Такого поняття як «перехрещення» немає. – Як би ви назвали си- туацію, яка склалася між церквою Московського та Київського Патріархатів? Це протистояння, кон- флікт… – У вірі, в обрядах, в таїн- ствах – різниці між нами ніякої. Єдина відмінність – ідеологія церкви. Київський Патріархат стоїть на державницьких заса- дах, Московський – на імпер- ських. Тому між нами триває боротьба. Ми вважаємо, що має бути незалежна Україна, а у ній – незалежна церква. Усі ці розмови про вік, у якому треба охрещуватися, - то все вигадки, якими ми намагаємося позначити віру. 16
17. 17 Спілкувалась Ірина Костюк Фото: Роман Домбровський Вони кажуть: ні, Україна по- винна належати Росії. З по- чатком дій на сході України це оголилося, загострилося. – А як ви вважаєте: на сході війна чи все ж АТО? – Я мав би відповісти так: на сході відбувається антите- рористична операція. Але по суті – на сході йде агресія Росії щодо України. Це прихована війна, прихований напад Росії на Україну. – В Україні так пове- лося, що політика прони- кає практично в усі сфери життя. Церква теж підда- ється політичному впливу? – Церква – поза політикою. Ми не є прихильниками яко- гось режиму влади, партії… Це вибір людей, і у цьому плані ми поза політикою. Але якщо християнські цінності, які ми сповідуємо, збігаються з тією чи іншою політичною силою, то ми їх підтримуємо у тих завданнях, які є корисними для людей. Наприклад, влада Янукови- ча. Ми спочатку терпіли, ди- вилися, а в лютому 2014 року Церква рішенням священного Синоду сказала: не будемо молитися за цю владу, ми про- ти неї. І не під впливом Май- дану. Ми бачили, що влада чинить антилюдські рішення, і виступили проти. Волонтерство – теж наче не церковне питання, але ми підтримуємо наших воїнів на сході, в армії є наші капелани. Ми не втручаємося в політичні баталії, але в першу чергу на фронті є люди, віруючі, які по- требують духовної підтримки. Зрештою, там живуть наші ві- руючі, яких ми не залишаємо, – ні на Донбасі, ні в Криму. Ми не закрили єпархію в Криму, щоправда в гонінні, але вона залишилися. У нас позабирали храми, не дають можливості проповідувати, утискають… Але у Криму жи- вуть наші люди, і це наша те- риторія! Ідеологія нашої Церкви – державна, тому ми не можемо стояти осторонь тих процесів, які «розривають» Україну. 2018 #БудьПершим — підписуйся на нас у соцмережах
18. Олександр Савченко Не перший тиждень увага волинян прикута до нового голови Волинської ОДА Олександра Савченка. Наразі він вникає у ро- боту управлінської системи області, але вже має певні враження від волинських чиновників: на горіхи періодично дістається ба- гатьом. Однак, за його словами, сварить їх не заради того, щоб звільнити, а щоб зрозуміти методи їхньої роботи. Своїми думками про Волинь, кадрові зміни, митницю, бурштин та ба- гато чого іншого голова ОДА Олександр Савченко поділився з «Першим». «Корупційні схеми при мені дуже важко «літають» ПЕРШИЙ КАНАЛ СОЦІАЛЬНИХ НОВИН 18 ЛЮДИНА ЧАСУ
19. – Що знали про Волинь до того, як вас призначили головою Волинської ОДА? Може, родичів тут маєте чи друзів? – Не маю тут родичів… Було багато знайо- мих по роботі на Волині, а потім життя розвело. Пам’ятаю волинське село Павлівка, в якому відбувалася зустріч двох президентів – Леоні- да Кучми та Александра Кваснєвського, а я був відповідальним за їхню безпеку. Вони відкрива- ли меморіал. Було дуже складно, дуже… І піс- ля цього я намагався не згадувати про Волинь (сміється, – авт.). Звичайно, Волинь – чудова, як я вже встиг помітити, тут чудові люди… Тоді було по-іншо- му, бо багато хто намагався перешкодити цій міжнародній акції. А оскільки ніхто з волинян не згадує про мою участь у забезпеченні охорони двох президентів, отже, ми спрацювали толе- рантно і виважено. Про Волинь довелося читати, коли я вже діз- нався, що ймовірно очо- лю ОДА. – Як одним речен- ням могли б охаракте- ризувати Волинь? – Благодатний край з чудовими людьми… – Ні для кого не се- крет, що політична партія УКРОП фактич- но «керує» областю. Ви як людина з коман- ди Президента будете намагатися мінімізува- ти її вплив? – Це не зовсім пра- вильно. Те, що я з коман- ди Президента, – це одна справа, але я – людина держави, як і Президент. Щодо УКРОПу, то я ніде не чув, що це якась антидержавна організа- ція чи антинародна, тому не розумію, чому я по- винен мінімізувати його вплив. Можливо, навпа- ки, я повинен підвищити вплив когось іншого або ж створити рівні умови для всіх. Думаю, це було б кра- ще, аніж мінімізувати чийсь вплив. Це трохи на- гадує мені «совок»: спочатку зруйнуємо, а по- тім будемо будувати. Напевно, УКРОП чогось вже досяг, адже його підтримують люди. – Певно, вам вже відомо, що колишній голова ОДА Володимир Гунчик перебу- вав в очевидній конфронтації з головою обласної ради Ігорем Палицею. Ви нала- годжуватимете співпрацю? – Уявімо, що Волинь – це красивий лай- нер, який ми повинні повести до «світлої» мети – соціально-економічного благополуччя… Є штурвал і два, прописані законом, крісла, в яких сидять пілоти, керуючи літаком. Один з них може бути командиром, інший – просто пі- лотом, у когось більше досвіду, у когось – мен- ше… Думаю, що до комунальних підприємств мало що із «Волиньторфу» потрапляє – усе йде на експорт 19
20. Зараз я не можу сказати, у кого з нас з Іго- рем Палицею більше досвіду. Апріорі в Ігоря Петровича – більше, бо він був головою Одесь- кої ОДА, добре знає Волинь. Але якщо вважа- ти, що цей «літак» на 50+1 відсоток належить державі, то, швидше за все, я теж маю право на слово. Як можна, будучи на одному борту, дивитися в різні боки і відвертатись один від одного?! Це просто нереально. Ми з ним приречені на те, щоб спілкуватися і «крутити» штурвал в одному напрямку. Володимир Гунчик – успішний губернатор, не все було так вже безнадійно. Він керував, Волинь процвітала… Засоби масової інформа- ції трохи згустили фарби, і виходило так, що Волинь на останньому місці. Він зробив те, що зробив. Це полегшує мою роботу, адже мені залиша- ється лише продовжувати те, що напрацьоване. Єдине – у мене інше бачення виконання ро- боти та інші підходи до спілкування з людьми. – Яка ваша головна мета на Волині? Що серед ваших завдань – у пріо- ритеті? – Я багато чого хочу, навіть страш- но про це заявляти, бо не впевнений, чи все вдасться реалізувати. Мета одна – волиняни повинні відчути, що влада працює для людей. Це завдання я став- лю перед собою сам, його озвучив Пре- зидент, при чому не лише мені, а й усім керівникам структур. Деякі політики спекулюють тим, що у всьому поганому винен Президент. До чого тут він? В області є представник Президента, це я, і мені треба перекона- ти волинян у тому, що все залежить від роботи на місцях, зокрема й від людей. У нас із волинянами все вдасться! – Сподіваємося… – У мене немає права сподіватися, я можу бути тільки впевненим. – Ви привезли на Волинь трьох радників. Це усі кадрові вливання в управлінську структуру області? – Це не зовсім кадрові вливання, це люди, які допомагають мені вивчити си- туацію. – Кажуть, що саме вони можуть стати вашими заступниками. Це так? – Не маю такої впевненості. – Які якості повинен мати чи- новник, ваш підлеглий, щоб ви наз- вали його професіоналом? – По-перше, небайдужість. Я взагалі не звертаю увагу на байдужих людей, вони мені нецікаві. Є багато історичних постатей, які довели, що байдужість – це найстрашніше, що може бути в людині. По-друге, професіоналізм. Начи- татись багато розумних книг – мало. Професіоналізм – це досвід, який на- бувається бажанням щось робити, або Мене дуже цікавить черга на кордоні. 20
21. тривалими перебуванням на посаді. І звичайно, оперативність. Ситуація невблаганно вима- гає, щоб ми усе робили негай- но. Бо все, якщо не розвалю- ється, то близьке до того, що почне розповзатися. Усі, хто відповідають цим критеріям, зможуть працюва- ти у моїй команді. – Перейдімо до буден- них проблем Волині. Во- линська митниця асоцію- ється у багатьох з чергами, корупцією, контрабан- дою… Ви як голова ОДА плануєте наводити лад на митниці? – Багато хто досі вбачає у голові ОДА секретаря об- кому, який втручався у все і вся, бо партія була дик- таторського спрямування… Достатньо було забрати у людини партійний квиток, щоб домогтися бажаного. Добре, що ці часи минули. Законодавство прописа- не таким чином, що вже навіть поліція виведена в центральне підпорядку- вання. Маю певний досвід роботи у правоохоронних структурах і вважаю, що це не зовсім правильно. Але зараз про інше… Ко- жен губернатор змушений шукати варіанти співпраці з територіальними органами центральних органів вико- навчої влади. Втручатися в роботу митни- ці ми не можемо, а от співпра- цювати і впливати на ситуацію шляхом пошуку правильних рішень – зобов’язані. Мене дуже цікавить черга на кордоні. Я не раз їздив до Польщі через Волинь, стояв у чергах, бачив, як усе відбува- ється… Тому вважаю, що треба зустрітися та обговорити ме- ханізм перетину кордону, але не впевнений, що лише одна митниця може все виправити. Там більше роботи в поліції та прикордонників, аніж в митни- ків. Будемо думати, що роби- ти, можливо, доведеться щось технічно міняти. – Волинь має ще одну болючу проблему – неза- конне добування буршти- ну. На рівні обласної ради були спроби його легалізу- вати – для цього створили підприємство «Волинь- природоресурс», яке фак- тично не функціонує, бо не було розуміння з адмі- ністрацією. Якими будуть ваші дії з бурштином? – Давайте почнемо з того, чи нам взагалі потрібне до- бування бурштину. В історії відомі факти, коли бурштином палили печі, бо він горить кра- ще, ніж вугілля, і має високу тепловіддачу… Є села, де він просто лежав на городах, люди його використовували як матеріал для опалення. Не кажу, що бурштин зараз треба використовувати за- мість вугілля. Ні. Кожен губернатор змушений шукати варіанти співпраці з територіальними органами центральних органів виконавчої влади. 21 2018
22. Кордони відкрилися, він став популярним, його стали переправляти туди, де він коштує дешево як для них, але дуже дорого як для нас. Тому я б не ставив питання: будемо чи не будемо ми добувати бурштин? Та хай лежить собі до кращих часів… Може, з нього ще колись вироблятимуть ліки, які врятують світ… – Так, але поки ми чекаємо, його про- довжують «мити» нелегально? – Якщо ви думаєте, що з роботою комуналь- ного підприємства його перестануть незаконно «мити», то я з цим не погоджуюсь. На початку 2000-х один із моїх хороших зна- йомих працював у компанії, яка займалась ви- добуванням золота… Так-от, коли він прийшов у складі нового керівництва, видобуток золота, умовно кажучи, зріс із 50 кілограмів до понад ста на рік. Цифри свідомо називаю умовні, бо це стратегічний об’єкт. Крадуть не тільки бур- штин, а й золото. Крадуть все, що можна. Так люди створені. Або існує система, яка це уне- можливлює, або її нема. Тому говорити, що як тільки зайде підприєм- ство, то незаконний видобуток бурштину при- пиниться, – гарантій нема. У ситуації з бурштином треба думати про наслідки. Потрібна реальна система контролю за дотриманням умови видобутку, за відновлен- ням землі після добування… Президент під час свого візиту на Волинь з трибуни сказав, що не буде ніякого бурштину, його повинна добувати держава. Як я можу по- рушити слово Президента? Гіпотетично є кос- мічна ймовірність того, що підприємство зможе зробити усе ідеально, краще, ніж могла б дер- жава, тоді можна переконувати Президента в іншому. Так, ми можемо починати напрацювання з тим підприємством, якщо вони прийдуть до мене, але треба щось і наступним поколінням залишити… – Чи встигли ви ознайомитися з діяль- ністю державного підприємства «Волинь- торф»? – Орієнтовно ознайомився. – Складність ситуації у тому, що у під- приємства закінчуються площі для роз- робки і добування торфу. І, за словами директора «Волиньторфу», саме обласна державна адміністрація ставить палки в колеса, не даючи дозволів. До слова, «Во- линьторф» опалює практично усі освітні та медичні закади області… Давайте почнемо з того, чи нам взагалі потрібне добування бурштину. 22
23. Спілкувалась Ірина Костюк Фото: Роман Домбровський – Тут можна лише розгля- дати варіанти, але, думаю, що до комунальних підприємств мало що з «Волиньторфу» по- трапляє – усе йде на експорт. Я й таке чув. Поки з цього підприємства до мене ніхто не звертався, але прийдуть – будемо роз- мовляти, бо поки мені важко сказати, чи це була позиція адміністрації чи, можливо, екологів… – На одній зі своїх пер- ших нарад ви багато уваги акцентували на лісовій га- лузі. Чи можна чекати піс- ля цього якихось активних рухів у лісовій сфері? – Керівник обласного управління лісових ресурсів Олександр Кватирко – актив- ний. Поки будемо будувати з ним роботу, як покращити си- туацію. Я загострив свою увагу на лісовій галузі не тому, що хочу когось звільнити… З пилорамами борються протягом усього мого життя. В ідеальному варіанті будь-який бізнес повинен бути облікова- ним. Але навіть у мирні часи, коли не було війни, все одно існували незаконні пункти прийоми металобрухту, пило- рами… Народ живе, як може. Лісова галузь повинна бути поставлена в цивілізовані рам- ки, мова йде не лише про ухи- лення від сплати податків, а й про вплив на оточення… У нас у цьому році зафіксо- ване зменшення лісових площ у порівнянні з минулим роком, але збільшення, якщо порів- нювати із 90-ми роками. Значить, зараз ліс почали інтенсивніше рубати. Але і лісівники, і поліція, і митники погодилися з тим, що треба створити робочі групи і над цим працювати. Я загострив свою увагу на лісовій галузі не тому, що хочу когось звільнити… 23 2018 ЧИТАТИ ПОВНІСТЮ ТУТ →
24. «Українці працьовиті лише за кордоном» Олена Твердохліб Голова Княгининівської ОТГ Олена Твердо- хліб – одна з тих керівників, яких можна наз- вати новаторами. Вона не боїться відповідаль- ності та ризикованих кроків, але на першому місці у неї завжди – інтереси громади, яка її обрала, і яку Олена Твердохліб затято відсто- ює та розвиває. Що думає очільниця ОТГ про свою посаду, де- централізацію, медичну реформу, лінощі українців, «Перший» розпитував для традиційної рубрики «Лю- дина часу». ПЕРШИЙ КАНАЛ СОЦІАЛЬНИХ НОВИН 24 ЛЮДИНА ЧАСУ
25. – На Волині триває про- цес децентралізації. Ство- рення ОТГ – це реально перспективно чи це – про- сто вимога часу? – На мій погляд, як і на дум- ку депутатів нашої громади, децентралізація має багато очевидних переваг. По-перше, на місця передаються кошти, і гаманець сільської ради вигля- дає краще, ніж рік чи два роки тому. Передаються повнова- ження, які раніше належали району чи області. Перевагою об’єднання є й те, що до життя громади за- лучаються її мешканці – їхня думка, наприклад, на що виді- лити гроші, є важливою. До всього ж у нас тепер є бюджет участі, до якого ми залучили цього року 100 тисяч гривень. Якщо раптом виникне якась проблема, про яку ми не знали, і вона не потребує великих фінан- сових вкладень, то мешкан- ці можуть розраховувати на кошти бюджету, додавши до них і свої гроші. Думаю, як- раз проекти, запропоновані самими людьми, матимуть більшу вагу, аніж ті, що про- понує сільська рада. Бо наба- гато більше цінується те, куди вкладаються власні гроші. – Як змінилося жит- тя селян за рік існування Княгининівської ОТГ? – Як і більшість ОТГ, ми теж акцентуємо увагу на інф- раструктурі. Вона була нероз- винена, у вкрай занедбаному стані, не зважаючи на те, що ми знаходимося близько до Луцька. Княгининівська ОТГ була територією темряви. Коли я стала головою, то освітлюва- лася лише центральна траса. Ввечері ні погуляти, ні додо- му дістатися – світла немає, і йдеш, спотикаючись через ями. Тому перше, що ми зро- били, – це взялися за освіт- лення тих вулиць, де було жахливе дорожнє покриття. Також у нас є затвердже- ний на п’ять років перелік до- ріг, які ремонтуватимуться. Ця інформація – у відкритому до- ступі на сайті громади. Люди бачать, що послідовність ре- монту дотримується, і вони знають, коли їхня дорога буде відремонтована. – Мешканці прилеглих до міста сіл здебільшого працюють там, а відтак во- дять дітей до міських шкіл та садочків, що не дуже подобається городянам, діти яких з народження чекають черги в дитсадки. У вашій громаді теж є ця проблема? – Переважна більшість ді- тей зі Зміїнця відвідує дошкіль- ні заклади Луцька, тому нам цю проблему треба негайно вирішити, збудувавши садо- чок у Зміїнці. Планується, що це буде дитсадок на 160 місць. Орієнтовна вартість садочка – 37 мільйонів гривень, які ми – На мій погляд, як і на думку депутатів нашої громади, децентралізація має багато очевидних переваг. 25
26. вже шукаємо, аби залити фун- дамент наприкінці цього року. Садочок буде дуже цікавим – з енергозберігаючими техноло- гіями, до яких, як відомо, небай- дужі європейці. Маємо надію, що за допомогою Мінрегіонбуду ми залучимо кошти, щоб швид- ше його побудувати. Оскільки бюджет ОТГ – 50 мільйонів, а бюджет розвитку цьогоріч буде понад 18 мільйо- нів гривень, то садочок реально побудувати за кілька років. – Знаємо, що після по- вернення з-за кордону ви зайнялися бізнесом – від- крили швейний цех з пошиття одягу для новонароджених. Чому вирішили піти з бізнесу в чиновницьку роботу? – Моє перебування за кордоном привчило мене до трохи іншого способу життя. Я вва- жаю, що кожна людина народжується для того, щоб залишити по собі якийсь слід. Для одних – це діти, для інших – книжки, вірші, картини… Я завжди обурювалась, чому мої батьки хо- дять по таких жахливих дорогах… Повернув- шись з Європи і проживши тут 12 років, я не побачила змін. І в певний період мені все це набридло… А ще якось мені сказали, що коли стану головою, тоді щось зміню. І я вирішила, що мушу стати головою. Друзі мене підтриму- вали. Якщо чесно, не люблю, коли мене чиновни- ком називають. Сільський голова – це не чи- новник, а передусім менеджер, господар. На жаль, не всі це поки розуміють. Але радію, що зміни у країні почалися, і нас підштовхну- ли до децентралізації. Розумію, що ми йдемо в борги. Але так було і в Чеській Республіці. У 2005-му році на кожного новонародженого припадало 10 тисяч доларів боргу перед ЄС. Те ж саме буде з нами. – Яким чином Чехія вийшла із цієї си- туації? – Чехія розвивала економіку, вона не пере- йшла на євро, залишивши чеську крону, яка на сьогодні є стабільною. Вони розвивають ви- робництво, торгувати особливо не мають чим, але у них процвітає туризм. До речі, коли я була в Чехії, то не раз при- возила в Україну іноземних колег, аби пока- зати їм нашу країну не з того боку, яку вони знали. То мої знайомі казали, що у нас дешева Я вважаю, що кожна людина народжується для того, щоб залишити по собі якийсь слід. Для одних – це діти, для інших – книжки, вірші, картини… 26
27. їжа, ще поки натуральна… Пам’ятаю, як приїздили байкери з Острави, яких я возила на Світязь, і вони були в захваті від місце- вих пончиків та пиріжків з капустою. Вже сьогодні ми розуміємо, що до нас теж дійшли консерванти, але наша їжа все ще зали- шається справжньою. Усі, хто приїжджає в Україну, захоплюються природою і нашими людь- ми, особливо їхнім став- ленням до незнайомців. – Не шкодуєте, що пов’язали своє життя з чи- новницькою роботою? – Мені вже хотілося піти в цьому році, але депутати кажуть: якщо я піду, то все стане, як було. З одного боку, мені приємно, що мені настіль- ки довіряють, а з іншого – я не розумію, чому вони не хочуть продовжувати почате нами. А ще мене насторожує, що люди стали байдужими. Ще у 2015-му році був підйом, у 2016-му вони активно ходили на збори, зараз їх на концерт зібрати важко… Вони знають: вона не краде, хоче, щоб ми розвивалися, «пхає» нас кру- гом, аби про нас усі говори- ли… Це так. Бо громада, про яку всі говорять, завжди буде цікавою для інвестора. – В українських селах та сама проблема – безробіт- тя. З ним можливо бороти- ся, хоча б у межах терито- ріальної громади втримати молодь, яка масово виїж- джає за кордон? – Я не вбачаю свою роль у тому, щоб затримати молодь тут. Українська система соці- альних пільг зробила так, що люди не хочуть працювати. Насправді роботи – купа. Але чомусь усі ті, хто хоче себе проявити, їдуть за кордон, не розуміючи, що там умови пра- ці інші, як і інтенсивність робо- ти. Кажуть, що українці – пра- цьовитий народ. Згідна, але він працьовитий за кордоном. Вдома він не працьовитий, бо є сім’я, друзі, на роботі, може, не дуже підганяють, а усвідом- леного поняття того, що я по- винен працювати продуктив- но, а не просто відсиджувати свої години, немає. Якщо чесно, не люблю, коли мене чиновником називають. Сільський голова – це не чиновник, а передусім менеджер, господар.
28. За кордоном максимально використовується робочий час. Обідня перерва у них – півгодини, а не година, як у нас, під час якої можна поїсти і заснути. Вони не кавують і не їдять годинами в робочий час! Приємно чути зараз від людей, що робота є і в Україні, головне не лінуватися. Погоджуюся з думкою, що не бачить роботи той, хто не хоче працювати. Добре, що вже нинішні студенти ро- зуміють, що можна вчитися і десь підробляти, а не сидіти в батьків на шиї. – Як ставитеся до медичної реформи? – Багато людей погано говорить про медич- ну реформу, що українці всі помруть, міністра називають «смерть з косою»… Це людей так лякають лікарі, бо їм до кишені не кластимуть гроші. У Чехії теж медицина була такою, як нам пропонують зараз. Там же не вмирають люди, як нас тут лякають. У мене складається вра- ження, що якраз реклама усіляких таблеток спрямована на винищення нації, а не медична реформа. – А що з медициною на території ОТГ? – На сьогодні у нас на території ОТГ є одна амбулаторія та п’ять ФАПів. Вони в поганому стані, ремонтувати їх, звичайно, можна, але спочатку треба подумати, чи вони нам потрібні усі. Цього бояться. Але я навіть під час перед- виборчої кампанії казала: якщо прийде час і доведеться щось закрити, то так і буде, як би радикально це не звучало. Я цього не боюся, бо розумію, якщо це зараз «не відрізати», то жодна реформа не пройде. – Разом із Рокинівською сільською радою вам дістався доволі проблемний об’єкт – Брищенське сміттєзвалище. Що плануєте робити з ним? Чи є перспекти- ва того, що сміттєпереробний завод там таки побудують? – Знаю, що планується придбати нову сор- тувальну лінію, яка буде розташована у Луць- ку. Усе робиться для того, щоб до Брища везли мінімальну кількість сміття. І не забуваймо, що з 1-го січня вступив у дію закон про сортування сміття. Щодо сміттєпереробного заводу, то на те- риторії ОТГ є земельна ділянка для нього, не- подалік сміттєзвалища. Мешканці Брища хочуть, щоб полігон за- крився, але й розуміють, що сміття ж зали- шається і далі продовжуватиме гнити і потра- пляти у ґрунтові води. Тому вже не ведеться мова, що вони не хочуть будівництва заводу, Українська система соціальних пільг зробила так, що люди не хочуть працювати. 28
29. бо є технології, які дають мож- ливість переробляти сміття, яке лежить роками. Впевнена, якщо це буде закордонний ін- вестор, то він знайде спосіб, як покращити екологію та пе- реробити старе сміття. Поки що сільська рада від полігону отримує високу орендну плату, яка згідно з договором між райдержадміні- страцією та Луцькою міською радою надходить до бюджету об’єднаної громади, це орієн- товно 1,2 мільйона гривень на рік. – Логічно було б, аби ці кошти йшли саме для бри- щан… – Ми прийняли рішення, що ці надходження будуть спря- мовані на покращення життя саме брищан, адже вони най- більше потерпають від полі- гону, екологія у них, на жаль, залишає бажати кращого… За ці кошти в минулому році в селі Брище було про- вели очистку води, придбали дитячий майданчик, замінили вуличне освітлення на енерго- ефективне, розробили проект на капітальний ремонт місце- вого клубу. – Як показує досвід, жодна із сільських рад, прилеглих до Луцька, не захотіла приєднатися до обласного центру. Чи ду- мали ви над тим, щоб ста- ти частиною Луцька? – Для мене важлива дум- ка мешканців. Вони захотіли об’єднатися з Рокинями – ми це зробили. На кінець 2016-го і 2017- го років ми проводили опиту- вання, які свідчили, що наші жителі хочуть бути окремо від Луцька. На мою думку, причина у тому, що у нас не- розвинена інфраструктура. Ми залежні від Луцька у пла- ні транспортного сполучення, вивозимо сміття на полігон, який, у принципі, є власністю Луцька… Розумію, що колись рефор- ма стане не такою добровіль- ною, як зараз, і може бути Указ Президента чи Верховної Ради про примусове приєд- нання, – я це теж людям кажу. Але наше завдання – до кінця 2020-го року зробити інфра- структуру, і якщо отакий мо- мент настане, то ми будемо готові до об’єднання. Щодо інших сіл, то, вва- жаю, що для того ж Прилуць- кого приєднання до міста не було би поганим варіантом. Місто віддало 50 мільйонів гривень реверсної дотації в державний бюджет. Просто віддало… А якби сільський голова Прилуцького не стояв стовпом, то його громада ви- грала б... Взагалі, не люблю, коли ставлять ультиматуми, бо людей це спонукає до свар- ки, а не до діалогу. Якось я зустріла Прилуць- кого сільського голову за кермом сміттєвоза – він сам возить сміття на полігон в Бри- ще. Простий дядько, чого він не може помирити депутатів своєї ради?! Чоловіки – амбіт- ні, але часом треба забути про своє «я», особливо, коли мова йде про інтереси громади. Спілкувалась Ірина Костюк Фото: Роман Домбровський 29 2018 #БудьПершим — підписуйся на нас у соцмережах
30. Ігор Алексєєв Це інтерв’ю мало всі шанси не з’явитися, бо його герой Ігор Алексєєв – доволі «норовливий мен», як він себе називає. Але наприкінці одного робочого дня, після засідання виконкому, у трубці пролунав голос: «Їду до вас!» Чай без цукру і пачка цигарок. Довго говорили про жит- тя, політику, ідеї, найближчі плани. Ігор викурює цигарку за цигаркою і, випускаючи дим, відповідає на питання. Десь – занадто емоційно, десь – стримано та неохоче, але, зрештою, відверто відкриває всі карти. Каже, що й сам не очікував, що Перший «розкрутить» його на такі питання для рубрики Людина часу. «У нашій країні навіть вартість молока – заполітизована» ПЕРШИЙ КАНАЛ СОЦІАЛЬНИХ НОВИН 30 ЛЮДИНА ЧАСУ
31. – Політтехнолог, вічний активіст, екс- перт, стратег, політикан, скандаліст… Як тільки вас не називали у ЗМІ. Але, вреш- ті-решт, хто такий Ігор Алексєєв? – Є два варіанти відповіді: або відповісти правду, або відповісти так, як потрібно. Але я, напевно, виберу щось середнє, адже у кожного – своя правда, і я не хочу свою комусь нав’я- зувати. Я не готовий повісити на себе кліше громад- ського активіста. Нині це вже звучить як матюк. Я позиціоную себе як людину, якій не все одно до певних речей. Насправді дуже тішуся з того, що живучи п’ятий десяток літ, я зберіг у собі беззаперечні реакції на різноманітні ситуації. Якщо мене внутрішньо щось зачіпає, то я цим щиро переймаюсь і мене це пре… – Ви починали свій трудовий шлях як електромонтер Луцького картон- но-руберойдового заводу. Яку маєте освіту і де працюєте? – Ой… Тут така історія… Я вчився в 11-й школі, з якої мене вигнали, не перевівши до 9-го класу. Мені було 15 років, і, аби я не був на вулиці, батько вирішив забрати мене учнем на картонно-руберойдовий комбінат. Звісно, я пішов у вечірню школу, де робив вигляд, що вчуся. Врешті-решт от- римав атестат про середню освіту. А потім мене забрали в армію. – А після цього задума- лись про освіту? – Коли я повернувся з армії, це був 91-й рік – не ті часи, коли треба думати про освіту. В батька була зарпла- та всього 2,5$, а мама прода- вала щось із городини, аби вижити. А пізніше я зрозумів, що вища освіта в тому вигляді і тієї якості, яка була на той мо- мент (і частково зараз), мені абсолютно непотрібна. З плином часу я зрозумів, що вища освіта як інструмент хорошого заробітку для вижи- вання – не актуальна. Абсолютно логічним буде наступне ваше питання: «За що живе Ігор Алексєєв і де бере гроші?» – Так, ви казали у вас є бізнес… – Мене важко назвати «класичним бізнес- меном». Якщо говорити по-чесному, то в мене є певні дольові участі в бізнесах. Я дозволю собі не розповсюджуватись про назви фірм і так далі, але розкажу, що гіпотетично, маючи дольову участь у вашому бізнесі, я періодично можу отримати певні дивіденди. Не обов’язково інвестувати кошти у вироб- ництво чи бізнес. Можна інвестувати по-різно- му. На жаль, поняття «інтелектуального про- дукту» в нашій країні поки що знецінене. – Ви вже тричі балотувались у депутати і щоразу – від іншої політсили. Багато лу- Я позиціоную себе як людину, якій не все одно на певні речі. Щоправда, на дещо мені таки байдуже. 31
32. чан досі не може чітко зро- зуміти ваших політичних поглядів і того, до яких сил ви є більш прихильним. – Це доволі дивно… Моя політична позиція завжди була абсолютно чіткою. Була, є і, певно, буде. Ваш покірний слуга почав свою політичну кар’єру з «Варти руху» в 1989 році, і тоді ще був «пацаньон- ком». А повернувшись з армії, я став неформальним членом на той час Соціал-національ- ної партії України. Згодом її юридично зареєстрували, і я став офіційно членом органі- зації «Патріот України», яка використовувала ту симво- ліку, яку зараз використовує «АЗОВ»: дві накладених букви Ідея Нації. Я був головою Во- линського обласного осередку «Патріот України», Всеукраїн- ське об’єднання очолював ни- нішній голова Верховної Ради Андрій Парубій, а Харківський осередок – здається, той же Білецький, який тепер керує «АЗОВом». – У вашій партійній ді- яльності був ще й УДАР… – Чому долучився до УДА- Ру?... УДАР мені імпонував. По-перше, була пропозиція ввійти у структуру на доволі високому рівні – на рівні лю- дини, яка на щось впливає. По-друге, був озвучений абсолютний карт-бланш керів- ництвом УДАРу. А по-третє, мені імпонувало те, як і що на той момент гово- рив Кличко. – Ви вже маєте неаби- який політичний досвід. Чи не відбили попередні програші у вас бажання йти на вибори в майбут- ньому? – Я не можу зараз ствер- джувати – так чи ні. Наразі я не готовий… Бо момент ідеа- лізму в мені залишився одно- значно. Але з кожним роком його стає все менше. Для того, щоб я пішов на вибори, мені треба хоча б частково вірити в ідеї і прагнення політичної сили. – Все ж таки остан- нім часом вам закидають співпрацю з УКРОПом… Збіг? – Давайте поетапно…. Я ж зараз даю інтерв’ю виданню, яке не контролюється УКРО- Пом… Я не так давно взяв участь у ток-шоу «Протилеж- ний погляд», у передачі, яка не має до УКРОПу жодного стосунку. Правильно? Так. Є дуже широке коло людей, з якими я спілкуюсь, з якими я маю багато точок перетину та спільні інтереси. Щодо політичної партії УК- РОП, то я переконаний, що це проект, який однозначно має право на існування, бо дале- ко не гірший з тих, що зараз є. 32
33. А ще – це структура і люди, які працюють на Волині, і вони зробили достатньо багато для того, щоб я міг їх поважати. Тому не бачу нічого поганого, коли кажу, що в УКРОПі є люди, яким варто по- тиснути руку, з яких варто брати приклад. Але скажу, що ніхто й ніколи не ідеалізував УКРОП. – І все ж, у Луцьку вирують жорсткі політичні баталії… – Оці спроби заклеймити ту чи іншу пар- тію, спроби розділити Луцьк на «рудих» і «рудіших» – це все дешева спекуляція. Лу- чани повинні оцінювати партію за реальни- ми речами, які вона зробила для Луцька. Не формувати свою точку зору на основі віртуальних передач. Бо якщо ви вступаєте в болото, а завтра йде- те по асфальту, то ви як мінімум повинні бути вдячні тому, хто цей асфальт проклав. І мене дуже дивує, коли відбувається ангажація людей на такому політизованому рівні. Якщо УКРОП бере на себе відповідальність і намагається зробити Луцьк кращим – я буду їх поважати. – У вас є порозуміння з представника- ми УКРОПу в місті, але чому так сталось, що через рік представники нової влади все ж таки вирізали майже всі дерева на вулиці Лесі Українки, які ви так активно намагались зберегти? – Я для себе з’ясовував це питання, і вия- вилось, що це банальна «нестиковка» певних служб між собою: хтось занадто швидко при- йняв рішення, а хтось занадто швидко його ви- конав. Але політизувати це питання тут абсо- лютно недоречно і непотрібно. Я не жалкую, бо тоді нам вдалося відстояти З плином часу я зрозумів, що вища освіта як інструмент хорошого заробітку для виживання - не актуальна. 33 2018 #БудьПершим — підписуйся на нас у соцмережах
34. ці дерева на Лесі Українки, бо в Луцьку зміни- лося ставлення до озеленення. Хоча не прихо- вую, що це вдалось тільки завдяки політизації всього процесу. Може, кумедно буде звучати, але у нашій країні навіть вартість молока – за- політизована. – Пам’ятається, ви активно просували проект реконструкції парку ім. Лесі Укра- їнки. Як хто були залучені до цього про- екту? – Я дуже пишаюсь цим проектом. З цією іде- єю я приходив до Миколи Ярославовича, з яким був близько знайомий, і декіль- ка разів озвучував її. Мене слу- хали, проте не зовсім чули. Тому публічно можу сказати, що люди, які зараз прийшли в міську раду, поставилися до цієї ідеї абсолютно серйозно і адекватно. Повірили, хоч ризик був колосальний, і відповідно – дуже високі ставки. – Дорого обійшлось усе? – Щось понад 6 мільйонів гривень – це колосальна сума. Щоправда, спроби «хейти- ти» цю ідею у мене викликали перманентну агресію: «не того кольору бруківка», «не той дизайн», «а ви в лучан спита- ли?». Ну, якось так… Але це теж досвід. Тому найбільша цінність цього проекту у тому, що мені вдалось консолідувати людей різних політичних поглядів, статків та крісел. Бо одну алею робила людина з одними полі- тичними поглядами, а іншу – з іншими. А ліхтарі вішала люди- на взагалі з третього політично- го блоку. Ніхто не вірив, що можна об’єднати представників «Со- лідарності» та УКРОПу, але це спрацювало. І все це консолі- дувалось навколо однієї ідеї – Луцька. – Але останній рік зде- більшого лучанам запам’я- тався інакше: боротьба за крісло, відкрите поливання брудом, обшуки, затриман- ня, суди… Як ви розцінює- те таку форму політичного протистояння, яке виникло в Луцьку після смерті Мико- ли Романюка? – Все було сполітизовано. На 99,9% того, про що ви зараз Я людина, яка з плином часу все сильніше розуміє, що тільки поміркований націоналізм може витягнути будь-яку країну з кризи. 34
35. мене запитуєте, це чиста рафінована політика. Це моя суб’єктивна думка, але авторство кінців тих ниток ведуть на Банкову. Це політична гра за вплив у регіоні. І тут якраз УКРОП є мішенню. – Ви досить часто опиняєтесь між двох вогнів – між владою, яка не чує громаду, і громадою, яка не хоче чути владу. То чим пла- нуєте займатись далі? – Один у полі теж ча- сом воїн. Просто я не можу займатися усім одночасно. У кожного нормального чоловіка повинна бути сім’я, свої обов’язки і прі- оритети. А якщо ти не можеш займатись чимось якісно – звільни нішу і дай дорогу іншим. Останні півроку я нама- гаюсь побудувати будинок для своєї сім’ї. Можливо, «будинок» – гучно сказа- но: 7 на 8 метрів, але це велика економія сімейного бюджету. І знову ж таки – хороше фізичне наван- таження, адже не треба ходити у спортзал і витра- чати на це кошти. Оскіль- ки багато грошей немає на те, щоб найняти висо- кокваліфікованих праців- ників, доводиться робити самому. Люблю працюва- ти руками і багато речей можу зробити сам. Щодо громади, то я б радив переступити через політичні амбіції, амбіції тих дядьків у Києві, тому що ми живемо тут, а вони живуть там. Бо завтра вони поми- ряться або створять нову партію, а нам з вами тут жити. Пріоритетом для лучан має бути Луцьк і найближ- чою для лучан має бути та політична партія чи група людей, яка вчинками і дія- ми показує, як Луцьк стає кращим, сильнішим, чисті- шим і зеленішим. Не потрібно спекулювати на мовному питанні. Тому що це дуже болюча і нехороша тема. Спілкувалась Еля Коротинська Фото: Роман Домбровський ЧИТАТИ ПОВНІСТЮ ТУТ → 35 2018
36. Георгій Шевчук «Посада головного архітектора – це «ходіння по лезу бритви» Георгія Шевчука зна- ють у Луцьку не лише як відомого архітекто- ра, а й як єдиного фа- хівця у містобудівель- ній галузі, який зумів розробити і затвердити генеральний план мі- ста Луцька. Свого часу саме він був головним архітектором обласно- го центру Волині і дав старт новій хвилі роз- витку міста і розбудови. Тож Перший поспілку- вався з відомим архітекто- ром, завітавши у бюро до Георгія Шевчука. ПЕРШИЙ КАНАЛ СОЦІАЛЬНИХ НОВИН 36 ЛЮДИНА ЧАСУ
37. – Ви певний час були головним архі- тектором Луцька. Як отримали посаду і чому залишили її, зайнявшись власною справою? – Вже сім років, як я пішов з посади головно- го архітектора і до сьогодні журналісти не надто цікавились цим питанням. Насправді я – корін- ний лучанин: у Луцьку жили мій дід, мій батько і живу я. Усі виросли в одному будинку на вулиці Гірній. Тому це місто – історія моя і моєї сім’ї. Вивчившись на архітектора, я зрозумів, що потрібно щось робити для свого міста. Моє пер- ше місце роботи було у міській архітектурі, куди я прийшов молодим спеціалістом. Але попрацю- вав рівно рік, бо зрозумів, що, будучи чиновни- ком, втрачаєш професіоналізм. Не можна моло- дим людям потрапляти на такі посади, бо вони ще не мають достатнього багажу знань. Звільнившись, я майже 20 років працював у проектних радянських інститутах «Діпроспе- цавтотранс» і «Діпромісто». Різниця між ро- ботою у таких структурах в тому, що на дер- жавній посаді за тобою стоїть держава і вся та державна колегіальна безвідповідальність. А це – хвороба державних органів влади. Натомість у приватній сфері – вся відпові- дальність за роботу лежить особисто на тобі, адже ти повністю відповідаєш перед колегами, перед споживачами, перед владою, перед за- коном. – Та все ж вам вдалося і попрацюва- ти чиновником, і започаткувати власну справу… – Після того, як я створив серйозну фірму, пропрацював у ній майже 15 років, відбувся як професіонал, Богдан Шиба запропонував і вмо- вив мене піти на державну службу. На той час я вважав, що так треба зробити. Але це було нелегко, як у матеріальному, так і в моральному плані. Тільки збоку здається, що посада головного архітектора – так класно, і ти такий крутий чиновник. Але насправді це «ходіння по лезу бритви», бо постійно треба ба- лансувати інтереси багатьох структур. На той час у небагатьох обласних центрів були генеральні плани – на пальцях можна пе- релічили. Бо це дуже кропітка робота і трива- лий складний процес: вивчити плани, кадастр, узгодити з громадськістю. Це було дуже велике досягнення не тільки для мене, а й для усієї громади міста. Адже якби не було прийнято цього генплану, то за останні 7-8 років Луцьк не мав би можливості так роз- Вивчившись на архітектора, я зрозумів, що потрібно щось робити для свого міста. 37
38. виватись і так забудовуватись, бо все було б незаконне. – А як тоді велось будівниц- тво в місті до прийняття ген- плану – воно на сьогодні теж незаконне? – Попередньо діяв старий ген- план, який пролонговувався з 78-го чи 79-го року і зовсім не відповідав реаліям життя і темпам розвитку суспільства. Там були такі речі: приватного сектору в Луцьку мало б не бути, на його міс- ці мала би стояти багатоповерхова забудова. Ми пробували узаконити під приватну забудову дачні маси- ви. Натомість за старим генпланом там навіть не звертали увагу на такі речі. Це вважалося дріб’язком, бо зносилось усе підряд. Ось наприклад, хто пам’ятає, як розбудовувався Київський май- дан, той знає, що там було село – великий приватний сектор. За- раз ми маємо велику гарну площу і презентабельний будинок адмі- ністрації. Але тоді на тому місці знесли понад півсотні будинків! Ніхто нікого не питав, громад- ські слухання не проводили, преса не цікавилась. Приймалось рішен- ня, людям видавалась якась ком- пенсація – квартира або ділянка і будівельні матеріали – будь ласка, протягом стількох-то годин виби- райтеся з хати. Отак тоді вирішувались такі питання. Тому ми зараз повинні цінувати те, що маємо. Що ж до своєї попередньої по- сади, то цей невеликий термін – 4 роки, коли я був головним архі- тектором, для мене був якимсь професійним гонором – мені про- сто треба було послужити місту, віддати частку себе на службу громаді міста. Після того каденція змінилася, я перехрестився, подя- кував усім і пішов. Відбулися пере- вибори, прийшла нова команда на чолі з Миколою Романюком. – Не припав вам до душі «чиновницький хліб»? – Ні. Чомусь у більшості наші чиновники думають: якщо потра- Чомусь у більшості наші чиновники думають: якщо потрапили на якусь посаду, то будуть там вічно. 38
39. пили на якусь посаду, то бу- дуть там вічно. Що держслуж- ба – це вічна «годівничка». А чому? Бо вони іншого нічого робити не вміють. Як тільки вони отримують право підпи- су і печатки, – все! Це людину одразу нищить. – Повертаючись до ген- плану, як його розробля- ли, і наскільки він відпо- відає нинішнім тенденціям розбудови міста? – Ми привели Луцьк у більш-менш прогнозовані рамки, бо за старим генпла- ном у Луцьку десь на 2000-ий рік мало би бути населення понад 300 тисяч. Але гене- ральний план не виконувався. Був ступор. Особливо після того, як розвалився Радян- ський Союз, адже все зупини- лося. Тому треба було поди- витися на місто трошки з іншої точки зору. Ми визначили переваги Луцька – це такий собі порів- няно невеликий, але, за євро- пейськими міркам, пристойний центр. За світовим досвідом, міста з населенням 150-250 тисяч – найбільш комфортні для проживання. Це спокійне населення, забезпечене, ком- фортне місто без серйозних транспортних і екологічних проблем. Тому одразу ж було вирі- шено, що Луцьк не повинен розвиватися як мегаполіс. – Генпланом теж пе- редбачалось об’єднання з навколишніми селами, як нині пропонується в рам- ках адмінреформи? – До певної міри так. Але в нас кожен сільський голова вважає себе «царем», і що лише він буде керувати. А щодо генплану, то від старого ми однозначно відмо- вились і взялися за нормаль- ний новий. З проектантами і командою департаменту ми зробили титанічну роботу: проаналізували кожен клап- тик міста і дали прогноз для його подальшої долі, щоб він гармонічно розвивався, щоб там дурниць не наробили. Одразу відмовились від гі- гантоманії і вирішили зберегти малоповерхову забудову, лік- відувати промислові зони. – Тобто, згідно з реалі- зацією генерального пла- ну в Луцьку віднині мож- на легально забудовувати промислові зони житлом? – Згідно з генпланом у Луцьку є три промвузли: це північний (меланжевий ком- бінат і КРЗ), південний (ра- йон ЛПЗ) і східний (в районі Рівненської, де нині Модерн Експо). Їх у перспективі аб- солютно достатньо для того, аби в центрі міста закривати невеличкі фірми і вивозити ці всі пивзаводи, тарно-бондарні комбінати, непрофільні вироб- ництва. Тож, якщо говорити про реалізацію генерального пла- ну, то великі підприємства стоять мертво, одиниці з них працюють: СКФ зберігся і пра- цює нормально. У «Кромберг» зайшли німці, яким було де- шевше будувати нове, ніж реконструювати старі промбу- дівлі, той же «Модерн Експо» – Пилипюк зумів перетворити колишній ракетний радіоелек- тронний завод на отаке мо- дернове виробництво. – Пригадується, що ге- неральним планом навко- ло Луцька передбачалось будівництво об’їзної доро- ги. Чому досі її так і не про- клали? — Дійсно, генпланом була передбачена окружна доро- га. Але вона не реалізована. По-перше, тоді не було гро- шей. До речі, зараз вони є, і могли б зробити, але сусідські сільські ради пороздавали землі, приватизували паї, і тепер траси, де згідно з ген- планом пробивалась окружна дорога, – сьогодні забудовані. Тому нині вже стоїть питання про коригування генерального плану міста. Але я якось подивився: ок- ружна дорога навколо Луцька взагалі зникла… Випарува- лась! – На вашу думку, кого і з забудовників можна на сьогодні назвати найбільш добросовісними та надій- ними? – Я назву трьох. Це Руслан Вайман. Після розпаду Радян- – Старий ринок – це одна з важливих проблем. Насправді там його ніколи не було, як багато хто розповідає. 39 2018
40. ського Союзу ми з ним починали будувати нове житло і перший будинок з баштами вже 20 років стоїть на вулиці Огієнка. Також серед найпотужніших – «Луцьксан- техмонтаж №536» і Віктор Чорнуха. Тут при- клад класичного будівництва. Його будови, як англійський костюм, – класика, яка завжди пра- вильна. Ну, і третього, кого б я назвав, це – Андрій Разумовський. Він є представником нового по- коління забудовників. За останні кілька років він різко піднявся і вийшов як третій забудовник у лідери в області. Ми розробляли «Супернову»: він прислухав- ся і зробив дуже цікавий проект, на який звер- тають увагу, бо він не такий, як всі решта. Але там ще багато роботи. Хоч хороша задумка, і сам квартал у перспективі – це взагалі щось унікальне. – Житловий комплекс «Супернова» – успішний приклад того, чим займається ваше архітектурне бюро? – Так, це хороший приклад співпраці з буді- вельною компанією «Інвестор». А загалом ми сьогодні на 70-80% працюємо по Україні, пере- важно – у Києві. Але я надіюсь, що ситуація зміниться, бо Луцьк – наше рідне місто, яке насамперед хо- четься розбудовувати і бачити гарним. У прин- ципі, немає значення, де знаходиться архітек- тор в епоху такої глобалізації та інформатизації. Ми, наприклад, ведемо будівництва, там стоять камери он-лайн, і ми бачимо, як у Києві будинки зводяться чи десь там наші заправки в Одесі, чи якісь інші об’єкти в інших містах. Можна просте- жити, не виїжджаючи, і багато чого робиться дистанційно. Це новітні технології, які полегшу- ють організацію процесу роботи. У радянські часи у «Діпромісто» я керував комплексною планувальною майстернею місто- будівного профілю. Ми проектували фактично всі мікрорайони в Луцьку й інші міста: 40-А, Б, Гнідаву, Нововолинськ, Ковель, в Рівненській області, у Хмельницькій. Весь «Діпроміст» – це майже 300 осіб. Сьогодні в нас невеличка фір- ма, а роботи ми виконуємо, мабуть, не менше, якщо не більше. Усе – завдячуючи новітнім тех- нологіям. Треба цим цікавитися, шукати, вчи- тись і користуватись. Бо саме від цього зале- жить розвиток і особистості міста загалом. Спілкувалась Еля Коротинська Фото: Роман Домбровський 40 #БудьПершим — підписуйся на нас у соцмережах
42. Ігор Гузь «Волинська митниця залишається клондайком» Ігор Гузь – досвідчений політик, який протягом останніх 16 років займається депутатською діяльністю на різних рів- нях. Нині він – народний депутат, а ще – затятий націоналіст і прихильник здо- рового способу життя. Ігор Гузь – взірцевий депутат, який при- сутній практично на кожному засіданні Вер- ховної Ради, відтак йому добре відомі усі по- літичні перипетії, що відбуваються у столиці. То чи всі нардепи багаті, чи вважає себе сексуальним, як ставиться до звинувачень у популізмі, а ще про його дружбу з Палицею – читайте в інтерв’ю «Першого» для традицій- ної рубрики «Людина часу». ПЕРШИЙ КАНАЛ СОЦІАЛЬНИХ НОВИН 42 ЛЮДИНА ЧАСУ
43. – Життя народного депутата наба- гато складніше і важче, аніж представ- ника інтересів громади в міській чи об- ласній радах. То який він – один день із життя нардепа? – Мої робочі будні я б розділив на дві ча- стини – на Київ і Луцьк. У Києві я у ті дні, коли є сесійні засідання, решту днів працюю в окрузі, живу в Луцьку. Робота у столиці нагадує мій улюблений фільм «День бабака», всім раджу подивити- ся цей гумористичний американський фільм. Я прокидаюся вранці, бігаю, але не щодня, з 10 години – в парламенті, до того часу – вирішую поточні питання, даю ЦУ на далеку Волинь з Києва. Ввечері, після сесійних засідань, багато часу забирають ефіри на телебаченні. У Луцьку все набагато різноманітніше. Можу цілий день працювати в офісі, багато зустрічей проводжу, їжджу на округ. Відві- дую також об’єкти, на які були виділені кош- ти з державного бюджету. Кожен об’єкт я і мої помічники оглядаємо, щоб побачити на власні очі, що зроблено… Я, звісно, не спеці- аліст з архбудконтролю, але розуміння маю. – У вирі усіх справ знаходите час на відпочинок? – Без сумніву. Якщо це тепла пора року, всі знають, що я плаваю. Багато хто розпові- дає, що це піар, але по-перше це – моє хобі. По-друге, таким чином я відпочиваю та роз- слабляюся. Плавання додає мені сил і натх- нення. Взимку практикую день-два не виходити з дому. Я постійно серед людей, в русі, дина- мічно живу, тому такий домашній релакс мені допомагає. У такі дні я багато читаю. – Ви сказали, що любите плавати. Знаємо, що перепливли вже понад сот- ні озер. Що у планах? – Як такого списку озер у мене немає. Пливу, де бачу. Їдемо округом, зупинилися. Що це за озеро? Півгодини-годину попла- вали. Є ще кілька великих озер на Волині, які б мені хотілося перепливти, або ж здійснити міжнародний заплив через Босфор. Світязь протяжністю 8 кілометрів я перепливав, Бос- фор – 6 чи 7 кілометрів. Треба готуватися, бо там на швидкість. – Згоранське озеро ви перепливали з Ігорем Палицею. Чому вибрали собі у компаньйони саме його? І чи є у цьому Не приховую, що перебуваю у дружніх стосунках із Палицею. 43
44. політичний підтекст – Ігор Гузь піде в УК- РОП? – Усе вийшло спонтанно. Я вів трансляцію, перепливаючи Світязь. Він мені написав, що наступного року перепливаємо його разом. А потім я зустрівся з Палицею у Нововолинську, на окрузі, і запропонував не відтягувати, а пли- вти вже. За півгодини ми перепливли. У Ігоря Палиці хороший темп, я часом за ним не встигав. А чи буду я в УКРОПі? Не приховую, що пе- ребуваю у дружніх стосунках із Палицею. Ми спілкуємося з багатьох питань, але ні – я не в УКРОПі. – Кажуть, що народні депутати – люди багаті. А якщо такими не є, то за час депу- татства наживають статків. Погоджуєтеся з цією думкою? І чи стали багатим ви? – Це спірне питання, бо депутатів багато, і вони різні. Є бізнесмени, які дійсно намагаються примножити суттєво свої статки, є й не бізнес- мени… Чи став багатим я? Не скаржуся. Не можу сказати, що за три роки відбулися феноменаль- ні зміни. Я не придбав житло. Мені всього вистачає, щоб функціонувати як депутат і як людина. – Ви активно відстоюєте інтереси воли- нян з трибуни Верховної Ради. Одні нази- вають це популізмом, інші – ефективним методом розповісти про регіональні про- блеми. Що думаєте щодо цього ви? – Я – політолог за освітою і вивчив багато моментів, які мені згодилися в політичній діяль- ності. Робота політика і депутата – а депутатом різних рівнів я обираюся 16 років поспіль – тіс- но пов’язана з публічністю, роботою на публіку та зв’язками з мас-медіа. Тому якщо депутат має можливість вирішувати проблеми без пу- блічності – будь ласка. Але якщо треба залучати трибуну, то треба, і це допомагає в багатьох випадках. Щодо популізму… Це вічна тема. Протягом усіх років кажуть, що Гузь піариться, Гузя заба- гато. Я цьому давно вже дав раду і спокій. – Багато дискусій існує навколо коштів, які виділяються державою на розвиток районів. Народні депутати часто «припи- сують» це до своїх заслуг перед виборця- ми. – Я так само давно дав цьому спокій. Ми порахували, що за три роки з моєї ініціативи Кабінет Міністрів та інші державні структури виділили трохи більше за 60 мільйонів гривень для округу. Буду я депутатом надалі чи ні, але кошти, що надійшли, залишаться в садочках, Кожен об’єкт я і мої помічники оглядаємо, щоб побачити на власні очі, що зроблено… 44 #БудьПершим — підписуйся на нас у соцмережах
45. школах, дорогах, освітленні… Мої виборці це розуміють. Не народний депутат дав ці кошти зі своєї кишені. Це факт. Але народний депутат причетний до цього різними способами. В ідеальній країні народний депутат не займа- ється «вибиванням» грошей, бо його головне завдання – законотворчість. Але я реаліст і розумію, що в сучасній Укра- їні народні депутати змушені займатися різними питаннями. Є процедура лобізму. Лобізм в Америці визнаний за- конним, у нас є свої моменти. Приходиш до керівника певної установи і кажеш йому про іс- нуючу в певному населеному пункті проблему, яку треба вирішити. Це ручний режим, на жаль, але він дозволяє ви- рішити нагальні питання. Є такі депутати, що не під- німуть свій зад, а є такі, що ходять і просять. Яскравим прикладом є Ковельський вет- санзавод. Але, якщо відверто, до минулого року мало хто знав, що місцеві мешканці 40 років мучилися із проблемою відходів. Жителі не могли до- стукатися до інших народних депутатів. Я мав з ними кілька зустрічей і перше, що їм пора- див, – це підняти проблему на загальноукраїнський та облас- ний рівень. Ми підняли цю пробле- му на рівень Ковеля, Волині, України, залучили Прем’єр-мі- ністра, віце-прем’єра Кубіва… Я до цього долучився, і вже є результат – уряд виділив кош- ти, відходи утилізували в боч- ки, дали кошти на водопровід. – Ковель – не є вашим округом. Чому ж пробле- мами Ковельского ветсан- заводу зайнялися ви? – Я намагаюся не давати нікому оцінку. У мене є чо- тири колеги-мажоритарники з Волині, один пройшов по списку (Юрій Савчук). У кож- ного з них свої підходи до ро- боти. Ірина Констанкевич, як на мене, працює в унісон. Ми обмінюємося з нею своїми ба- ченнями. В Ігоря Лапіна – своя істо- рія: Луцьк і протидія УКРОПу, з мерією свої нюанси. Двоє нардепів з Волині, які входять до «Волі народу» у Верховній Раді, – Степан Іва- хів та Сергій Мартиняк – це достатньо багаті люди, в них – свої підходи. Не можу ска- зати, що Івахів не працює в окрузі. Працює. Але підходи в нього інші. Він не може (як Гузь) приїхати, зібрати людей, – Як депутат- мажоритарник, 80 відсотків свого часу я присвячую роботі на окрузі. 45 2018
46. перекрити дорогу чи пройтися ногами по рештках на ветсан- заводі. – А що з шахтами? Шах- тарів давненько не чути… – З шахтами – біда. Шахта- рі на межі вибуху. Скажу від- верто, шахтарі нікому не по- трібні. Якось під час розмови з Прем’єром я нагадав йому, що він давав доручення, аби на Волинь приїхав міністр На- салик, щоб розібратися на міс- ці з проблемою шахтарів. Що мені відповів Прем’єр-міністр? «Напевно, він боїться їхати на Волинь», – така відповідь. Оце вам уся філософія ви- рішення проблем волинських шахт. Тому, на жаль, на третьому році депутатства у Верховній Раді я можу підтвердити свою тезу, що шахти нікому на дер- жавному рівні не потрібні, – ні добудова 10 шахти, ні осучас- нення підходів роботи в існу- ючих копальнях… Люди звіль- няються, виїжджають… Навіть якщо станеться диво, і 10 шахту добудують, ми можемо не набрати квалі- фікованих кадрів. – На території вашого округу розташована і Яго- динська митниця. Пам’я- тається, у 2016 році ви пропонували експеримент – електронну чергу на митниці. Чи запрацювала ця черга? – Це також нікому не по- трібно. Я особисто передав цей проект Насірову, відо- мому колишньому керівнику Державної фіскальної служби. Ми зробили «круглий стіл» у Луцьку, на який запросили і нині чинного керівника митни- ці пана Кривіцького… Ми показали, як цей про- ект може працювати… Але відсутність черг на митниці – це відсутність хабарів. Бо про- їхати поза чергою – це хабарі митникам, прикордонникам. Як тільки черги зникають, то відповідно зникають їхні заро- бітки. – Кажуть, що черги на митниці створюють ті, хто перевозить контрабанду. Бо як тільки на митниці з’являється перевірка, то черги одразу зникають. – Чесно скажу, я дуже ло- яльний до цих людей. Багато хто їх не любить, але це ве- лика кількість моїх виборців, які заробляють таким чином на життя. Вони не порушують закон – везуть норму. Я не го- ворю про контрабандистів, які літаками щось перевозять, чи, В ідеальній країні народний депутат не займається «вибиванням» грошей, бо його головне завдання – законотворчість. 46
47. Спілкувалась Ірина Костюк Фото: Роман Домбровський не дай Бог, наркотиками займаються. Я кажу про людей, які возять норму туди-назад. Якщо людина може заробити в Україні 5 ти- сяч, а в такий спосіб заробляє 15 чи 25 тисяч, то й що? У кожного є діти, яких треба годувати, одягати… Тому в цій ситуації я кажу: якщо з’яв- ляться робочі місця і хороша оплата праці, то ніхто не погодиться стояти ніч на морозі й чека- ти в Устилузі чи Ягодині. Сам я ніколи нічого не перевозив, але знаю, що це нервова робота. По- вірте, не від хорошого життя вони йдуть на це. Якщо говорити про митницю загалом, то вона як була клондайком, так і залишається ним. Щоб це припинити, потрібні рішучі жорсткі дії з боку керівництва держави, того ж самого Гройсмана. Але знаєте як… Прізвища змінюють- ся, а пакети з готівкою в американській валюті все одно везуться. – Ігор Гузь вважається рейтинговим політиком. Ви очолюєте рейтинг депута- тів-реформаторів, рейтинг депутатів-ма- жоритарників, вважаєтесь найактивні- шим серед волинських нардепів… Як ставитесь до такого «визнання»? – Звичайно, такі рейтинги стимулюють до подальшої роботи, тим паче, що вони не мною складені, а авторитетними структурами. Є та- кий портал «Слово і діло», який фіксує обіцянки депутатів. Я стежу за тим, чи виконую свої. Рейтинги я сприймаю як правильний інстру- ментарій оцінки роботи депутата. – За версією одного з журналів, ви увійшли в п’ятірку найсексуальніших на- родних депутатів. Вам, як уже розлучено- му чоловікові, такий рейтинг до вподоби? Прихильниць побільшало? – Не знаю, з чим це пов’язано, але прихиль- ниць, їхньої уваги в соціальних мережах мені вистачає. Але знову ж таки я не впливаю на ці речі. Є – то й є. Я з тих людей, які не надто акцентують на цьому увагу. Може, якби мені було 16 років, я би про це думав, а коли мені вже 36, і я вва- жаю, що я вже «стався» у своєму житті, то це таке… Дощ іде, а ми скирдуєм (сміється, - авт.). – Для багатьох депутатів місцевого рівня стати нардепом – вершина мрій. Ви вже ним стали. Що далі? Які плани на майбутнє? – Я думав про це і зупинився поки на тому, що буду надалі працювати народним депута- том. Тому в 2019 році, якщо Бог дасть сили і здоров’я, буду знову балотуватися до Верхов- ної Ради. Чи за цим законом, що є зараз – від округу, чи за відкритими списками, байдуже. Мені комфортно в парламенті. Хоча не запере- чую й того, що мої пріоритети можуть зміни- тися. Можливо, колись я повернуся в місцеве самоврядування, але вже не на депутатську посаду. Міністерські, президентські амбіції – для мене поки далекі. ЧИТАТИ ПОВНІСТЮ ТУТ → 47 2018
48. Валентин Петровський «Секс приносить три речі: задоволення, хвороби і вагітність» Якщо говорити про волинську гінекологію, то у багатьох вона асоці- юється з ім’ям Валентина Петровського. Саме його називають лікарем, який заснував школу гінекологічної хірургії екстракласу та «поставив на ноги» репродуктивну медицину в області. 40 років роботи, десятки тисяч операцій, нові методики і тисячі немовлят, на- роджених сім’ями, які роками лікувались від безпліддя. Усе це – результат роботи Заслуженого лікаря України Валентина Петровського. «Перший» не міг пропустити нагоду і поспілкувався з видатним гінеколо- гом-репродуктологом про найбільш актуальні питання. ПЕРШИЙ КАНАЛ СОЦІАЛЬНИХ НОВИН 48 ЛЮДИНА ЧАСУ
49. – Чому обрали гінеко- логію? – Я закінчував інститут піс- ля армії, коли мені вже було 28 років. Вважав, що, вибираючи якусь загальну терапію, я не стану хірургом. Тому мені до- велося обрати вужчу специфі- ку для того, щоб мати чисто хі- рургічну спеціальність. Також зіграло роль те, що один із моїх вчителів на уроці акушерства просто дав мені в руки щось зашити. Я вже вмів це роби- ти, бо ми оперували тварин. У мене добре вийшло, і це від- значив мій вчитель. Не менш важливий і престиж. У нас із 300 людей лише 9 чи 10 могли стати акушер-гінекологами. – Розкажіть про свій досвід роботи. – Я колись справно віддав 3,5 роки радянському флоту. А в медицині працюю вже 40 років. – Одна з найбільших проблем сьогодення, це – безпліддя. Чому воно на- стає і які основні причини? – Я скажу, що на сьогодні зі 100 гінекологів 99 займаються непліддям. Але лише невели- ка частина з них займається непліддям предметно, органі- зовано та планово. У медиків є такий закон, що неплідні шлюби – це ті шлюби, в яких пара разом проживає 2 роки і не вагітніє. Ну це якщо вони не були в якихось відрядженнях. Та на сьогодні ми вже швидше говоримо навіть про річний термін. Тому, як прави- ло, у таких випадках повинна бути обстежена сім’я – чоловік і дружина. – З чим це пов’язано? – Чоловіче непліддя – це простатит, інфекції, безпоряд- ні статеві зв’язки і так далі. Це коли сьогодні спить з Машею, завтра – з Наташею, а після- завтра – з Іванкою. Це шко- дить як одним, так і іншим. – А непліддя у жінок? – Особливо шко­­­­­­ дить ра- но розпочате статеве життя. Я завжди казав мамам: «Ви повинні пояснювати вашим донькам те, що статеве життя приносить три речі: задово- лення, хвороби і вагітність». Вони повинні пояснити доньці те, що не потрібно у ранньо- му віці жити статевим життям. Але окремо треба пояснювати й те, як уберегтися від того, щоб не захворіти і не завагіт- ніти. Також, це поява у світі но- вих штамів інфекцій та орга- нізмів, які погано піддаються лікуванню. Не менш важливо і вчасно розпізнавання нена- лежної функції яйників. – Яка ситуація з цим на Волині? – Скажу, що, за статис- тикою, на Волині кожна п’я- та пара – неплідна. Зі своєї практики я б навіть сказав, що кожна четверта пара. Ще додав би до основних причин непліддя у жінок вік. Вони спочатку хочуть здобути про- фесію, потім стати твердо на ноги, мати власну квартиру, а вже потім – думати про дітей. – Знаємо, що клініка в Боголюбах першою поча- ла працювати над екстра- корпоральним запліднен- ням. Не кожен той християнин, хто носить на шиї хрестик і не кожен той лікар, хто носить білий халат. 49 #БудьПершим — підписуйся на нас у соцмережах
50. – Було таке завдання… Нехай земля буде пухом покійному Борису Петровичу (Клімчуку, екс-губернатору Волинської ОДА, – авт.). У нього була така думка, що треба створити кліні- ку, де був би замкнутий цикл лікування безплід- дя. Замкнутий цикл – це лікування, оперативне втручання, післяопераційне лікування і ведення початкової вагітності. Скажу, ми не думали, що актуальність буде така висока. Саме він колись поставив такі завдання перед лікарями для того, щоб жінки не їхали до Львова, Києва чи ще кудись. Тому ми і почали цю роботу. Первинну роль у цьому відіграло гінекологіч- не відділення обласної лікарні. Там, де я пра- цюю понині. Тоді ми першими почали оперувати широко на яйниках і на трубах. Але на сьогод- нішній час ці методи тут у нашій клініці набага- то кращі й досконаліші. Ми можемо боротися з непліддям, але воно повинно бути вчасно вияв- лене. Тобто, немає рік, немає два – до лікаря. – Що робити у такому разі? – Треба пройти повну діагностику і бажано проконсультуватися не в одного лікаря. Скажу, що у нас на сьогодні є центрів і центриків – хоч греблю гати. Чомусь коли жінка купує платтяч- ко, вона обійде 8 чи 10 магазинів. То що зава- жає їй проконсультуватися у кількох спеціаліс- тів? Але багатьом часто не вистачає терпіння, бо лікування непліддя – це велика робота і ве- лике терпіння. – То все ж таки, як проводиться штучне запліднення? – Є кілька речей, які варто було б зауважити. Це коли робиться інсемінація чоловічою спер- мою або спермою донора – це І етап. Є ІІ етап – коли ми регулюємо ріст яйцеклітини жінки і даємо спеціальні препарати. В чому дорогови- зна цього методу? Ми беремо і відсмоктуємо яйцеклітину, коли вона готова, окремо беремо спермії і в кріолабораторії, від- різаючи хвостик, лаборант вво- дить спермії у саму яйцеклітину, запліднюючи її під мікроскопом. Далі цю яйцеклітину ми кла- демо в термостат, або по-нашо- му в «інкубатор», і починаємо вирощувати з заплідненої яй- цеклітини зиготу. Вирощуємо до того моменту, коли вона починає ділиться. Паралель- но ми спостерігаємо, як росте На Волині кожна п’ята пара – неплідна. Зі своєї практики я б навіть сказав, що кожна четверта пара. 50
51. внутрішня оболонка матки – ендометрій. Коли вона стає достатньої величини для того, щоб яйцеклітина втопилася і причепилася, ми підсаджуємо яйцеклітину в матку. Надалі ми даємо жінці спеціальні пре- парати, якими контролюємо, щоб вона залишилася в матці. Це приблизна схема прове- дення штучного запліднення, адже кожен випадок – індиві- дуальний і причини непліддя – теж різні. – Яким є результат від проведення такої процеду- ри неплідним жінкам? – Успіх від таких процедур у нас 42%. Це дуже високий показник. – Скільки коштує штуч- не запліднення у Луцьку? – Я не знаю, клянусь Богом. (Як підказав син Валентина Петровського Вадим, повний комплекс процедури штучного заплідненням з діагностикою та препаратами коштує 55 ти- сяч гривень, – авт.). – На сьогодні вже є тех- нології, які дозволяють змоделювати стать, колір очей і волосся майбутньої дитини за генотипом тата чи мами. Чи працює ваша лабораторія над цим? – Так, ми працюємо над цим і працюємо над іншими напрямками. Є багато різних випадків. Ми проводимо і по 2, і по 3 спроби ЕКО і для цього відбираємо кілька яйцеклітин. Проте трапляються невда- чі, як я і казав – лише 42% є успішними. Тому ми фіксуємо та досліджуємо ці невдачі. Часто таке трапляється, тому що протоплазма яйце- клітини, в якій плаває ядро, – неробоча. Але наразі науковці мають змогу відсмоктати цю протоплазму і ввести нову з іншої донорської клітини. Ну… Церква поки що це забороняє, але дослідження тривають. Невдовзі це будуть робити, адже так само було з овеч- кою Доллі. Спочатку не можна було. Але якщо проблему ніяк не можна вирішити іншим чи- ном, то наука рано чи пізно, але знайде дієвий метод. Я скажу, що є вже діти, народ- жені так, і ми теж працюємо у цьому напрямку, адже старає- мося бути в курсі. – Яку головну пораду можете дати жінкам? – Хотілося б, аби жінка, яка живе статевим життям, хоча б раз у рік, а старші і два рази в рік, були на огляді в акушер-гінеколога. Бажано, щоб ця людина була кваліфі- кованою і мала такі самі прі- оритети і хороше обладнання, як ми. – Розкажіть детальніше про розвиток вашого цен- тру? – Сьогодні ми йдемо далі, співпрацюємо з іншими мед- закладами. Наші лікарі про- йшли вишкіл в Одесі, де є дуже гарна професура під керівництвом академіка За- порожана. Тому операції у нас стали більш впевненими, чіткими. Скажу, що у нашій клініці людей приваблює і те, що вони платять гроші в касу на одному місці. Бо коли приходиш у лікарню і почина- єш розносити гроші по різних кабінетах… Це людей дратує. Церква поки що це забороняє, але дослідження тривають. 51 2018
52. Я сподіваюсь, і там час при- йде на це. Ми на сьогодні в кліні- ці маємо не лише хороших акушер-гінекологів, а й ліка- ря-ендокринолога. Взагалі, я скажу, що усе залежить від професіоналізму, адже дуже важливо, щоб лікар був ква- ліфікованим. – Якщо ми вже загово- рили про кваліфікацію, то яким є зараз фаховий рівень лікарів? – Я скажу фразу, яку пов- торюю всім: «Не кожен той християнин, хто носить на шиї хрестик, і не кожен той лікар, хто носить білий ха- лат». Зараз дуже багато розве- лося лікарів, бо в нас лише чотири обласних центри, які не мають медичного вишу, а деякі міста мають по два – Донецьк, Київ, Харків. І я ще не рахую фармацевтич- них вишів. У нас перевироб- ництво з цим. За потреби 5400 лікарів – ми готуємо десь близько 16 чи 14 тисяч. Тому людина, яка приходить на нове місце, одразу стара- ється десь прилаштуватися, шукає якісь хірургічні пре- цеденти і можливість заро- бити. Я не розумію, коли люди- ну в лікарні розкручують на 5-7 тисяч грн. Так, на мою думку, лікарі повинні жити нормально і не ходити піш- ки… Я повинен мати на білу сорочку, щоб виглядати пре- зентабельно перед людьми. Я пішки не ходжу, але і з ко- зою не сплю. Я маю що їсти, бо я весь вік працюю. Я не- бідна людина, але водночас – не заробив мільйонів. Тому щодо кваліфікації та професіоналізму заува- жу, що одного бажання та матеріального заохочення – замало. Не допомагає воно, коли людина не вкладає у свою роботу шматочок себе. – Які з найцікавіших випадків зі своєї практи- ки ви б могли пригадати? – Казусних випадків є ду- же-дуже багато. Це, певно, колись треба буде сісти і написати книжку про це. На- приклад, останній випадок – прийшла до нас жінка 40 років з пухлиною, яка важи- ла 6,5 кілограма. Пам’ятаю ще одну жінку з Ковеля. Коли ми її прооперу- Ми на сьогодні маємо 48-50% чоловічого непліддя. 52
53. вали і зважили пухлину, вона виявилась вагою 11 кілограмів! І ця жінка ще якось ходила, жила з чоловіком у таких умовах. Звісно, всі випадки пригадати не можна, але була в мене одна пацієнтка – актриса, інакше не назву. Вона «предохранялась» таким чи- ном: брала півметрову пелюшку, обливала її оцтовою есенцією і запихала в піхву. Ставила вентилятор і лише після цього лягала в ліжко. Смішно, але таке було… – Що вас найбільше тішить у роботі? – «Жахливо» радієш, коли думаєш, що це рак… а це не рак. Я завжди радий тому, коли розумієш, що був правий від початку і до кін- ця. Страшно тоді, коли щось сталось. Звісно, ні один лікар не хоче, щоб були якісь післяопера- ційні ускладнення. Але, на жаль, часто люди не мають грошей і приходять лише тоді, коли вже буває пізно. – Що для вас є найважливішим в жит- ті? – Знання, досвід і вміння. Є три речі, яким можна образити чоловіка: 1 – сказати, що він імпотент, 2 – сказати, що він непрофесіонал і 3 – що він непорядний у грошах. Це три речі. За таку образу треба бити в морду. Спілкувалась Еля Коротинська Фото: Роман Домбровський Я маю що їсти, бо я весь вік працюю. Я не бідна людина, але водночас – не заробив мільйонів. 53 2018 #БудьПершим — підписуйся на нас у соцмережах
54. Україна – Словаччина – 2:1 Збірна України перемогла команду Словаччини у товариському матчі у Львові. 54 СПОРТ
55. 55 Збірна України перемогла у вольово- му матчі збірну Словаччини з рахунком 2:1. Варто зазначити, що наша збірна першою пропустила м’яч уже на 10-ій хвилині, але зуміла зібратися та вирвати перемогу.
56. Микола Яручик вже давно зарекомендував себе як принциповий депутат Луцької міської ради: сво- їм голосом він не підтримає жоден проект, який не йде на користь лучанам. Фігурантом скандальних справ чи політичних ігор його теж не назвеш, адже Миколі Яручику більше до душі господарські пи- тання. Тож чи збирається балотуватися в мери Луцька, коли одружиться і чому байдужий до політики – читайте у чи не найвідвертішому інтерв’ю Миколи Яручика. Микола Яручик «Якщо люди скажуть мені йти в мери, то, певно, доведеться» ПЕРШИЙ КАНАЛ СОЦІАЛЬНИХ НОВИН 56 ДЕПУТАТИ В ТЕМІ
57. – Ви вже двічі обирали- ся депутатом міської ради – у 2010-му та у 2015-му роках. Для чого вам – успішному бізнесмену – знадобилося депутатство? – Я б не сказав, що воно мені було потрібне. Мене спо- нукали до цього певні речі. Але як такої потреби в депу- татстві у мене не було. Почавши підприємницьку діяльність, я побачив, що до мене ідуть люди, які потре- бували матеріальної допомо- ги на лікування… Я створив власний благодійний фонд. З його появою до мене поча- ло йти ще більше людей, і в якийсь момент я зрозумів, що не справляюся з тими завдан- нями, які вони ставлять. Для цього мені був потрібен депу- татський мандат. Але щоб він мені приносив щастя… Я б так не сказав. Щасливим мене робить не депутатське посвідчення, а спілкування з людьми. Я й по- думати не міг, навіть коли ба- лотувався, що це – моє! Та й люди, певно, побачили у мені того, хто може вирішити їхні проблеми, раз обрали мене вдруге. Довіра людей ще біль- ше підсилює, і я почав зі ще більшим задоволенням ходити на сесії міської ради. – Не завжди власники благодійних фондів хо- чуть афішувати діяльність, мовляв, на благодійності не варто піаритися. Що ви про це думаєте? – Я афішую діяльність фон- ду тоді, коли для доброї спра- ви треба зібрати більшу кіль- кість спонсорів. Є заходи, які я сам не можу «витягнути» фі- нансово. І для мене неважли- во, хто і як це назве – піар чи не піар. От, наприклад, напе- редодні Дня святого Миколая саме завдяки спільній роботі та афішуванню через мережу Facebook нам вдалося придба- ти 100 канцелярських комп- лектів, у кожен з яких входить 20 одиниць різного приладдя, для діток, які хворіють ДЦП. А дитячі свята, які ми пері- одично влаштовуємо на окру- зі?! Якби ви бачили їхні очі!.. Дітлахи радіють, танцюють, займаються цікавими речами. – Від яких політичних сил ви балотувалися до міської ради? – У 2010-му році – від «Сво- боди», а в 2015-му – від БПП. – Чому змінили політич- ні вподобання? – У мене не було політич- них вподобань ні першого, ні другого разу. Закон такий – треба балотуватися від певної політичної сили. Хто стежить за моєю діяльністю, той знає, що я не є членом жодної партії та жодної фракції. Я багато разів казав, що 57 2018 #БудьПершим — підписуйся на нас у соцмережах
58. мене політика не цікавить. Розумію, що все ж я є в політиці, але не у захваті від неї. Мені більше подобається наводити лад на окрузі, вдома, на роботі. Скрізь має бути порядок, і для цього не треба створювати диктаторські умови. Просто треба чути людей і спілку- ватися з ними. Мене цікавлять господар- ські питання – бла- гоустрій, комфорт… – Саме тому не берете участі у скандальних «розбірках», які періодично тра- пляються в місь- кій раді? – Ви, певно, маєте на увазі ту сесію, на якій майже 2 гектари землі на вул. Рівнен- ській віддали в оренду без аукціону. Я вже казав, що у мене є совість, і голосувати за це рішення я не буду. Пішов суспільний резонанс, мене взяли сумніви, і я не голосував. Якщо міська земля і має йти в чиїсь руки, то тільки з аукціону, щоб були надходження до бюджету. – Невдовзі після смерті Миколи Ро- манюка ви заявили, що міська рада стала недієздатною. Досі так вважаєте? – Така заява у мене була, я вже тоді ка- зав, що треба йти на перевибори. То одна сесія не зібралась, то друга, бардак розвели, робота зупинилася… Я до такого не звик! Я за те, щоб місто жило, і вважаю, що потрібні перевибори. – Але ж понад рік місто живе без міського голови, а виборами і не пах- не. Яка ваша думка щодо цієї ситуації? – За тією інформацію, яку маю, то, дійсно, виборами і не пахне. Мені це дуже не подо- бається, бо усвідомлюю, що нам терміново потрібні не тільки вибори міського голови, а й перезавантаження всієї міської ради. – Балотуватися в депутати знову бу- дете? – Певно, що так. Але якщо чесно, то я про це і не думав. Все залежить від думки людей, якщо вони захочуть бачити мене в депутатах знову, я отримуватиму від них сигнали, то звичайно, що буду балотувати- ся. А вже в яку раду, на які вибори піду – ще не визначився. Щасливим мене робить не депутатське посвідчення, а спілкування з людьми. 58
59. – А на посаду міського голови не думаєте йти? – Люди у Facebook пері- одично нагадують мені про це... Як кажуть, поганий той солдат, який генералом не хоче стати. Але бути мером – такого бажання у мене поки не виникало. А зробити щось для міста – таке бажання є. Чи вмію я наводити лад? Не можу себе оцінити, це видніше людям, і якщо вони скажуть мені йти в мери, то доведеться, певно, йти. Я байдужий до депутатського крісла, воно не є пріоритетом. У 2015 році після закриття ви- борчих дільниць мені зателефонували і сказа- ли, що я програв вибори. Програв та й програв. Я спокійно пішов спати з думкою привітати вранці переможця. О 4 чи 5 ранку мені телефо- нують і кажуть: «Миколо, ти все-таки виграв!». Я подякував і далі ліг спати (сміється, – авт.). Питання статусу та політики для мене не- важливі. – А що ж тоді для вас важливе? – Важливе – бути щасливим у своїй роботі, а найважливіше, щоб щастя отримали люди. Людська дяка цінніша, ніж тисяча чи дві до- ларів, які, як говорять у кулуарах, платять за певні питання. Були випадки, коли люди хотіли віддячити мені за голосування, то я завжди кажу, що мені дякувати не треба, краще поставте у дворах лавочку для пенсіонерів... Від цього буде біль- ше користі, ніж винагорода мені. Якщо рішення буде корисним для лучан, я й так проголосую, не треба для цього мене «купувати». Кошти лише тимчасово можуть піти людині на користь, а потім повернуться бідою. Гроші теж мають свою енергетику. Мені вистачає усього, що заробляю сам, аби бути в зоні комфорту. Фінансові апетити у мене невеликі. – У 2002-му році Ви розпочали власну справу – відкрили ТзОВ «Апельсин», яке займається продажем комп’ютерної тех- ніки. Маючи за плечима 16-річний досвід ведення бізнесу, скажіть – бути власни- ком бізнесу в Україні важко? – Дуже важко... Конкуренція сильна, подат- ки великі, багато витрат іде на оренду, електро- енергію, зв’язок, доставку товару... Бували такі Людська дяка цінніша, ніж тисяча чи дві доларів, які, як говорять в кулуарах, платять за певні питання. 59 2018
60. місяці, що я працював «у мінус», але треба було продовжувати почату справу заради рейтингу, авторитету компанії. Але у мене завжди в пріоритеті працівники, які повинні вчасно отримувати заробітну плату. Навіть у важкі часи, коли доводиться кредиту- ватися у бізнесменів чи друзів, мої працівники, колеги отримують заробітну плату вчасно. До роботи я ставлюсь серйозно та відповідально – це наш хліб. Я працюю не те щоб заради грошей, а про- сто щоб бути щасливим у своїй сфері. За гроші не купиш задоволення від успіху, який мене стимулює рухатись далі. – Думаєте, гроші псують людину? – Так, якщо їх неправильно використовува- ти. Грошима можна наробити як багато біди, так і принести багато добра. Все залежить від людини, її виховання. Зла людина нічого до- брого із грошима не зробить. Якщо глобально дивитися, то яка причина усіх воєн, – територія та гроші... Але вважаю, що до грошей треба бути го- товим. Бо у житті може настати час, коли при- йдуть «великі» гроші, а людина виявиться до них не готова і втратить глузд! Заробив велику суму чи отримав спадщину – не дурій від того, а подумай краще, куди ті кошти вкласти, щоб вони працювали в майбут- ньому. – Якщо не гроші роблять вас щасли- вим, то що тоді? – Мене щасливим робить результат, викона- не завдання. У мене зараз на окрузі заасфаль- товані усі прибудинкові території – я щасливий від цього? Так! Я мріяв про це. Відмив вдома бруківку від болота – я щасливий? Так! Щастя – як у глобальних, так і в елементар- них речах. Мені подобається усе автоматизовувати, це ніби як у шахах, якими я почав нещодавно захо- плюватися, – стратегічно розставляти «фігури». Щасливим мене роблять знайомства з людь- ми. До речі, Рокфеллер казав, що чим більше у тебе знайомих, тим більше грошей. Я зрозумів, що він мав на увазі, бо ті люди, з якими знайом- люся, рано чи пізно стають моїми клієнтами з купівлі комп’ютерів, заправки картриджів... – Ваша перша освіта – вчитель почат- кових класів. Чому пішли освоювати не зовсім звичну для хлопця професію? Заробив велику суму чи отримав спадщину – не дурій від того, а подумай краще, куди ті кошти вкласти, щоб вони працювали в майбутньому. 60
61. – Мої старші брат і сестра отримали педагогічну освіту, і я пішов їхньою дорогою, пев- но, іншого вибору не було... Мої батьки не були педагога- ми: мама працювала техпра- цівницею у луцькій 14 школі, а тато – оператором котельні на дріжджовому заводі в Бо- ратині. Мабуть, батькам так хотілося, щоб діти пішли в пе- дагогічну сферу. Мій брат Сергій, поки його не обрали Боратинським сіль- ським головою, певний час працював у школі вчителем... Що долею визначено, того не минути. І у нього, і в мене так склалося, що нас обрала гро- мада. – А теоретично ви б мог- ли працювати у школі? – Так, звичайно... Я ж прак- тику проходив у школі – віль- но, спокійно себе почував з дітьми. Ніколи не забуду перші справжні уроки, коли довело- ся залишитися з дітьми сам на сам. Це було в боратинській школі. Я провів чотири уроки підряд, наговорився, набрав купу зошитів на перевірку і, повернувшись додому, просто «відключився» від втоми. Спав до вечора. В житті не міг поду- мати, що вчительська робота так вимотує. Я був у шоці. За кілька тижнів я адаптувався, але оці перші уроки енерге- тично були дуже затратними. – Якщо вчителювати вам подобалося, отже, ді- тей ви любите... – Я багато спілкуюся з різ- ними віковими категоріями діток, організовую їм різнома- нітні свята... З дітьми цікаво, тому я їх люблю. Якось на день народжен- ня діти на окрузі подарували мені вітальні сердечка. Одне привітання мене насмішило – хлопчик назвався і просто на- писав: «Дядя Коля, включіть, будь ласка, нам гарячу воду». То було влітку два роки тому, і якраз у той період «Луцьк- тепло» ремонтувало лінію, хлопчик написав про наболі- ле... Воду ввімкнули... – Добре – дітей любите, чому ж тоді не одружує- тесь, щоб мати власних? – Можна було би пожар- тувати: чекаю, коли старший брат одружиться. Напевно, доля така, не прийшов час ще... Знаєте, у мене якось так складалося, що все приходило із запіз- ненням. Відкрив фірму, і десь років три у мене не було мо- більного телефону – аж друзі сміялися. Врешті-решт, купив я ту мобілку, і всі заспокоїли- ся. Потім вже всі мої знайомі бізнесмени їздять на маши- нах, а я – маршруткою (смі- ється, – авт.). Ну, мені так дешевше було. Я тоді квартиру купив, бо для мене пріоритетом було власне житло. Автомобіль я не купував дуже довго, але настав час, коли роботи по- більшало, і я зрозумів, що маршруткою вже не встигаю, а на таксі – дорого і не завжди комфортно. Спочатку купив скутера. Поїздив тиждень, раз впав і продав його, після чого пішов таки в салон і придбав автомобіль. Тобто поступово я розумів, що потребую певних речей. Мабуть, у мене має з’явитися і відчуття того, що хочу одру- житися. Але останнім часом я ловлю себе на думці, що, ма- буть, таки вже пора. – А родичі не дістають вас своїми запитаннями: коли весілля? – Та дістають! Традиційно на днях народження, родин- них святах – та ж сама карти- на. Але я вже звик і не звер- таю на це уваги. Дядя Коля, включіть, будь ласка, нам гарячу воду... Спілкувалась Ірина Костюк Фото: Роман Домбровський ЧИТАТИ ПОВНІСТЮ ТУТ → 61 #БудьПершим — підписуйся на нас у соцмережах
62. Михайло Імберовський за два роки депутатства в обласній раді зареко- мендував себе як ініціа- тивний та доволі актив- ний обранець громади. Здається, немає теми, на яку б він не міг говори- ти. Щоправда, конкретні дії для цього депутата в сотні разів важливіші та промовистіші, аніж будь- які слова, тому свою ко- рисність громаді Михайло Імберовський вимірює результатами роботи. Що він думає про економі- ку Волині та країни загалом, чому люди тікають на заробіт- ки, як зробити прибутковими об’єкти комунальної власності і чи дружить Імберовський з Палицею, «Перший» дізна- вався для рубрики «Депутати в темі». «Виною усьому є та злощасна політика» Михайло Імберовський ПЕРШИЙ КАНАЛ СОЦІАЛЬНИХ НОВИН 62 ДЕПУТАТИ В ТЕМІ
63. – У вашій біографії при- вертає увагу той момент, що ви на початку 2000-х тривалий час жили і пра- цювали в Австрії. Чому по- їхали за кордон? – Ми з дружиною, як де- сятки чи сотні тисяч українців, виїхали за кордон на заробітки. Тепер, на жаль, таких людей рахують мільйонами. Зробили ми це не із власної волі, такі об- ставини нам створила держава. У 90-х роках молодому спеціалістові було важко. Я тільки закінчив навчання в педучилищі, а дружина – у медичному училищі. Ми були бюджетною категорією насе- лення, у той час був період, коли заробітна плата не ви- плачувалась роками. Мої бать- ки – теж учителі, тому було досить складно прожити. Хотілося себе зреалізувати, щось мати в цьому житті. Ма- леньку доньку ми залишили з батьками та поїхали в Австрію шукати кращої долі… – Вдалося її там знайти? – Ми знайшли її в Луцьку. Одразу скажу, ми не шкодує- мо, що повернулися в Україну, особливо зараз, коли життя сформувалося, налагодило- ся… Зрештою, і час змінився, дивлячись на доньку, бачу, що можливостей у неї більше, ніж було у нас. Не пам’ятаю, хто з китай- ських мудреців сказав, що не дай Боже жити в часи змін. Так, складно, але водночас і цікаво, тим паче, коли ти маєш можливість впливати на ті чи інші процеси. Ми не могли не повернутися, бо так нас виховали. Моя мама мов- ник, вже 45-ий навчальний рік працює в тій же школі. Моя бабуся росла без батьків, їх виселили до Сибіру в 30-х ро- ках… Її мама просто кинула у сніг, коли їх вивозили…Тому мене бабуся завжди вчила: сім’я і країна, в якій народив- ся, – найцінніше у житті. Будучи за кордоном, я не раз пригадував мамині сло- ва про Шевченка, який був у засланні, про повітря в Ка- захстані, – і те не таке. Так-от мені «не тим» було повітря там, хоча воно досить чисте – перед австрійськими Альпами, але воно не рідне. – За два роки депутат- ства ви відчуваєте, що є корисним для громади? – Потрапити в обласну раду для мене було трохи лячно, бо я звик рухатися по- ступово, по щаблях. Політика, публічність, громадська актив- ність для мене є новими реча- ми. До того я ніколи не був у політичних партіях. А наскільки я корисний? Відповім словами Серехови- чівського сільського голови, з яким я колись спілкувався. У Сереховичах Старовижів- ського району з моєї ініціати- ви відкрився пункт екстреної медичної допомоги. Сільський голова мені сказав: «Дякую вам від себе і від двох людей, яких вдалося врятувати завдя- ки бригаді екстреної медичної допомоги». Такі слова, на мою думку, є стимулом, показником того, що ти реально можеш впли- нути і допомогти. Депутат отримав довіру від людей, і він зобов’язаний працювати. У селі Любохини, наприклад, діти навчаються у школі, яка більше нагадує шевченківську Ми з дружиною, як десятки чи сотні тисяч українців, виїхали за кордон на заробітки. Тепер, на жаль, таких людей рахують мільйонами. 63 2018
64. хату, де перепади стелі і під- логи сягають півметра. На щастя, там реанімува- лося будівництво нової школи, яке розпочав вже покійний Борис Клімчук, і вже, думаю, в наступному році діти підуть у нову школу. Але знову ж таки я б сам не впорався – мені вдалося згуртували людей, вони відвідували засідання ко- місій, сесії, і разом ми змогли достукатися до керівництва обласної ради та адміністрації. Мені вдалося отримати під- тримку від більшості депута- тів. А таких прикладів можна назвати багато. Тому вважаю, що сила людей здатна твори- ти дива. – Ви є членом бюджет- ної комісії обласної ради. Бюджет 2018 року назвали песимістичним, зокрема й Волині. До всього ж наша область є дотаційною. Що треба змінити, аби покра- щити ситуацію? – Громада Волині – як ро- дина. Якщо один у сім’ї буде працювати, а решта сидіти без діла, то така родина може ста- ти багатою? Звичайно, ні. Аналізуючи ситуацію із соціально-економічного роз- витку, стало зрозуміло, що у нас один працюючий утримує трьох непрацюючих. Ось і по- яснення. Чому ніхто не гово- рить про створення робочих місць? Весь світ заробляє не на податках, а на доходах. Наведу приклад тієї ж Австрії. Якщо ти став невеличким під- приємцем, відкрив якусь тор- гову точку «з нуля», держава перехрестилася і подякувала Богу, що зняла тебе зі сво- їх плечей. Ні про які податки перші, по-моєму, п’ять років мова не йде. Держава дає можливість розпочати власний бізнес, аби потім цей підприємець сплатив податок від того, що він заробив. Держава в такий спосіб вирішує дві проблеми: не треба думати більше, як людину зайняти, щоб вона не стала на кримінальний шлях, і потім ця людина сплачува- тиме податки від того, що за- робить. А якщо ти ще візьмеш кількох людей на роботу, тобі знову держава подякує певни- ми преференціями. Кращого механізму поки не придумали. А що у нас робиться у цьо- му напрямку? У нас складна ситуація з кадрами, особливо з робітничими професіями. Їх нема, бо вони їдуть за кордон, як і я у свій час, шукати кращої долі. Повірте, вони це роблять не із власного бажання. Дер- жава поставила їх у такі умо- Наша держава йде іншим шляхом – не створює робочі місця, а збільшує трудовий стаж до 35 років, вирішуючи проблему зменшенням кількості пенсіонерів. 64
65. ви, і за 20 років нічого не змінилося, а може, навпаки, стало гірше. Тільки створення ро- бочих місць здатне запустити економіку. – Нещодавно у соціальній мережі ви обурювалися пенсійною реформою. Чим вона вам не подобається? – Бюджет Пенсійного фонду становить орієнтовно 170 мільярдів гривень. 100 мі- льярдів Пенсійний фонд заробляє з податків підприємців, працюючих людей. 70 мільяр- дів – дірка. І їх знову ж таки платимо ми, бо держава дотує ці гроші з бюджету. Що треба зробити, щоб цієї «дірки» не було? Давайте рахувати. 704 гривні, або 22 відсотки від мінімаль- ної заробітної плати – це податок, який пла- тить підприємець з одного працівника. Якщо створити, приміром, три мільйони робочих місць по Україні, то вийде по 100-150 тисяч робочих місць на регіон. Декілька заводів плюс малий та середній бізнес – і ми отриму- ємо бажаний результат. Три мільйони нових робочих місць мно- жимо на 704 гривні, це 21 мільярд податків, додаткових надходжень у Пенсійний фонд. «Дірка» вже менша. Це якщо рахувати згідно з мінімальною заробітною платою, а її серед- ній рівень значно вищий. Крім того, велику увагу треба звернути на офіційне працевлаштування. Чому моя мама, працюючи 45 років у школі, може платити податки у Пенсійний, а хтось із бізнесу, де набагато більші доходи, уникає цього. Жор- сткий контроль за офіційним працевлашту- ванням ще більше перекриє брак грошей. Наша держава йде іншим шляхом – не створює робочі місця, а збільшує трудовий стаж до 35 років, вирішуючи проблему змен- шенням кількості пенсіонерів. Саме це мені не подобається – у нас немає стратегії. – Зараз багато розмов точиться навколо об’єктів комунальної власно- сті. Одні з них процвітають, інші зане- падають. У чому проблема? – У політиці, розподілі коштів і в менедж- менті цих закладів. Керівників комунальних закладів треба призначати через конкурс, що ми і почали робити. – Обласна рада прийняла Програму підтримки учасників АТО. Вона ефек- тивно діє? – Ставши депутатом обласної ради, я брався за усе. Ми з Іриною Констанкевич хо- тіли створити при обласному госпіталі інва- У нас складна ситуація з кадрами, особливо з робітничими професіями. 65 2018 #БудьПершим — підписуйся на нас у соцмережах
66. лідів війни координаційну раду з психологічної допомоги. Бо найперше, що потрібно атовцям, це фізична та психологічна реабілітації. Та про- грама, яка є, фінансується мізерно, – у розрізі 200-300 гривень на рік для одного атовця. Це не допомога. Моє бачення: повинен працювати дієвий ко- ординаційний центр, який мав би у своєму скла- ді фізичну, психологічну реабілітації, юридичне консультування і допомогу із працевлаштуван- ня. Щось подібне існує на громадських засадах при ОДА, але я вважаю, що воно неефективне. А це наше двовладдя заважає розвивати іні- ціативу з потужним дієвим центром допомоги учасникам АТО. – Яке саме двовладдя ви маєте на ува- зі? – Наявність адміністрацій і рад, вони йдуть різними шляхами, не шукаючи компромісу, не шукаючи діалогу. З нетерпінням чекаю звер- шення реформи децентралізації. Ліквідується двовладдя, не буде адміністрацій, безправних сільських голів, люди обиратимуть владу на місцях… Прикладом відсутності двовладдя є ті гро- мади, які вже об’єдналися. Княгининок, напри- клад. Бюджет сільської ради становив 7 мільйо- нів, зараз – 45 мільйонів гривень… – А як щодо Луцька? Вибори міського голови не призначають вже стільки часу. Ситуацію можна було виправити, об’єд- навшись із Прилуцькою сільською радою, але і це неможливо, бо тривають якісь незрозумілі політичні ігри… – Дійсно, Луцьк опинився у складній ситуа- ції, коли передчасно не стало міського голови. Мені дивна позиція Прилуцького сільського голови Валентина Арчибасова. Він був за об’єд- нання, а тепер ситуація змінилася. Як лідер він повинен прислухатися до думки громади і дума- ти на кілька кроків вперед. Прийде час, у Луцьку з’явиться міський голо- ва, але другий етап децентралізації передбачає укрупнення областей. То де буде Луцьк? Чи не стане він периферією, коли центром стане Рів- не?! То про що треба думати зараз? Про поточ- ну політичну ситуацію, яка швидко змінюється, триматися за тимчасове крісло сільського голо- ви чи, можливо, почати мислити стратегічно? – В яких стосунках ви з головою облас- ної ради Ігорем Палицею? – У хороших, прагматичних робочих відноси- нах. Я познайомився з Ігорем Петровичем, коли отримав мандат депутата обласної ради. Коли було за що його критикувати, то я це озвучував, і треба відзначити, він дослухається до критики, а це вважаю рисою характеру лідера, і зараз вже сесії оголошуються і проходять згідно з регламентом. Також імпонує мені у роботі Ігоря Палиці те, що він один із небагатьох, хто го- ворить про створення робочих місць в області. – Ви любите подорожувати. Де були останнього разу і куди плануєте поїхати найближчим часом? – Дякую Богу, що є можливість подорожува- ти і бачити нове. Все пізнається у порівнянні, тому, чим більше я їжджу, тим більше люблю свою країну. Подорожі – це такий продукт, ку- пуючи який, стаєш насправді багатшим. Остання моя подорож була до гори Афон. Я був там із товаришем. Є багатші монастирі, є бідніші… Ми відвідали шість із двадцяти. Відчу- вається, що це святе місце, бо на душі, поки ми були там, було спокійно, не зважаючи на те, що я знав про певні домашні проблеми. Я на все реагував спокійно. Після Афону я хотів би потрапити на святу землю, пройтися стежками Ісуса. Але маю ще бажання відвідати «країну №1» у світі – Сполу- чені Штати Америки. Спілкувалась Ірина Костюк Фото: Роман Домбровський 66
68. Юрій Гупало Коли у селі починають вкладати дорогу, яка не бачила ремонту більш ніж півстоліття, то людина, яка цьому посприяла, одразу стає героєм для місце- вих мешканців. Депутат Волинської обласної ради Юрій Гупало у своє- му окрузі на Любомльщині таки домігся ремонту так званої «дороги у Європу» від Старовойтового до Адамчуків, за що місцеві жителі йому не надякуються. А ще Юрій Гупало, займаючись міжнародними переве- зеннями, добре знає, чому в Україну не йдуть інвестори, чому не долається корупція і тягнуться черги на Ягодин- ській митниці. Про усе це та багато іншого «Перший» по- спілкувався з ним для рубрики «Депутати в темі». «Я не заздрю Порошенку» ПЕРШИЙ КАНАЛ СОЦІАЛЬНИХ НОВИН 68 ДЕПУТАТИ В ТЕМІ
69. – Як депутат Волинської обласної ради, на яких проблемах свого округу, а це ча- стина Любомльського району, акцентуєте увагу? – Пріоритетними і болючими питаннями в усій Україні та на Волині, і в моєму окрузі зо- крема, є ремонт доріг. Економіка країни якраз і починається з будівництва і ремонту доріг. Сам я родом із села Гуща Любомльського району. Там із 60-их років не було ремонту до- роги, а таких сіл на Волині не бракує… Ми наче задекларували, що йдемо у Європу, а дороги в прикордонних селах не бачили ремонту десяти- літтями. А з них і треба починати! Мені це частково вдається, адже цим питан- ням я займаюся уже півтора року – вийшов з такою ініціативою в обласну раду, в державну адміністрацію. На щастя, дорога сполученням Старовойтове – Адамчуки почала ремонтуватися. Це було нелегко, бо голова обласної ради казав, що буде співфінансування 50 на 50. Гро- мада підтримала ініціативу, сесія Рівненської сільської ради одноголосно підтримала рішення виділити з бюджету сільської ради 9 мільйонів гривень на ремонт дороги. До речі, Рівненська сільрада – одна з найбагатших на Волині, саме на її території знаходиться Волинська митни- ця. Вийшло так, що сільрада віддала половину свого бюджету на ремонт дороги, яка навіть не проходитиме через село Рівне, а з села Мило- вань до майбутнього переходу Адамчуки. Об- ласна ж рада із обіцяних 50 відсотків вартості дороги виділила аж 150 тисяч гривень, посила- ючись на те, що коштів немає. Насправді вони були, ми на сесії обласної ради ділили 60 міль- йонів гривень. Для Ігоря Палиці пріоритетнішим був пери- натальний центр, на добудову якого спрямува- ли 40 мільйонів гривень. Я не сперечатимусь, він теж потрібний, але для чого обіцяти співфі- нансування, а насправді виділяти смішні суми?! – Мешканці цих сіл, певно, і не споді- валися, що отримають нове дорожнє по- криття? – Взагалі, думаю, що ввійду в історію життя громади завдяки ремонту цієї дороги, до якої вже понад 50 років не доходили руки дорож- ників. Це перший крок до відкриття переходу Адамчуки – Збереже, це прямий шлях для євро- пейських, польських туристів, зокрема до озера Світязь. На неї було виділено 20 мільйонів гри- вень від перевиконання бюджету митниці. – Окрім доріг, що ще тривожить меш- канців вашого округу? – Не оминаю увагою школи, садочки, ам- булаторії. От, приміром, у моєму рідному селі Гуща є амбулаторія. Свого часу це була лікарня, в якій лікувалися мешканці довколишніх сіл. Мої Економіка країни якраз і починається з будівництва і ремонту доріг. 69 2018 #БудьПершим — підписуйся на нас у соцмережах
70. односельчани звернулися до мене, щоб відно- вити амбулаторію, аби не їздити до Любомля за медичною допомогою. Я одразу виділив свої 70 тисяч гривень на ремонт амбулаторії, громада зібрала 15 тисяч, з обласного бюджету надійшло 200 тисяч гривень. У результаті змінили покрівлю, зробили ремонт всередині, я завіз німецькі ортопедичні ліжка. Потребує допомоги і будинок для утримання літніх людей, куди приїздять одинокі старенькі з усього Любомльського району… Завдяки народ- ному депутату Дмитру Білоцерківцю, помічиком якого я є, було виділено 500 тисяч гривень із державного бюджету на гущанську школу, са- дочки в Полапах та Гущі. – Ви вважаєте себе активним депута- том обласної ради? – Яким би активним ти не був, у раді нашо- го скликання мало що можна добитися. Якщо взяти до уваги кількість запитів і звернень, то я, певно, входжу в десятку активних депутатів, сесії я не прогулюю… Але 90% депутатських за- питів не реалізовуються, на жаль. Волинський бюджет маленький, ми дотацій- на область, коштів немає, а щоб вони були – над цим треба працювати… – Поговорімо про Програму транскор- донного співробітництва, яка існує між Україною та Польщею. Як вважаєте, вона ефективна? – Можу одразу сказати, що вона неефектив- на. Я – заступник голови комісії зовнішньоеко- номічних зв’язків та інвестицій. Відверто, інвес- тиції до нас не заходять. Що там казати, у нас несприятливий клімат, інвестор не хоче йти до нас. По-перше, немає умов, по-друге, корупція – на шаленому рівні. Я спілкуюся з людьми, наприклад, з потен- ційними інвесторами з Німеччини, і вони постій- но у мене запитують, чи щось змінилося на кра- ще. Вони дивляться телебачення, бачать, що корупція у нас процвітає, тому зрозуміло, що не хочуть вкладати гроші, аби уникнути проблем. Із власного досвіду скажу, що, ставши депу- татом обласної ради, я відчув ще більший тиск від податкових органів, аніж коли був звичай- ним бізнесменом. Податкова не підтримує малий та середній бізнес, фактично, вона його нищить. На жаль, з часів Януковича не змінилося нічого. Приходять з перевірками, тиснуть, потім домовляються, корупція процвітає… Це стосується України за- галом. Але якби був сприятливий інвестиційний клімат, то найкращим інвестором все-таки, на мою думку, є українець. – У своїй передвиборчій програмі ви наголошували, що знаєте, як подолати корупцію. То як її позбутися? – У нинішній ситуації побороти корупцію не- можливо, як би я не хотів. Революція Гідності якраз і почалася, щоб побороти корупцію, але ми бачимо, що українці опустили руки і «недо- жали»… – Яким би активним ти не був, у раді нашого скликання мало що можна добитися. 70
71. От візьмімо Луцьк. Під час революції активісти пройшли- ся по судах, прокуратурі, міліції, адміністрації, а от по- даткову чомусь не чіпали. Це найбільш корумпований ор- ган, але його оминули. Я знаю чому. Бо активісти отримали хабар у той час, коли гинула Небесна Сотня. Не був свідком цього, але роз- мови про це точаться. Нинішні депутати Верховної Ради, об- ласної, міської викрикували, заявляли, йшли наводити лад на митниці. А тепер що? На митниці корупції не стало? Всі домовилися і притихли. – До речі, щодо митниці. Як, на вашу думку, можна побороти черги на митни- ці? – Раніше всі казали, що чергу створюють транспортні засоби з іноземною реєстраці- єю. Насправді це не так. Чергу створюють ті, хто перевозить контрабанду. Як тільки на митниці є «добро» на перевезення, одразу з’яв- ляються черги. Нема схвален- ня – нема черг. Вони штучно створені стовідсотково. – Чому Волинській мит- ниці так не щастить на керівників – їх так часто змінюють. Ос- таннього, вза- галі піймали на хабарниц- тві… – Жоден на- чальник митниці не захоче пра- цювати за 20 тисяч гривень. З чуток знаю, що ці гроші можна отримати на хабарах і явно не за місяць… Очолити митницю повинна якась молода амбітна людина, загартована Революцією Гід- ності… А поки нам присилають не- відомих людей – переважно чиновників зі старої системи. Порядку в нас і не буде, поки начальника не призначать на чесних конкурсних засадах, дадуть йому достойну заробіт- ну плату. Головне – щоб його не зламала система, а він по- чав потихеньку ламати її. – Ви балотувалися до обласної ради від Блоку Петра Порошенка «Солі- дарність». Скажіть, а ви дійсно у всьому розділяєте позиції нашого Президен- та? – Я йшов на вибори як по- запартійний, але виборче за- конодавство таке, що треба було йти від якоїсь партії. Я обрав БПП, бо колись був го- ловою партії «Удар» у Волин- ській області, а вона, як відо- мо, злилася із «Солідарністю». Я голосував за кандидатуру Порошенка під час президент- ських виборів, був впевнений і вірив у його добрі наміри – боротися з корупцією, систе- мою… Навести лад на фірмі часом буває важко, то що говорити про цілу державу. Порошенку дуже непросто домовлятися з різними політичними сила- ми, щоб рухати країну вперед і розвивати її у час війни. Не заздрю йому. Але вважаю, що треба бути більш рішучим. Так, на міжнародній арені він потужна особистість, але тут, на місці, президентська рука мала б бути жорсткішою. Судову реформу, яку ніяк – У нинішній ситуації побороти корупцію неможливо, як би я не хотів. 71 2018
72. не можуть провести, треба було завершити вже давно. Корупція… Ну, не вірю, що президент не знає про хабарництво на митниці, в податковій. Десь часом когось показово затримують, але не більше. – А як ви ставитеся до обіцянки Поро- шенка завершити АТО за лічені години? І що, взагалі, думаєте про війну на сході країни? – Це війна олігархів… Моє бачення таке: Пу- тін з Поршенком не домовилися, не зійшлися у певних моментах, і між ними став ще й Януко- вич. У цьому трикутнику досі немає порозумін- ня. А оці геополітичні ігри Путіна схожі на обі- цянку Януковича повернутися в Україну і бути царем хоча б на Донбасі. А в реальному житті від цього гинуть люди, страждає і російський народ, і ми. Рано чи пізно це завершиться. А щодо обіцянки Порошенка завершити АТО за кілька годин чи днів, то, думаю, коли він це говорив, був упевнений, що зможе домовитися з Путіним. – Знаємо, що ви є засновником і капіта- ном волейбольної команди «Олюртранс». Розкажіть трохи про неї. – Зі шкільних років я займаюся спортом. Різ- ним. Але найбільше я любив волейбол, брав участь у районних змаганнях. В університеті був капітаном команди. У 2000-му році я створив своє підприємство, і у мене одразу виникла думка, що мої працівники повинні мати можливість займатися спортом. Ми орендували спортзал, басейн і двічі на тиж- день ходили займатися, зокрема, серед іншого грали у волейбол. І так вийшло, що через трохи часу в нас сформувалася команда. Ми їздили спочатку грати у моє рідне село, потім брали участь у змаганнях, нас запрошували поляки. Познайо- милися з командами з Володимира-Волинсько- го, Нововолинська… Хотілося вийти на більш серйозний рівень, і у 2008-му році я створив волейбольний клуб «Олюртранс», у команду запросив майстрів спорту, кандидатів у майстри спорту. Грали ми в Першій лізі України, згодом – у Вищій аматор- ській лізі. Фінансую команду я разом із моїм другом, власником нічного клубу «Версаль» Олексан- дром Мельником. Він також спортсмен, любить волейбол, ми разом граємо. Нещодавно їздили з ним на Чемпіонат світу з пляжного волейболу у Новій Зеландії, представляли Україну і зайня- ли третє місце. А тренер «Олюртрансу» став чемпіоном світу, зайнявши перше місце. – У силу своєї зайнятості ви – як капітан команди – не пропускаєте тренувань? – Захищати честь Волині – це круто. І я гото- вий об камінь розбитися, аби лише наша коман- да займала призові місця. Зараз ми тренуємося двічі на тиждень, хоча треба, мабуть, частіше. Я не пропускаю занять. Цього сезону «Олюртранс» зайняв 4 місце у Вищій професійній лізі і, сподіваюся, що будемо грати далі. Ми можемо ввійти в історію і будемо мати що розповідати онукам. Спілкувалась Ірина Костюк Фото: Роман Домбровський 72 #БудьПершим — підписуйся на нас у соцмережах ЧИТАТИ ПОВНІСТЮ ТУТ →
74. Ігор Лех «Депутати не стали «філією» адміністрації» Ігор Лех – один з небагатьох депутатів Волиньради, які не змінювали своїх політичних вподобань протягом остан- ніх десяти років. Затятий «батьківщинівець», не зважаю- чи на те, що його позбавили партійного квитка, продовжує працювати у складі фракції ВО «Батьківщина». Для чого це йому, чи не думає зараз змінити політичну «пропис- ку», чому віддає перевагу роботі «не на камеру» і навіщо бізнес- мени йдуть у політику – ці та багато інших запитань «Перший» по- ставив Ігорю Леху під час інтерв’ю для рубрики «Депутати в темі». ПЕРШИЙ КАНАЛ СОЦІАЛЬНИХ НОВИН 74 ДЕПУТАТИ В ТЕМІ
75. – Ви депутат обласної ради уже другу каденцію, маєте з чим порівнювати. Ска- жіть, то коли працювалося краще і ком- фортніше? – І у цій, і в попередній каденціях були свої плюси та мінуси. Нинішня обласна рада є більш впливовою та незалежною. Так історично скла- далося не лише в області, а й в Україні, що об- ласні ради були залежними від адміністрацій. Перед сільськими, районними, обласними рада- ми стоїть завдання – «скрутити», «перегнути» місцевих депутатів на свою користь. Головна відмінність нинішньої обласної ради Волині у тому, що ми не піддаємось на впливи, а інколи і репресії, з боку облдержадміністрації. Усе зав- дяки не лише складу депутатів, а й потужному голові облради Ігорю Палиці. Ще два роки тому, коли рада запрацювала у новому складі, я не міг подумати, що методи роботи в ОДА лишаться такими ж, якими були до цього. Я щиро вірив, що Україна, починаючи з 2014-го року, змінилася. На жаль, зараз можу впевнено сказати, що нічого не змінилося, на- впаки, усе продовжується «у кращих традиці- ях» системи, яка руйнує Україну. – Ви не є членом партії «Батьківщина», але досі залишаєтеся у складі фракції цієї політичної сили. Чому? – Про це багато говорилося в перший рік мого депутатства в цій каденції. Моя особиста думка така: на жаль, у «Батьківщині», як і в багатьох інших партіях, усе робиться в кому- ністичних традиціях – закрита інформація, ви- ключення «неугодних», призначення тих, хто вигідний… Єдина помилка партійного керівництва під час мого виключення з партії та моїх колег – не- правильно вибрана при- чина. Нагадаю, що нас виключили з рядів «Бать- ківщини» через те, що ми голосували за створення комунального підприєм- ства «Волиньприродоре- сурс», яке мало б навести лад у видобутку корисних копалин, зокрема буршти- ну. Роботу цього підпри- ємства досі гальмує ОДА. Отакий виходить маразм. Я і мої колеги, яких теж виключили з партії, спо- чатку були налаштовані доводити свою правоту, адже ми, може, й поруши- ли правила партійної поведінки, але зробили це на користь Волині. Відкрию вам секрет – з моменту виключення з боку партійного керівництва були неоднора- зові спроби повернути певних депутатів назад у партію. Але наша відповідь така: оскільки виключили нас всіх, то і повертати треба усіх разом. І ще цікаво було би почути, у чому ж ми були неправі разом?! – То ще за очолювання обласної орга- нізації ВО «Батьківщина» Олегом Кінде- ром вас намагалися повернути? – Не хотів би озвучувати імена, але якщо хтось скаже, що не було спроб нас повернути, то я готовий їх назвати. До Олега Кіндера, як до людини, не маю жодних претензій, а от як ке- рівник обласного осередку… У мене з ним зараз ні хороших, ні поганих стосунків. – А у вас ще є бажання повернутися в «Батьківщину»? – Я з цієї політичною силою вже більш як десять років. Вважаю, що не повинна партія чи- нити так із членами, що мають іншу думку, ко- А от чи буду я балотуватися ще раз в депутати обласної ради – 50 на 50. 75 2018
76. рисну для громади, яка їх оби- рала. Поки я не маю бажання повертатися. – Ви гарно відгукуєтесь про голову обласної ради Ігоря Палицю. Зважаючи на те, що ви зараз безпар- тійний, не думали перейти в УКРОП? – Ніколи не думав… Я сим- патизую Ігорю Палиці через те, що він має свою позицію. До речі, на перше засідання сесії Волиньради з Києва при- їхав перший заступник голови партії «Батьківщина», який зібрав усіх членів фракції, та- кож тих, кого потім виключи- ли, і передав нам слова Юлії Володимирівни, щоб ми під- тримували ініціативи УКРОПу і аби проголосували за канди- датуру Палиці під час обиран- ня голови обласної ради. Тому співпраця з УКРОПом почалася з першої сесії на про- хання вищого керівництва, що виправдало наші сподівання: ми не стали «філією» адмі- ністрації, маємо свою точку зору. Особливо це стосується розподілу бюджетних коштів – ніхто вже не скаже, що три- вають кулуарні ігри… Голова обласної ради відмовився від права призначати керівників комунальних установ у міжсе- сійний період. Обирає керівни- ків тільки сесія. Це вперше! І ще одне щодо моєї пар- тійності. Пропозиції від різних політичних сил були і будуть, але я зайшов в обласну раду від «Батьківщини» і до кінця каденції не вступлю в жодну іншу партію. А як складеться життя далі – буде видно. А от чи буду я балотувати- ся ще раз в депутати обласної ради – 50 на 50. Бо з одного боку хочу займатися і нада- лі депутатською справою, а з іншого – розумію: мало що вирішується на місцях, все йде з Києва. – Ви тривалий час за- ймаєтесь бізнесом, почали власну справу ще задовго до депутатства. Нащо піш- ли в політику? – Якщо правильно орга- нізувати бізнес, то завжди залишиться трохи вільного часу, який можна використати з користю не лише для себе, а й для громади (як у моєму випадку). Ставши депутатом, я зрозумів, у чому причини повільного розвитку країни, області. Виявляється, є купа бар’єрів… Повірте, не потрібно стіль- Повірте, не потрібно стільки депутатів ні у Верховній Раді, ні в обласній, ні в районній, не потрібні адміністрації, армія чиновників. 76
77. ки депутатів ні у Верховній Раді, ні в обласній, ні в районній, не потрібні адміністрації, армія чиновників. Якби їх було на половину менше, реформи відбувалися б швидше та були б ефек- тивнішими. Київ усе зав’язав на собі, і ми, як і 15 чи 20 років тому, їздили і їздимо випрошувати повноважень чи грошей. – Пробачте за прямоту, але ви не є над- то активним депутатом. Не любите афі- шувати свою роботу чи маєте на це якість інші причини? – Ніколи не вважав себе публічною люди- ною. Часом навіть дискомфорт відчуваю, коли до мене прикута увага багатьох. Бізнес не ви- магає публічності, а от у політиці доводиться більше виступати у ЗМІ. Але скажу вам, що моя публічність чи непублічність не заважає мені займатися депутатськими обов’язками – доро- гами, освітленням, освітніми закладами, еколо- гічними програмами… За увесь час депутатства я побачив, як вда- ло деякі чиновники підхоплюють тему, до якої, взагалі, не мають ніякого стосунку, і починають піаритись на ній у газетах, на телебаченні. На жаль, велика частина людей цьому вірить. Бути їм подібним я не хочу. Згадаю знову ж таки 2014-ий… Волонтери розгорнули активну допо- могу нашим військовим, а біля них притесався якийсь чиновник, який фотографується і розпо- відає людям, як він вболіває за народ. У цьому – політика і цинізм нашого буття. Не розумію роздування з мухи слона. От коли чиновники кажуть, що вони відремонтува- ли дорогу. Інша справа, якби він це оплатив із власної кишені, а не за бюджетні гроші. – Недолюблюєте чиновників? - Мені не подобається результат, який є сьогодні. Я не говорю зараз про рядового поса- довця, який за копійки виконує свою роботу, я маю на увазі вище керівництво держави. Вони забувають про ті 10 тисяч людей, які загинули… І поведінка таких управлінців викликає агресію. – Ви вже згадували у нашій розмові про комунальне підприємство «Волиньприро- доресурс». Його створили ще у минулому році, але діяльність повноцінно воно не розпочало. Чому? – Комунальне підприємство «Волиньприро- доресурс» не дають розвивати. Моя думка щодо цього така: влада не знає, як тихенько забрати бурштин, ще думає, тому роботу «Волиньприродоресурсу» гальмують. Іншої причини я не бачу. Це нонсенс: створити обласне комунальне підприємство і ставити пе- репони у його роботі. У мене є інформація, що в Рівненську область автобусами їздять наші волиняни на родовища бурштину, де досі існують білети і таке інше. Нічого не змінилося. Навпаки, люди взагалі пе- рестали боятися, і до цього ще й підключилися патріоти, які пройшли війну. На жаль. – Що найбільше турбує мешканців ва- Моя думка щодо цього така: влада не знає, як тихенько забрати бурштин, ще думає, тому роботу «Волиньприро- доресурсу» гальмують. 77 2018 #БудьПершим — підписуйся на нас у соцмережах
78. шого округу, а це, як відо- мо, 26 сіл Ківерцівського району? – Проблеми у них такі ж, як і по всій країні, – брак коштів. На все. Безробіття, яке зни- щує села і яке змушує толко- вих спеціалістів виїжджати за кордон. На території округу я буваю через день, бо там розташова- ні виробничі приміщення мого підприємства – у селі Пальче – і паралельно я спілкуюся з мешканцями. – Що думаєте про де- централізацію? – Децентралізаційні проце- си вважаю правильними, це для мене швидше оптимізація, бо не треба стільки сільських рад. Нехай їх буде дві-три і менше голів та депутатів. – Нещодавно створи- ли Цуманську ОТГ, і тепер лісове господарство, яке було основним наповню- вачем бюджету Ківерців- ського району, сплачу- ватиме податки лише до об’єднаної громади. Що буде з Ківерцівським ра- йоном? – Все у них буде добре. Не- хай влада узаконить усі існую- чі на території Ківерцівського району пилорами, і їм краще житиметься, ніж маневичча- нам з бурштином. Навести лад з лісом – і все буде класно. Джерела фінансування є де шукати, аби було бажання. – Як ставитесь до ме- дичної реформи? Кажуть, що середньостатистичний українець не зможе опла- тити більшість медичних послуг. – Я цікавився цієї темою, але ж, погодьтесь, що і до реформи медицина не була безплатною. Вважаю, що уже настільки все зруйновано, що гірше не буде. Невже люди з далеких сіл зараз отримують кращі медичні послуги, аніж це буде після реформи? Зараз швидку чекають годинами, куди вже гірше?! До всього ж вважаю, що три госпітальних округи мало для області, треба хоча би 5. – Вас і на початку цього року, і минулого нагород- жували орденами і подя- ками за допомогу бійцям у зоні АТО. Ви активно долу- чаєтесь до волонтерської справи досі? – Це болюче для мене пи- тання. Але я зайняв свою по- зицію у цій справі. На початку війни, у перший рік, коли були справжні волонтери, я допо- магав і зробив чимало. Після того, як я побачив, у що пе- ретворилась війна, я поставив крапку. Держава повинна ставити забезпечення військовослуж- бовців на перше місце, і для цього було достатньо часу, щоб адаптуватися і почати посилено допомагати. А з вій- ськових роблять жебраків – в обласну раду чи на бюджет- ну комісію вони приходять з простягнутою рукою, прося- чи грошей, у той час як по центральних каналах розка- зують, що бюджет армії 100 мільярдів. Щось у нашій країні відбувається не те. Волонтер- ство перетворилось у заробі- тчанство, тому в останній рік я допомагаю лише близьким мені людям, які служать на сході. Спілкувалась Ірина Костюк Фото: Роман Домбровський Децентралізаційні процеси вважаю правильними, це для мене швидше оптимізація, бо не треба стільки сільських рад. 78
79. 73 2018
80. Микола Буліга «Державне чи комунальне підприємство – годівничка для його керівників» Хто такий Микола Буліга, більшість волинян дізналася лише тоді, коли він став депутатом обласної ради і почав представляти їхні інтере- си у волинському парламенті. Проте мало хто знає, що за його плечима – 17 років політичної діяльності у різних партіях і переважно у ролі ке- рівника штабів. Будьте певні, що Микола Буліга точно знає, як виграти вибори, і йому достеменно відомі усі тонкощі виборчого процесу. До всього ж має депутат і цікаве хобі – він зводить дерев’яні будинки за дав- ньою поліської технологією. Про це та багато ще цікавого Микола Буліга розповів «Першому» для рубрики «Депутати в темі». ПЕРШИЙ КАНАЛ СОЦІАЛЬНИХ НОВИН 80 ДЕПУТАТИ В ТЕМІ
81. – Вивчаючи вашу біографію, побачи- ли, що у вас доволі різноманітне політич- не минуле: партія «Реформи і порядок», «Наша Україна», «Єдиний Центр» і Ра- дикальна партія, членом якої ви є досі. Партій багато, але відомим ви стали лише нещодавно, ставши депутатом обласної ради. Чому вирішили вийти в публічну площину? – Депутатом жодної ради до обласної я не був, а до Волиньради балотувався тричі, ос- танній раз – успішно. Попередні рази не можу сказати, що я провально програвав, мені не ви- стачало зовсім трохи голосів. Я балотувався від «Нашої України», був керівником штабу і посту- пався місцем більш відомим людям. А щодо політичних партій, у яких я був, то дозволю процитувати крилату фразу Сталіна: «Гитлеры приходят и уходят, а Германия оста- ется». Теж саме можу сказати і про партії, вони змінюються, з’являються, зникають, стають по- пулярними, але люди лишаються ті ж самі. – Як ставитеся до депутатів, які часто змінюють партійну «прописку»? – Я не страждаю тим, щоб докоряти таким людям, чи засуджувати їхні вчинки, бо на пер- шому місці для мене є людина – хто вона і що вона, а в якій партії – це річ другорядна. – Чому обрали саме Радикальну партію для своєї політичної кар’єри? – Те, що Радикальна партія – нестандартна і одіозна я зрозумів, коли вступив у неї. Тодіш- нього її керівника – Володю Кучера – я знав ба- гато років. Ми не були друзями, але ті люди, які «варяться» в політиці, добре один одного зна- ють. Я вже 17 років займаюся політикою… Кучер, будучи голо- вою волинського осередку Ради- кальній партії, мав досвід участі у президентській та парламент- ських кампаніях, але в таких виборах за тебе все вирішують зверху. Поїхав у Київ, дали гро- ші, поставили завдання, ти на місці сформував виборчі комісії та розвозиш собі «макулатуру». Місцеві вибори мають свою специфіку – пошук кандидатів, членів виборчих комісій, спо- стерігачів, багато юридичних моментів, і до всього ж Київ не дає ні копійки… Володя в тому досвіду не мав. Я ж очолював багато виборчих штабів. Ми з ним переговорили, і я погодився допомогти. Хоча політику покинув ще десь у 2010 році, бо вирішив зайнятися собою та пожити за межами політичного життя, яке мене втомило. Чому погодився стати керівником штабу Ра- дикальної партії на Волині? Бо мав нереалізова- ну мету чи мрію – стати депутатом… – Як досвідчений партійний штабіст поділіться секретами успішних виборчих кампаній? Що треба зробити, щоб виграти вибори? – Оооо, треба багато чого зробити (сміється, – авт.). Згідно з нинішнім виборчим законодав- ством, потрібно обрати «правильну» партію, тобто ту, яка подолає бар’єр. Бо ж є багато од- ноденних проектів, як «Наш край» наприклад, який спеціально створили, щоб пройти і розба- вити партійне середовище. Хоча «Наш край» на сході, в центрі України взяв багато голосів, на Волині ця партія теж от- - Те, що Ради- кальна партія – нестандартна і одіозна, я зрозумів, коли вступив в неї. 81 2018
82. римала непогані результати. Думаю, Кравчук своєю хариз- мою та ім’ям, а Микитюк – сво- їми грошима їх і витягнули. Так от, щоб виграти вибо- ри, окрім того, що треба об- рати прохідну партію, треба ще плідно попрацювати, і не лише з виборцями. Впізнава- ність кандидата важлива, але є ще багато речей, які дозво- ляють і невідомому кандидату реалізувати свій шанс стати депутатом, і які не завжди по- требують величезних фінансо- вих вливань, як дехто думає, сіючи гроші наліво і направо… – Ви є головою комісії з питань ефективного ви- користання об’єктів кому- нальної власності. Багато ваших колег за депутат- ським корпусом кажуть, що комунальні установи лише «з’їдають» бюджет- ні кошти, і їх треба позбу- тися. Яка ваша думка? – У системі господарюван- ня я консерватор, прихильник капіталізму. Якщо чесно, то я проти будь-якої колективної власності. Бо те, що спільне, – нічиє. Не хочу всіх ставити на один рівень, але виходить так, що державне підприємство чи комунальне – годівничка для їхніх керівників. Проїдьтеся повз будинки цих людей, і все стане зрозуміло – як вони «бі- долахи» горбатяться на дер- жавній службі та живуть у та- ких будинках… Мабуть, мають бабусь у Канаді чи ще десь. Взагалі вважаю, що кому- нальні установи – це спадок радянського соціалізму, вони – як валіза без ручки: важко нести і шкода кинути. А біль- шість депутатів обласної ради – люди старшого віку, які не готові щось змінювати у цьому плані. – То що ж ви про- понуєте? Позбутися усіх комунальних закладів? – Ні, я не кажу, що усі комунальні устано- ви непотрібні. Закла- ди медицини переда- ти у приватні руки? Ні. Я перший виступлю проти цього. Але шляхом залучення приватного сектора можна багато чого хорошого зробити для комунальних закладів. Візьмемо для прикладу психлікарню у Липинах. Цьо- го року приватний інвестор встановив замість газових твердопаливні котли. Опа- лення психлікарні обійдеться бюджету як мінімум на 20% дешевше. Таким чином мож- на підтримувати ті комунальні заклади, які потрібні волиня- нам. Підтримки потребує й онко- диспансер, тубдиспансер, самі приміщення яких у жахливому стані… Ми можемо купувати томографи, апарати УЗД, але якщо там валяться стіни, то який толк для цих лікарень? - Депутатом жодної ради до обласної я не був, а до Волиньради я балотувався тричі, останній раз – успішно. 82
83. – Ваш округ – частина Ковельського району. Які найболючіші проблеми цих територій? – Я там народився і виріс. А проблеми – такі ж, як і скрізь – дурні та дороги (сміється, – авт.). Мій округ – це глибинка, де ще зали- шилися ґрунтові дороги. Я пам’ятаю, як у моєму дитинстві в наше село взимку хліб привозили вертольотом. Восени і навесні його доставляв бронетранспортер. Ще коли я був малим, там проводили меліо- рацію, зараз же природа відвойовує своє, тери- торія заростає лісом. А якщо серйозно, то в тій частині Ковель- ського району біда – безробіття, невизначе- ність, невпевненість, пияцтво… Такі реалії на- шого життя. Якось був період, що люди почали вертатися в села, але зараз знову всі повтікали. – А що, на вашу думку, треба зробити, щоб повернути життя в село? – За нинішніх умов цього не відбудеться. Популісти люблять закидати фразами: «Ми від- родимо село!» і таке подібне. На жаль, хочемо ми чи ні, але села будуть зникати, перетворю- ватися в хутори. Не вирішить проблеми селян створення оптових ринків сільськогосподарської продук- ції. На нього треба приїхати і продати за тією ціною, яку хоче селянин, який важко відгорба- тився в полі, а не робити це за мізер. Тому має бути державна закупівля з твердими цінами на молоко, сільгосппродукцію… – Знаємо, що ви займаєтесь бізнесом. Розкажіть трохи про свою справу. – У мене є підприємство, яке виробляє побу- тові твердопаливні котли. А загалом я займаюся усім тим, що стосується альтернативних джерел енергії. Для себе, це у мене як хобі, я будую дерев’яні будинки за вдосконаленою поліською технологією, зі справжнього поліського бруса. Збудував вже багато будинків друзям, знайо- мим. Але роблю це для душі, це творчість для мене… Кожен будинок – це маленький шедевр. Саме з цим пов’язане моє зацікавлення «чи- стою» енергією, екологією. Я збудував свій перший будинок, який був повністю автономним від зовнішніх джерел, які надають монополісти. Він із сонячними бата- реями, вітровим генератором, тепловим насо- сом… Думав, що будую його собі, а в результаті знайшлися люди, яким це сподобалося і які, як з’ясувалося, мали більше бажання жити у тому будинку, ніж я. Мене зацікавило, чим можна замінити газо- ве опалення. Україна, Волинь має достатньо ре- сурсів, щоб бути незалежними від газу. Добре, що на Волині це розуміють і працю- ють у цьому напрямку. За моїми підрахунками, економічний ефект для бюджету області від пе- реведення установ та організацій на альтерна- тивні джерела опалення – мільйонів 30 у сезон. – Чому бізнесмени йдуть у політику? – Я став депутатом не тому, що був бізнесме- ном. В моєму випадку – це нереалізована мрія. – Чи легко в Україні вести бізнес? – Бізнес в Україні – це мінне поле. Як казав Маркс, держава – це орган насилля над люди- ною. Наша держава не перестає бути каральним органом і не видно тенденції, що це зміниться в майбутньому. Вона не заохочує, не стимулює, а думає, де б то ще «вщипнути» бізнес. Великий бізнес, олігархат, перебуваючи у змові з владою, краде, – про це всі знають, але нічого змінити не можуть. Малий і серед- ній бізнес – беззахисний. Так, він дає всього 15 відсотків національного валового продукту, але хіба це причина його знищити? З нього году- ється півкраїни! Але, як то кажуть, коли гине одна людина – це трагедія, а коли мільйони – це статистика… Ніхто не задумується над долею середнього чи малого бізнесу. Спілкувалась Ірина Костюк Фото: Роман Домбровський ЧИТАТИ ПОВНІСТЮ ТУТ → 83 2018
84. На волинській плантації тюльпанів побувало близько ста тисяч відвідувачів. За сорок кілометрів від Луцька – поблизу села Свидники Ковельсько- го району, розгорнулась величезна плантація тюльпанів. Вперше про неї заговорили ще минулого року, однак потрапити туди можна було лише з дозволу власників розкішного поля. Цьогоріч понад два гектари розквітлих тюль- панів радо відкрили для відвідин усім охочим, а їх виявилось чимало. Про- тягом вихідних – 28 та 29 квітня, до «волинської Голландії» безперервно навідувались люди. За підрахунками компанії «Лілі-лайн», якій належить тюльпанове поле, відвідувачів було чимало – близько ста тисяч людей. 84 ПОДІЯ
86. Олександр Пирожик «Ми змінили правила гри у Волиньраді» Затятий «свободівець» Олександр Пирожик другу депутатську каденцію поспіль займає посаду першого заступника голови облас- ної ради. У минулому – він журналіст провідних ЗМІ Волині, проте чиновницька робота наразі переважає у його житті. То як йому працювалося з Валентином Вітром, а зараз – із Ігорем Пали- цею, де почувався комфортніше – у журналістиці чи на чиновницькій службі, а ще – на яку партію він змінив би «Свободу», «Перший» допитувався в Олек- сандра Пирожика для традиційної рубрики «Депутати в темі». ПЕРШИЙ КАНАЛ СОЦІАЛЬНИХ НОВИН 86 ДЕПУТАТИ В ТЕМІ
87. – У вашій біографії журналістська ро- бота тісно переплітається з чиновниць- кою. Ким комфортніше працювалося – журналістом, який пише про чиновників, чи чиновником? – Управлінська робота має низку некомфорт- них моментів. По-перше, це чимало обмежень управлінської служби; по-друге, робота не завжди наближена до творчості; по-третє, не завжди можеш робити те, що хотілось би, а зде- більшого – те, що треба. І починаєш розуміти, що є ситуації, коли твоє «хочу» і твоє «треба» кардинально розходяться. У журналістиці почувався вільніше, був від- носно «вільним птахом». Дякую моїм вчителям Василеві Простопчуку, Володимиру Данилюку, Степанові Сачуку, – мабуть, він найбільше дав мені розуміння того, що «золоте правило» жур- налістики – «Не нашкодь!». Треба сім разів по- думати, перш ніж давати певну інформацію на широкий загал. Ще одну грань цього правила – «не зашкодь» – я зрозумів саме на управлінській роботі. Її ази освоював у Луцькій міській раді, очолюючи департамент інформаційної політики. Коли ж колеги по обласній раді запропонували мені спробувати «потягнути» ділянку роботи першого заступника голови ради, то спершу було дуже непросто. Бо навесні 2014 року фак- тично три людини – це була вся влада в облас- ті, адже вперше мене обрали на цю посаду 20 лютого – в той самий день, коли перемагала Революція Гідності, а на Майдані гинули люди… Волинська обласна рада виявилась однією з перших в Україні, де ми змінили владу і пе- реформатували більшість, ще не знаючи, чи Майдан переможе, і що нам за це буде – чи посадять у тюрму, чи дадуть можливість щось змінити... – Чи знаходите зараз час для творчос- ті? – На щастя, я маю можливість писати, але не завжди маю на це час, бо на мені усі розпорядчі функції, адже я наділений правом юридичного та фінансового підпису від обласної ради, – усе вимагає детального вивчення. – У попередній каденції ви були пер- шим заступником голови облради Вален- тина Вітра, зараз – «права рука» Ігоря Палиці. З ким працювати легше і ком- фортніше? – На жаль, у попередній каденції не завжди до моєї думки прислухалися, бо голова вважав, що багато питань він має вирішувати сам, це стосувалося кадрових призначень, майна, фі- нансів тощо. У новій каденції ми, «свободівці», вистави- ли чіткі умови зміни системи прийняття рішень, запропонували чіткі та прозорі «правила гри». По-перше, жодних закулісних кадрових при- значень. По-друге, ніякого «дерибану» майна чи грошей і тому подібне. Фракція «Свободи» запропонувала нову чітку систему прийняття рі- шень в обласній раді. Радий, що до моєї думки і думки моїх колег прислухаються, її враховують, я маю можливість приймати рішення і відстою- вати свою позицію. Одним із проявів принципу прозорості та новизни є створена конкурсна кадрова комісія, У журналістиці почувався вільніше, був відносно «вільним птахом». 87 2018
88. яка визначає фаховість канди- датів і пропонує їх на розгляд обласній раді. Бюджети при- ймаються через обговорення з головними розпорядниками коштів, з обов’язковим звіту- ванням про витрачені кошти за попередній період. Ми да- ємо можливість враховувати думки і пропозиції депутатів, депутати вже не є «кнопко- давами» – як якийсь додаток до проектів рішень облдер- жадміністрації. Ми поставили систему прийняття рішень з голови на ноги, коли останнє слово – за депутатами, а не за президентською вертикаллю. – Ви кажете, що отри- мали більше повноважень, будучи першим заступни- ком Палиці. А чи не пов’я- зане це з тим, що Ігоря Петровича рідко можна застати на робочому місці? – Це його право вирішува- ти, де він потрібніший у кон- кретний день і час – чи в Луць- ку, чи в районах, чи в Києві, або інших регіонах. Для того, щоб виробити порозуміння у стилях управлінської роботи, вистачило два-три тижні. А ще – намагаюся максимально ра- дитися з керівниками департа- ментів та управлінь, радника- ми, депутатами, підтримувати зв’язок із простими людьми. Двері мого кабінету відчинені для них не лише у дні офіцій- них прийомів. – Поговорімо про вашу партійну діяльність. Ви з 2009 року – член ВО «Сво- бода». Це перша і єдина партія у вашій біографії? – У 2010 році я зайшов в об- ласну раду разом із першою в історії волинського парламен- таризму фракцією націоналіс- тів. Кілька років перед тим я перебував у Демократичній партії. На жаль, там було за- багато галасливої демократії, після якої кожен залишався при своїй думці. Це розривало партію зсередини. Якісно відмінні підходи я побачив у націоналістів, де панує залізна дисципліна, де суперечки можуть тривати лише на стадії внутрішнього обговорення питання, після чого всі приходять до єдиного рішення. А бандерівські корені мого роду остаточно впевнили мене, що ідеологічно, за духом моя партія – це саме «Свобо- да». І я жодного разу не роз- чарувався у тому, що пов’язав своє політичне життя з націо- налістами – зі «Свободою». Ми поставили систему прийняття рішень з голови на ноги, коли останнє слово – за депутатами, а не за президентською вертикаллю. 88
89. – Ви кажете, що не шкодуєте, що пішли у «Свободу», але все ж чи інші партії не пропонували вам приєднатися до них? – Такі натяки, безумовно, були. І не раз. Але ж усі розуміють, що я – істинний «свободівець», і тому й не намагаються розвивати ці спроби. Ідеологія українського націоналіста – це моє внутрішнє переконання, і я цього не приховую. Який сенс мені щось пропонувати, якщо я ска- жу: «Ні!» – Луцьк теж чекає виборів, які ніяк не можуть оголосити. Місто майже рік живе без міського голови. Що думаєте про цю ситуацію? – Це – ненормальне явище. Погано, що місто досі не має міського голови, який може прийма- ти повноцінні рішення. Ненормальним є також ситуація, коли вибори міського голови не оголо- шують, бо олігархічні групи сперечаються між собою, коли і кому вигідніше буде проводити ці вибори. Насправді, треба керуватися інтере- сами громади, виходити з блага лучан, потреб розвитку Луцька як обласного центру Волині. Треба шукати компроміси, які дадуть можли- вість розбудовувати Луцьк як сучасне динаміч- не комфортне місто. – Навколо пам’ятника Степану Бандері було багато дискусій, особливо щодо його місця встановлення – біля РАЦСу. Чому саме там його надумали встановити? – Не треба прив’язуватися до якогось РАЦСу. Невдовзі ніхто не скаже, що там РАЦС, скажуть, що це ЦНАП. Треба прив’язуватися до території, яка біля РАЦСу, а це – площа Героїв Майдану. І саме на ній повинен стояти величний пам’ятник Провіднику ОУН. Дискусії щодо місця – вже в минулому. Сьо- годні це питання не повинно взагалі обгово- рюватися, бо відступ від цього буде ще одним відступом від завоювань Майдану. Мені би дуже хотілося, щоб у цьому році, який є роком підго- товки до ювілейної річниці від дня народження Степана Бандери, ми все-таки встановили цей пам’ятник. – Якби вибори міського голови Луцька були оголошені найближчим часом, «Сво- бода» брала б участь у них? Чи є вже кан- дидат? – Однозначно брала б. Адже вибори – це ін- струмент реалізації наших програмових завдань і цілей. Рішення про кандидатуру – це колектив- не рішення міської конференції «Свободи». Ду- маю, серед членів луцької «Свободи» є кваліфі- ковані, професійні, порядні і принципові люди, які зможуть очолити місто і навести в ньому лад після року розбалансування та невизначеності. – Ви б не хотіли балотуватися на поса- ду Луцького міського голови? – Політика – це мистецтво можливого. Хоча я вважаю, що повинен утримувати той плац- дарм, який мені вже двічі довірили наші обласні депутати. Те, що ми зламали управлінську си- стему в цьому скликанні, ще не означає, що все зроблено. Ще рік-півтора – і думаю, що перебу- дову системи прийняття рішень ми би повністю завершили. Адже на фініші обласні ради повинні бути Погано, що місто досі не має міського голови, який може приймати повноцінні рішення. 89 #БудьПершим — підписуйся на нас у соцмережах
90. найвищою владою в регіонах, а функції об- ласних державних адміністрацій переберуть на себе виконавчі апарати обласних рад. Тому до цього процесу хотів би бути більшою мірою причетним, аніж бути рядовим депутатом. – Останнім часом багато керівників го- ловних медичних установ змінені. Це сто- сується і дитячої обласної лікарні, інфек- ційної, онкодиспансеру… Чому обласна рада так активно взялася за них? – Кадрові призначення, які були і будуть пов’язані із закінченням контракту керівників комунальних медичних установ. Коли я гово- рив, що ми змінили систему прийняття управ- лінських рішень, я й мав на увазі, що тепер ці керівники не можуть бути призначені на по- стійній основі розпорядженням голови обласної ради без сесії. Тепер цим займається конкурсна кадрова комісія. У таємному режимі після об- говорення члени комісії виносять пропозицію обласній раді на затвердження того чи іншого керівника. У комунальних закладах, у керівників яких завершується контракт, посада виставляти- меться на конкурс. Кандидати матимуть місяць на подання заяв, і на засіданні кадрової комісії буде вирішуватися, яку кандидатуру подавати- муть на затвердження сесії Волинської облради. Винятком є хіба заклади освіти та культури, бо там діють їхні галузеві закони, які передба- чають проведення внутрішнього конкурсу в їх- ніх установах. – Знаємо також, що ви очолюєте спеці- альні комісії з питань визначення статусу ветеранів ОУН-УПА та з питань поновлен- ня прав реабілітованих. Чому взялися за цю нелегку справу? – Я завжди цікавився цією темою, але комісії очолив, коли став першим заступником голови облради. Зараз комісія з питань визначення статусу ветеранів ОУН-УПА не є надто актив- ною, оскільки таких людей залишилося мало. Одиниці розуміють, що можуть претендувати на цей статус. А от комісія з питань поновлення прав реа- білітованих… Ми кілька разів намагалися досту- катися до Києва, аби вони змінили той совєцкий закон, який називається на совдепівський ма- нер «Про поновлення прав реабілітованих на Україні». Не на Україні, а в Україні. До всього ж, у ньому не передбачено ніяких пільг спадкоємцям репресованих. Для такої категорії людей ми перебачили статус і посвід- чення потерпілого від політичних репресій із правом на пільги. На Волині вже є понад сотня людей, які отримали такі посвідчення. У Луцьку ті, хто має посвідчення, наділені правом без- платного проїзду в громадському транспорті. Спілкувалась Ірина Костюк Фото: Роман Домбровський – Політика – це мистецтво можливого. 90
91. газові колонки газові котли газові колонки твердопаливні котли • КОТЛІВ РІЗНИХ ВИДІВ СИСТЕМ ОПАЛЕННЯ • ВОДОПОСТАЧАННЯ КАНАЛІЗАЦІЇ МОНТАЖ: Луцьк, вул. Рівненська, 15 Тел.: (0332) 28-36-02, (095) 825-49-97, (067) 779-26-06 e-mail: 283602@ukr.net Офіційний представник теплотехніки BOSCH
92. Володимир Бондар «Мораторієм на експорт кругляка ми стимулюємо банальне лісопиляння» Володимир Бондар – досвідчений політик та управлінець. Волинянам він пам’ятається як колиш- ній очільник Волинської облдержадміністрації. Тепер же Володимир Бондар добре розуміється на «лі- сових» справах не лише Волині, а й України, адже працює заступником голови Державного агентства лісових ресурсів України. Про суцільні та вибіркові рубки, пилорами, вивіз дере- вини за кордон, мисливські угіддя та, звісно, про політику «Перший» розпитував Володимира Нальковича для тради- ційної рубрики «Депутати в темі». ПЕРШИЙ КАНАЛ СОЦІАЛЬНИХ НОВИН 92 ДЕПУТАТИ В ТЕМІ
93. – Більшість волинян пам’ятає вас голо- вою Волинської ОДА. Як думаєте, зміни- лася Волинь за останній десяток років? – Безперечно. Час завжди усе змінює. Мені приємно, що Волинь змінюється на краще. Є прогрес у багатьох напрямках. Напевно, не все змінилося так, як хотіли. Чи стало краще жити волинянам – складне питання. Воно певною мірою ри- торичне. Є багато здобутків, які стали базови- ми у суспільстві, чогось ми досягли, щось втратили… У часи, коли я був головою адміністра- ції, ми боролися з темпами спаду економі- ки. Головним було скоротити темп падіння економіки, не кажучи про те, щоб її розви- вати. Сьогодні вже ми говоримо про ріст. Так, це відбувається дуже повільно, люди цього практично не відчувають, але міста розбудовуються, дороги ремонтуються, хоч і складно. – Ви себе більше вважаєте політи- ком чи державним управлінцем? – Я проявив себе і в політиці, і зараз – у державному управлінні, але одне без іншого складно уявити. Безперечно, державне управ- ління і є політикою, бо політика пішла від слова «pólis» – держава, управління. На мою думку, кожен політик повинен бути державним управлінцем на певному етапі сво- го життя. Дуже складно сприймати політиків, які завжди знаходяться до усього в опозиції або не хочуть управляти, а отже, й брати на себе відповідальність. Політика повинна доповнювати систему управління, а система управління має бути ви- раженням політики. – Ви вже були народним депутатом України 4-го скликання. Не плануєте по- вертатися у «велику політику»? – Мені комфортно працювати там, де я є за- раз – у Державному агентстві лісових ресурсів. Але ситуація буває різною, і рішення доводить- ся приймати відповідно до ситуації. Поки немає виборів, немає сенсу обговорювати варіанти. Роботу народного депутата я знаю, вона мені зрозуміла, близька… Розумієте, йти в депутати заради того, аби просто йти чи отримати посвідчення нардепа, не буду. Я вже це пройшов. Якщо вже балоту- ватися, треба розуміти, в якій ти команді, яку ідею несеш і що будеш відстоювати. Я – державник, і державність України, її укріплення для мене є великою метою, тому якщо для цього треба буде і мій вклад – я гото- вий допомогти. Не заперечую можливості балотуватися в нардепи, але поки над цим серйозно не пра- цюю. … я не змінював партії та ідеології, бо завжди був в команді з одними і тими ж людьми. 93 2018 #БудьПершим — підписуйся на нас у соцмережах
94. – Чи комфортно вам працюється за- раз у Волинській обласній раді, адже ви у фракції БПП, яка не має більшості? – Я був різним депутатом – від більшості, меншості, від опозиції, але робота депутата обласної ради зовсім не у тому, в якій він конфігурації. Передовсім – робота на округ, людей, які мене обрали, а це частина Ратнів- ського району з центром у селищі Заболоття. Мої виборці нічим не відрізняються від інших мешканців Волинської області, тому проблеми у них ті ж самі – соціальних захист, охорона здоров’я, дороги, транспорт… Зараз на часі – підтоплення територій. – Зараз ви працюєте заступником голови Державного агентства лісових ресурсів України. Як ви отримали цю посаду, адже, зважаючи на вашу тру- дову діяльність, зв’язків з екологією, лісом до цього ви не мали? – Я маю 20 років стажу в системі управ- ління. На момент мого призначення я вже мав перший ранг і першу категорію дер- жавного службовця – їх мають Президент, міністр і деякі депутати. Таким чином, у сис- темі державного управління я досяг висот і рухався державною службою знизу догори. Не можу сказати, що я не мав справи з лісом. Так, я не був класичним лісівником, але працювати і вирішувати питання лісу мені доводилося, працюючи головою адмі- ністрації. Волинь – ресурсна лісова область, де третину площі займає саме ліс, де багато потужних лісогосподарських підприємств… Ми рубаємо орієнтовно 20 мільйонів «кубів» на рік, тобто половину з того, що приросло 94
95. Тому ця тема не була для мене новою та незнайомою. Безперечно, є багато дета- лей, які треба розуміти, саме для того я вступив до лісо- технічного університету, що у Львові, де навчаюся зараз. Вивчаю лісове господарство і нічого надзвичайного у цьому не бачу. Проте розуміння роботи в лісі я мав, тому взяв участь у конкурсі, виграв його і став за- ступником голови агентства. – Робота подобається? Які першочергові завдан- ня ставите перед собою? – Робота цікава, не завжди легка… Завдань багато, адже лісова галузь – глибока і по- требує, як і вся система госпо- дарських відносин, змін і вирі- шення проблем, а їх є чимало. Поступово переходимо на ведення лісового господар- ства за європейським зразком. Не скажу, що ми перетягуємо чиюсь модель, але нам варто враховувати принципи, які ді- ють в Європі. Крім того, функція контро- лю уже фактично передана на іншу структуру – Міністерство екології, а отже екологічна інспекція має здійснювати контроль також і за веден- ням лісового господарства. Сьогодні багато мови навколо суцільних рубок, але насправді там, де мож- на провести вибіркові, ми їх робимо, особливо у гір- ській місцевості. Усюди вибіркові рубки ми провести не можемо, все залежить від специфі- ки лісового фонду, але в багатьох місцях ми змінює- мо підходи, переходячи на вибіркові рубки. Думаю, ця тенденція буде тривати й надалі. – На Волині теж практикують вибіркові рубки? – На Волині вибіркові рубки практикуються в меншій мірі, аніж, наприклад, у гірській місцевості, але вони теж про- водяться. – А яка територія лісо- вих угідь у нашій області? – Десь за 600 тисяч гекта- рів. – Лісів на Волині стає менше чи більше? – Більше. Не всі ліси, які існують де-факто, обліковані, адже є території, які самоза- ліснюються, проте ще не наз- вані лісом офіційно. Часто це трапляється на землях сіль- ськогосподарського призна- чення, які на папері є полем, а в реальності вже років 20-30 – лісом. Питання у зміні цільового призначення земельної ділян- ки, адже якщо там вже є ліс, то вона навряд чи стане по- лем. Якщо врегулювати цей мо- мент, то, думаю, ще відсотків 5 нам би вдалося перевести до територій, вкритих лісом. Насправді загалом лісу стає більше. Над цим працюють лісівники, тривають лісокуль- турні кампанії – це приємне і, я б сказав, сакральне завдання лісівників. – Якщо посадити сад- жанці зараз, то через скільки часу вони стануть повноцінними деревами? – Деревами вони стануть вже за кілька років, але, щоб Не заперечую можливості балотуватися в нардепи, але поки над цим серйозно не працюю. 95 2018
96. назвати його діловим, зрілим, то для сосни – це 80-100 років, дуба – 100-150 років. – А нинішні лісокуль- турні кампанії покривають той ліс, який уже вируба- ли? – В Україні щороку висад- жується понад 55 тисяч гек- тарів лісу. За даними наших фахівців, у прирості деревини ми маємо таку статистику: за загальними розрахунками в Україні приростає 4 кубічні ме- три деревини на гектарі. Тоб- то, якщо 10 мільйонів гектарів вкриті лісом, то приблизно 40 мільйонів «кубів» деревини приростає в нас щороку. Ми рубаємо орієнтовно 20 мільйонів «кубів» на рік, тобто половину з того, що приросло, а не з того, що було. – Якщо лісівники вияв- ляють територію незакон- ної рубки, вони теж на ній висаджують нові дерева? – Безперечно висаджують. Але ж відновлення лісу від- бувається не лише у спосіб лісокультурної кампанії, коли ми вирощуємо лісові культури вручну, а й природним шля- хом. Ліс відновлюється так, як йому це потрібно, – спочатку головні породи. Але створювати нові лісові насадження ми зобов’язані, незалежно від того, чи закон- на, чи незаконна рубка була здійснена. – Вам відома кількість пилорам, які функціону- ють на Волині? – Їх більше тисячі… Не- законні пилорами – велика проблема, адже вони спожи- вають нелегально вирубану, заготовлену деревину. І поки вони будуть функціонувати, доти ми стикатимемось із не- законними рубками, і з цим ні- чого не вдієш. На жаль, поки є економіч- ний ефект, завжди знайдуться люди, які цим користувати- муться. – А є дієвий спосіб бо- ротьби з нелегальними пи- лорамами? – Правоохоронні органи повинні бути більш активни- ми, але це треба зробити в законодавчому полі, зокрема прописати процедуру, яка пе- редбачала б легалізацію си- ровини і відповідальність для тих, хто користується нею не- легально. – Кажуть, що під ви- глядом дров з України ви- возять цінну деревину? Вам відомі такі факти? – Функція лісівників поля- гає у тому, щоб виростити ліс та його продати. Куди йде ця сировина далі, то вже не наше питання. Ми не можемо відпо- відати за те, хто куди вивозить куплену сировину. Якщо вона нелегально перетинає кордон у вигляді дров, то у мене питання до стражів кордону, як це відбу- вається. Це вже не лісівники повинні опікуватися цієї про- блемою. – Україна експортує ба- гато деревини? – Є багато нарікань саме на те, що багато деревини йде на експорт. Кожна ситуація має свої плюси і мінуси, як і ця. З одного боку, продаючи сировину не експорт, ми отри- муємо валютні надходження. Функція лісівників полягає у тому, щоб виростити ліс та його продати. Куди йде ця сировина далі, то вже не наше питання. 96
97. Спілкувалась Ірина Костюк Фото: Роман Домбровський З іншого боку, держава повинна дбати про те, щоб сировина не лише вироблялася, а й пере- роблялася в Україні, бо продавати ліпше не си- ровину, а вироби з неї. Але знову ж таки питання – хто повинен ро- бити це? Лісівники? Ні. Держава спромоглася на мораторій на вивіз сировини. Добре. Ми сконцентрували сирови- ну в Україні. Що далі? А далі її перепилюють пилорами і вивозять дошкою, брусом. Доданої вартості – мізер, а функція невиконана. – Ще однією важливою темою в лісовій галузі є мисливські угіддя. На вашу дум- ку, вони повинні бути у власності держави чи у приватних руках? – Кожна форма власності має право на існу- вання. На превеликий жаль, державна форма власності мисливських угідь зараз неефектив- на. В усьому світі мисливські господарства є прибутковими. Принаймні у тих країнах, де про- писане законодавство, і робота організована належним чином. В Україні ми поки не дійшли до рівня при- буткових мисливських господарств. Я не знаю жодної прибуткової мисливської структури – ні державної, ні приватної. У більшості випадків у нас приватні мислив- ські угіддя – це угіддя любителів, які мають гроші та бажання їх розвивати. Але ведення мисливського господарства у нас розглядають винятково як вбивство тварин, забуваючи про розвиток популяції, контроль за чисельністю. Що таке вбивство тварини? Якщо ми вийшли і здобули тварину шляхом пострілу – це є вбив- ство. А якщо тварину не підгодовувати і вона загине – це не вбивство? Екологи кажуть, що то природній процес… Мені здається, що тварині байдуже, який процес – природний чи ні… – За часу президентства Ющенка «Цу- манська пуща» отримала статус наці- онального парку. Як так склалося, що частина території парку перебуває нині в користуванні кількох приватних струк- тур? – Національний природний парк – це не за- повідник. У заповідниках заборонена будь-яка діяльність. Національний природний парк роз- діляється на зони: господарська зона, де мож- на проводити різну діяльність, є ще охоронна, заповідна зони, де не можна нічого проводити. Приватні структури, які користуються угіддя- ми «Цуманської пущі», здійснюють свою діяль- ність саме в господарській зоні, де дозволено проводити мисливське господарство, тобто підгодовувати звірів, ставити годівниці, але не полювати. – Ви любите полювання? Як взагалі відпочиваєте? – Можу вийти на полювання, але роблю це рідко, в більшості випадків просто буваю в лісі. Полювання – це компанія, певні правила, чоло- віча відверта розмова… На риболовлі буваю ще рідше, ніж на полю- ванні. Я рідко відпочиваю, зазвичай роблю це шля- хом переключення однієї діяльності на іншу. Якщо є можливість кудись поїхати, то виїжд- жаю, але це вже було давно. ЧИТАТИ ПОВНІСТЮ ТУТ → 97 #БудьПершим — підписуйся на нас у соцмережах
98. Вячеслав Рубльов «Київських реформаторів треба вивозити в села, показуючи, як живуть люди» Одним із потужних політичних гравців у команді волинського УКРОПу є його керівник, депутат Волинь- ради Вячеслав Рубльов. Людина виважена та готова до компромісів. Зрештою, іншим він бути не може, адже, працюючи радником Ігоря Палиці, змушений шукати діалог з багатьма. Як вдається шукати порозуміння, чому проміняв «Батьків- щину» на УКРОП, чому засуджує медичну реформу ‒ на ці та інші запитання Вячеслав Рубльов відповідав для традиційної рубрики «Першого» «Депутат в темі». ПЕРШИЙ КАНАЛ СОЦІАЛЬНИХ НОВИН 98 ДЕПУТАТИ В ТЕМІ
99. ‒ Вячеславе Володимировичу, пара- лельно із просуванням кар’єрними схо- дами ваша участь у політичному житті краю теж не стояла на місці. Починали з «Батьківщини», але проміняли її на УК- РОП. Чому? ‒ Я не те що проміняв, я був незгодний з політикою «Батьківщини», яка проводилася всередині партії. Мова зокрема про об’єднан- ня із «Фронтом змін» у 2012 році. За це я був виключений з лав «Батьківщини», але ті, хто мене виключав, відкололись від «Батьківщи- ни» і успішно працюють у «Народному фрон- ті». Тим, хто хотів розвалити партію, це вдалося. Бо найбільш рейтингову партію на той момент вони змогли розламати, відколовши багатьох людей, не лише мене. Зараз вони працюють у лавах Українського об’єднання патріотів та ін- ших партіях. Скажу, що «Батьківщина» завжди мала хороший кадровий потенціал, яким не вмі- ла користуватися. ‒ Ви зараз є свідком того, що відбува- ється у волинській «Батьківщині». Скла- лася дивна ситуація – частина членів пар- тії не є членами фракції в обласній раді і навпаки… ‒ Третю каденцію поспіль у лавах «Батьків- щини» відбуваються такі речі. Змінюються ке- рівники партійних осередків – відповідно рота- ції відбуваються і в депутатському середовищі. Це все прогнозовано, якщо чесно, бо в партії є багато різних думок. З самого початку нинішньої каденції на цен- тральному рівні визначили, що фракція «Бать- ківщина» у повному складі підтримає кандида- туру Ігоря Палиці на голову обласної ради, а також пропоновані проекти рішень… Дехто з депутатів фракції «Батьківщина» почав вести політику проти «Волиньприродоресурсу». Це підприємство, яке може вивести Волин- ську область з кризи та показати, наскільки успішними можуть бути комунальні чи державні підприємства. Більша частина депутатів фрак- ції, яка має здоровий глузд та хоче розвитку економіки краю, виступили за утворення цього підприємства. Розкол у фракції «Батьківщина», думаю, ви- ник саме на цьому ґрунті. ‒ Незважаючи на внутріпартійні нега- разди в облраді, ви якось сказали, що ни- нішня рада є найдемократичнішою за усі роки незалежності. Справді так думаєте? ‒ Так, все дуже просто. Рада завжди була придатком обласної адміністрації. Всі минулі роки більшість в обласній раді підтримувала рішення, які пропонувалися та розроблялися обласною державною адміністрацією. Депутати з опозиції були звичайними стати- стами, які зверталися зі своїми запитами, запи- таннями, а вони навіть не підтримувалися про- владною більшістю. У нинішній облраді такого немає. Депутат- ські запити депутатів із БПП та інших політич- них сил підтримуються. На сьогодні обласна рада чує депутатів, на- Скажу, що «Батьківщина» завжди мала хороший кадровий потенціал, яким не вміла користуватися.
100. віть із БПП. Можливо, не у тій мірі, як би їм хо- тілося, але таке рішення більшості. Єдина рада, яка у минулому намагалася чи- нити опір адміністрації, була за головування Ана- толія Грицюка. В ті часи існувало протистояння між «Нашою Україною» та «Батьківщиною», що було помітно у стосунках голів ради і ОДА. Наразі, думаю, що ми єдина рада в Україні, яка так працює з адміністрацією. ‒ Ви зараз працюєте радником голови обласної ради. Що входить у ваші обов’яз- ки? ‒ Радник голови обласної ради – посада, яку не можна назвати суто чиновницькою. В основ- ному моє завдання ‒ комунікація з головами ОТГ, мерами міст, головами райрад. Звичайно, я беру участь у прийомі громадян, а потік лю- дей до Ігоря Палиці, повірте, величезний, черга розтягнулась на місяці. Такого з головами об- ласних рад ніколи не було. Видно, що Ігорю Палиці вірять і тягнуться до нього, розуміють, що саме він може допомогти. У зв’язку з реформою, створенням об’єдна- них територіальних громад я тісно співпрацюю з уже вибраними головами ОТГ, сільськими та селищними головами тих населених пунктів, які перебувають на етапі об’єднання. Посада радника – щоденна клопітка робота, якої не видно. ‒ Децентралізація, на вашу думку, ‒ ре- альний вихід для громад чи все ж вимога часу? ‒ Якщо децентралізація реальна, то це ви- хід для громад. Якщо це децентралізація, яку проводять зокрема й обласні державні адміні- страції, то ні. Нещодавно відбувався Форум голів об’єдна- них територіальних громад. Мені сподобався виступ представника Польщі, який сказав, що у нас дивна держава: зверху декларують, що ми йдемо до децентралізації, а на місцях навпаки підривають систему об’єднання. Ми розуміємо, що районні адміністрації вико- нуватимуть менш важливу роль, і районних рад як таких не буде. Успішними є ті громади, які мають велику кількість населення, мають на своїй території підприємства, які є ринкоутворюючими. Але є успішні громади поблизу Луцька, у Во- лодимир-Волинському районі… Все залежить від керівника громади та його бажання зміню- вати її. ‒ З-поміж багатьох змін обласна рада вирішила по-новому призначати керівни- ків комунальних установ. Для цього ство- рена окрема кадрова комісія. Чому вирі- шили обирати керівників саме так? ‒ Ми проаналізували досвід призначення ке- рівників у минулі роки. Мені вдалося трохи часу попрацювати в майновій комісії наприкінці ми- нулої каденції, де я побачив багато прогалин… Люди, які були в основному від державної ад- міністрації, «протягувалися» на голосуваннях обласної ради, аби їх призначили керівниками комунальних установ. Ні про яку конкурентну боротьбу чи пропо- зиції розвитку мова не йшла. Тебе хтось реко- мендував, тебе привели, призначили. Ми вже відійшли від цього. Можливість пода- На сьогодні обласна рада чує депутатів, навіть із БПП. 100
101. вати свої анкети, пропозиції на конкурс мають всі. Ми чекаємо молодь, якій краще тут платити 10-12 тисяч заробітної плати, аніж чекати, коли вона виїде за кордон. Розумію керівників, які по 10-15 років очолю- вали заклади, розумію, як їм не хочеться зали- шати посаду… Але все змінюється. Настав час тих людей, які готові брати на себе ініціативу. От візьмемо до прикладу Івана Бірука, який був призначений керівником будинкоуправлін- ня обласної ради. Перед цим він працював тут головним інженером, його звільнили, бо його точка зору не збігалася з думками тих людей, які довго працювали, але нічого не зробили ко- рисного. Коли ми оголосили конкурс, він прийшов, запропонував альтернативний план, переміг і сьогодні працює. А люди задоволені тим, що ми обрали достойного, а не «свого». ‒ Перша ваша освіта – медична. Ви кілька років працювали в поліклініці, тому проблеми медицини мали б знати добре. А що думаєте про медичну рефор- му, яку впроваджують зараз в Україні? ‒ Медична реформи, яка відбувається в Україні, спрямована на те, щоб жителі віддале- них сіл не змогли отримати належну медичну допомогу вчасно. На жаль. Реформу можна було б запроваджувати, якби ми мали ідеальні дороги, якими б возили хворих, чи гелікоптери – для екстреної достав- ки пацієнтів. А в нинішніх умовах – це знищення людей та самої медицини. Ті люди, які в Києві створюють реформи, настільки далекі від реалій, що їх вар- то періодично вивозити в села та показувати, як живуть люди. Є такі населені пункти, до яких доїхати не- можливо. Про що вони говорять?! Яке тран- спортне сполучення, за які 40 хвилин швидка допомога доїде?! А госпітальні округи? Це ж знищення меди- цини в районах! Людина, яка не може отримати вчасно медичну допомогу, ризикує померти, а життя – це найдорожче. ‒ Ходять чутки, що противниками ме- дичної реформи є самі лікарі, які не змо- жуть, в разі її впровадження, отримувати від пацієнтів «подяки». ‒ В Україні, на жаль чи на щастя, є традиції, і які б реформи не відбувалися, якщо хворий хоче подякувати лікарю, то він це зробить. Не можна швидко викорінити те, що 25 років існує в країні. ‒ Поговорімо про комунальне майно. Знаємо, що ви є головою комісії, яка вивчає ефективність використання ко- мунального майна. Які результати ро- боти? ‒ Думаю, результати ще попереду. Єдине, що скажу: ця комісія дуже не подобається ба- гатьом людям. Ніхто не хоче ламати систему, яка будувалася протягом багатьох років, та до- пускати депутатів у святую святих. Ми передаємо майно іншим комунальним підприємствам, які є більш успішними. Це сто- сується санаторію «Турія», аптек, книгарень, комунального майна, яке передається з міської власності в обласну. В історичній частині Луцька ми передали бу- дівлі на баланс міської ради – нехай вони пра- цюють там, маючи більше коштів. Багато невирішених питань з орендою кому- нальних приміщень, землею під майном… Посада радника – щоденна клопітка робота, якої не видно. 2018 #БудьПершим — підписуйся на нас у соцмережах
102. ‒ Що найближчим часом чекати керів- никам комунальних закладів? ‒ Чекати об’єднання. Незважаючи на те, може зібратися комісії чи ні, я продовжую пра- цювати і їздити по закладах. Є у нас школи-інтернати, які в усіх на слу- ху, ‒ в Іваничах, Затурцях, Сенкевичівці, Воло- димирі-Волинському. Вже можу сказати, що на них чекає об’єднання в єдиний центр. Під час бюджетних слухань чітко були озву- чені суми, які виділяються на кожну дитину. Якщо в одному закладі – це 100 тисяч гривень, то в іншому – 26-30 тисяч. Заклади треба опти- мізувати… Можливо, де вже створені ОТГ, пе- редати їм майнові комплекси, щоб вони розви- вали їх самостійно. Альтернатива є! Єдине, що не треба ‒ займатися профанацією освіти в цих закладах. Якщо є категорія дітей, які потребу- ють нашої допомоги, ми можемо зібрати їх в один заклад. ‒ Чи плануєте політичну кар’єру розви- вати надалі. Думали про це? ‒ Планами ділитися не можна, але скажу одне: як член Ради партії УКРОП, як керівник обласної партійної організації я ставлю сміливі плани. На виборах, що чекають нас попереду, ми будемо реалізовувати спільне бачення пар- тійного керівництва, а поряд з цим і власні ам- біції. ‒ Луцьк живе без міського голови по- над рік. Кажуть, причина у тому, що ко- трась із партій затягує процес, бо не ви- значилась з кандидатом. Це УКРОП? ‒ Якби УКРОП мав представництво хоча б у половині Верховної Ради України, яка призна- чає вибори, то таке можна було б нам закидати. Коаліція сформована між двома політичними силами – «Народним фронтом» і БПП. Отже, ці дві партії несуть повну відповідальність у країні за те, що відбувається з її розвитком, валютою, призначенням виборів… ‒ Якби вибори призначили вже, УКРОП має кандидата у мери Луцька? ‒ УКРОП має кількох кандидатів! У нас є до- стойні люди, з яких можна вибирати, і вони го- тові розвивати місто. Одна проблема у влади – у них немає такого кандидати, і тому вибори не призначаються. ‒ Як відпочиваєте від політичних ба- талій та робочих буднів радника голови обласної ради? ‒ Вільний час намагаюся проводити з діть- ми. У мене два сини. Коли підросте менший, зможемо відновити давню сімейну традицію подорожувати замками України. Я вже багато де побував, але заради дітей, думаю, зможемо відвідати їх ще раз. Мрію поїхати з родиною в Австрію, але най- ближчі півроку такі поїздки неможливі. Спілкувалась Ірина Костюк Фото: Роман Домбровський 102
104. МИСТЕЦТВО Луцький театр «ГаРмИдЕр» відсвяткував 14 день народження Спеціально для того, щоб театр в день народження від- відали якомога більше людей, вхід був безплатним. Спек- такль відбувся 16 грудня в Палаці культури міста Луцька. Цього разу «Івонну» презентували в нових костюмах та з новим художнім вирішенням 104
105. 105 2018
106. 106 Андрій Разумовський Відкриває рубрику Бізнесмен у тренді – власник буді- вельної компанії «Інвестор» Андрій Разумовський. Попри молодий вік, він уже має понад 10 років досвіду ведення власної справи. Стартував Андрій Разумовський у бізнесі з продажу цементу в «Західній торговій компанії», згодом з’явилося власне підприємство з виробництва бруківки «Бетон Брук Сервіс», а кілька років тому – будівельна компанія «Інвестор». Бізнесмен відверто розповів про особливості ведення бізнесу в умовах нинішньої економічної ситуації, підхід у роботі та подальші плани. «Я не хочу в політику, мені й у бізнесі не нудно» ПЕРШИЙ КАНАЛ СОЦІАЛЬНИХ НОВИН БІЗНЕСМЕНИ В ТРЕНДІ
107. – Ви свого часу вирішили розпочати власний бізнес. Чому не продовжили справу батька, адже його підприємство – «Луцький домобудівельний комбінат» – одне з найдосвідченіших та найуспіш- ніших на Волині? – Мабуть, у мене просто не виходить ко- мусь підпорядковуватися (сміється – авт.) Я звик швидко приймати рішення, бути само- стійним. Можливо, саме через це мені про- стіше керувати самому, аніж бути підлеглим. – Як виникла ідея створення буді- вельної компанії саме під брендом «Ін- вестор»? – Я придумав її сам. Просто сів і подумав, що це найлогічніша назва для будівельної компанії. Адже, з одного боку, ми є інвесто- рами, а з іншого – інвестори – це ті люди, які купують житло у нас. По суті, кожен з нас – інвестор. – Як вам вдалося так швидко стати одним із лідерів на ринку нерухомості? – Коли ми вирішили будувати житло, се- ред забудовників починалася активна кон- куренція. Раніше просто зводили будинки, швидко розпродували квартири, і окрім адре- си цього будинку, майже нічого не було. Ні- хто не займався популяризацією будівельних компаній і об’єктів взагалі, облаштуванням прибудинкових територій, не було комплек- сного підходу в реалізації великих житлових комплексів. Проте розвиток технологій та каналів ре- кламної комунікації з потенційним клієнтом вказував на те, що підхід потрібно міняти. Інтернет-сайти, нові джерела інформації, со- ціальні мережі змінили правила гри та почали впливати на смаки людей. Ми просто слідували сучасним трендам, тенденціям. Ці речі нам зрозумілі, адже ство- рені нашим поколінням. – Припускаємо, ваш успіх у бізнесі не дає спокою іншим людям, бо ходять чутки, що ви плануєте повернутись у політику. Ви вже були депутатом Луць- кої міськради. Чи не прокинулись у вас знову політичні амбіції? – Напевно, через велику кількість інфор- мації в ЗМІ про нашу компанію останнім ча- сом мені чомусь приписують бажання кудись повернутися (сміється – авт.). Я не збираюся повертатися в політику, адже мені зовсім не нудно у бізнесі. Попереду ще купа завдань і багато планів. Я переконаний, що людина має жити у місці, де є всі зручності. 107
108. – Наскільки, на вашу думку як забудовника, ге- неральний план Луцька відповідає тенденціям роз- витку сучасних міст? – У нас генплан був за- тверджений ще за часів Бог- дана Шиби і, у принципі, він дуже непоганий. Але зараз знову триває його обговорен- ня, і він має стати ще кращим. Проте найбільша проблема не лише генплану, а й цілого мі- ста, в тому, що воно «зажате» з усіх боків сільськими рада- ми, і йому немає куди розви- ватися. Тому єдиний вихід – це приєднання до Луцька навко- лишніх сіл. І хто перший з голів це вирішить, той, напев- но, принесе місту нову хвилю стрімкого розвитку. Це було б супер. – Повертаючись до ва- шого бізнесу: що в най- ближчих планах БК «Ін- вестор»? – Ми продовжуємо будів- ництво наших житлових комп- лексів та вже проектуємо два нові об’єкти. – Якими будуть ці нові будинки? – Вважаю, що набагато комфортніше мешкати у ма- лоповерховому житлі. І ми однозначно будемо рухатися у цьому напрямку, тому вже до кінця року запропонуємо лучанам цілий новий район з чотириповерхових будинків. – Ви сказали про два нові об’єкти. Яким буде другий? – Мова йде про наш улю- блений ЖК «Струмочок», де ми розпочнемо наступну чер- гу будівництва. Це буде 200 таунхаусів на ділянці площею 6,5 га зі спортивними майдан- чиками, магазином, кафе, ди- тячим садочком та, можливо, навіть невеликим SPA. Я переконаний, що люди- на має жити у місці, де є всі зручності. Тому варто відразу проду- мати, яким буде заїзд, де гу- лятимуть діти, де займатися спортом, де залишити своє авто, де купувати продукти чи відпочивати. – Який наразі проект «Інвестора» є найбіль- шим? – Безперечно, це – «Су- пернова». Перші три будинки ми плануємо ввести в експлу- атацію найближчим часом. Триває будівництво та продаж квартир у 4-му та 5-му будин- ках. – А коли на «Супернові» розпочнеться будівництво обіцяного дитсадочка? – У цьому році. Адже старт будівництва 7-го будинку, в якому на першому поверсі й має бути дитсадок, також запланували на 2018-й. Це для нас принципове питання, адже ми обіцяли нашим клієн- там дитячий садочок на тери- торії ЖК. Відповідно – дотри- маємось домовленостей! – А як щодо існуючих житлових комплексів. Вони вже на фінішній пря- мій? – У житловому комплексі «Юпітер» ми вже ввели в екс- плуатацію перший будинок. Проте для мене повністю зда- ний житловий комплекс – це коли там будуть рости дерева, зазеленіє травичка, цвісти- муть квіти, буде до кінця об- лаштована вся прибудинкова територія. Крім того, зараз на «Юпі- тері» будуємо другий і третій будинки. – Ви та ваша компанія доволі публічні. Як ви ста- витеся до критики у бік «Інвестора», хейтерів та інформаційних воєн у біз- несі? – Насправді я ніколи їх не ігнорую і намагаюсь з ними спілкуватись. Часом хтось мене перепитує: «Навіщо ти Будь-яка увага до нашого біз- несу є по- зитивною 108
109. звертаєш на це увагу?». А я вважаю, що маю відповідати на всі запити і коментарі. Є відсоток суспільства, який завжди проти і йому все не подобається – з ним все одно треба спілкувати- ся і якось намагатися переконати цих хейтерів у тому, що вони помиляються. – Завжди знаходите аргументи? - Намагаюсь, але не завжди вони комусь цікаві. Я, у принципі, не вважаю себе супер- популярним бізнесменом, але інколи це навіть подобається, коли я просто десь ставлю маши- ну, а на іншому кінці міста хтось вже описує, що я там приїхав вирішувати якісь свої бізнесові справи. – А як загалом ви ставитесь до конку- рентів на ринку? – Я б не казав, що всі на ринку – це кон- куренти. У нас, як і у вас – журналістів – є ко- леги. Є нормальні, порядні компанії, які буду- ють. У кожного – своя думка, свій смак. Кожен по-своєму розвивається, бо має і свої плюси, і мінуси. В чомусь жива конкуренція провокує якісь думки і стимулює до дій. Ти дивишся на колег і щось придумуєш, беручи до уваги його досвід і практику. Але мені подобається чесна конкуренція, коли ми змагаємось думками, ідеями, темпами реалізації проектів. Однак дуже не подобається, коли намагаються повторити, вкрасти чи пере- дерти щось. Мене це дратує. – Не хотілося б бути банальними, пита- ючи про ваш секрет успіху, однак, мож- ливо, дасте кілька порад бізнесменам-по- чатківцям, як за короткий період досягти вагомих результатів? – В мене є чотири простих поради. 1 – завжди думати про клієнта. 2 – багато працю- вати. Наш робочий день завжди розпо- чинається дуже рано і закінчується пізно. 3 – потрібно не бо- ятися робити перший крок. 4 – будувати біз- нес, довіряючи парт- нерам і клієнтам. – Яку частину своїх прибутків ви вкладаєте у розви- ток та модерніза- цію власного біз- несу? – Більшу частину. Щось витрачаємо на життя, але відзначу, що це не захмарні гроші. Решту – інвестуємо назад у бізнес. – У що саме, якщо не секрет? – У нас у 2017 році відбулася реконструкція заводу «Бетон Брук Сервіс» з виготовлення бруківки. Ми привезли нову європейську сучас- ну виробничу лінію, яка коштує досить нема- леньку суму. Це дозволило нам створити нові робочі місця. На реконструкцію цього заводу ми залучили частину коштів від Європейсько- го банку реконструкції та розвитку. На сьогодні новішого обладнання немає ні в кого, принайм- ні, в радіусі 150 кілометрів. – Це дозволило збільшити потужності виробництва? – Звичайно. Також ми підвищили якість, збільшили види продукції, і вона у нас виходить тепер кращою, ніж раніше. До старого вироб- ництва, окрім реконструкції, ми додали ще одну формувальну лінію. Теперішні потужності дозволяють вироби- ти в рік 150 тисяч квадратних метрів бруківки, плюс ще багато різної іншої продукції. Це близь- ко тисячі фур на рік, по 3-4 вантажівки в день. Працюємо над за- пуском нової торго- вої марки для нашої бруківки – LeBruk. 109 #БудьПершим — підписуйся на нас у соцмережах
110. – Чи не думали про нові ринки збуту для «Бетон Брук Сервісу»? – Наразі вже презентували нову торгову марку для нашої бруківки – LeBruk. Також запустили виробництво нової безшов- ної бруківки. До речі, це стовідсотковий ексклю- зив, жодне виробництво вам такого не запропо- нує. Тому рухаємося вперед. – Якщо говорити про інший бік вашої діяльності – громадські заходи, благодій- ні акції і проекти, то складається вражен- ня, що ви не особливо хочете це афішува- ти. Чому? – Просто в нас люди чомусь дуже агресив- но ставляться до цього. Мовляв, якщо ми десь комусь допомагаємо, то ми ніби взамін щось за це хочемо. Тому в людей виникає якась агресія. Але з іншого боку мені подобається, як каже Ігор Алексєєв: «Якщо ми не будемо про це го- ворити, то ніхто й не буде цього робити». Ми взагалі намагаємося допомогти всім – і нашим клієнтам, і працівникам, іншим людям. Але ж ми не політики, а бізнесмени. То для чого нам це розказувати? Ми повинні бути взірцем, але все одно знайдеться тих 5-10 людей, так званих «хейтерів», які будуть говорити про це негативно. Хоча я вважаю, що хейтери – це must have. І вони в нас повинні бути. Це 3% аудиторії, які звертають надмірну увагу на будь-що, але й вони мають існувати. Інколи навіть буває трохи сумно, якщо їх немає у соцмережах. Але поки що в нас з цим проблем немає (сміється – авт.). – До речі, ви відразу погодилися долу- читися до реконструкції доріжок у Цен- тральному парку ім. Лесі Українки? – Це сталося спонтанно. Проект просував Ігор Алексєєв. Він зробив справді круту річ, зі- бравши до купи різних бізнесменів. Я точно про піар не думав, коли він мені запропонував долу- читись до ідеї (посміхається – авт.). Першу частину доріжки ми зробили на замовлення «Забіяки» і «Дмитрука», як пі- дрядна організація. Але потім ми вникли у процес, в саму ідею, і дали обіцянку також щось зробити. Я особисто обіцяв Недопа- ду (Григорій Недопад – перший заступник Луцького міського голови – авт.), що ми доробимо її до містка. Ми це зробили, і вже сьогодні там прокладена дуже гарна до- ріжка шириною 3 метри і протяжністю 700 метрів. – Хороша ідея, але ж бізнесового зиску – ніякого. З міського бюджету не пішло на це ні копійки, все з кише- ні бізнесменів, зокрема і з вашої… – Ми живемо тут, і парк не може за- лежати від того, який міський голова при владі. Я робив це не для міського голови, не для владних партій і навіть не для себе особисто… Я робив це для нашого міста. Дуже приємно, що ми там були не самі і, якщо взяти з точки зору бізнесу, то для нас, як виробника бруківки, це фантастич- на можливість показати свою роботу. – Що б ви хотіли ще змінити чи зро- бити у нашому місті? – Я б із задоволенням, навіть власним коштом, зробив би якийсь класний неве- личкий скверик. Це і користь принесе, і стане гарною нагодою показати власну продукцію. Практика показує, що дуже вдалим є поєднання озеленення з бруків- кою та ще якимись гарними елементами 110
111. Спілкувалась Еля Коротинська Фото: Роман Домбровський – фонтанами, декоративними камінчиками. – Ви будуєте житло для інших, а яким є ваше по- мешкання? – Я живу в невеличкому приватному будинку площею близько 170 квадратів. Але в цьому році я планую почати будувати собі новий будинок. Знаєте, ні мармурові сходи, ні кришталеві люстри мене не приваблюють. Мене цікавить винятково технологічність і енергозбереження. Цього разу я вже не буду поспішати, бо попередній бу- динок для себе я збудував всього за 9 місяців – від почат- ку і до того моменту, як в’їхав у нього. Тому, думаю, цей бу- динок я буду зводити кілька років для того, щоб він став дійсно будинком моєї мрії. – Певно, не менш важли- вим у бізнесі є надійний тил, що допомагає вести спра- ви, йти до успіху. Наскільки це важливо для вас? – Взагалі, я вважаю, що 50- 60% успіху чоловіка залежить від тилу та підтримки близь- ких людей. Це – дружина вдо- ма, яка тебе розуміє і підтри- мує, надихає, захоплюється тобою, і ти маєш можливість йти вперед. Дякувати Богу, з цим у мене все в порядку. Нещодав- но в мене народилася донька Єва. Ім’я ми вибрали швидко, я лише наполягав на тому, аби воно було класичним, а не фантастичним. Здається, це була пропозиція дружини… Мені це імпонує, адже коли в чоловіка народжується донь- ка – одна, а потім друга, то, напевно, він стає добрішим, виваженішим. Можливо, й у бізнесі ми починаємо більше думати про сім’ю, дітей, де вони будуть гратися. Адже я маю власних дітей, і мені хочеться, щоб вони проводили свій час у безпечному, гарному, яскра- вому місті. Тому я не забуваю думати про дитячі майданчики біля новобудови, про рівень пандуса для заїзду візочком. Напевно, кожна молода лю- дина прагне створити сім’ю і народити дітей. Певно, саме це і є найбільшим стимулом для купівлі житла. Тому ми на 100% розуміємо своїх клієн- тів, бо у цій ролі знаходимося самі. - Взагалі я вважаю, що 50-60% успіху чоловіка залежить від тилу та під- тримки близьких людей. ЧИТАТИ ПОВНІСТЮ ТУТ → 111 2018
112. Поринути у казку: в Луцьку балетна студія «Жизель» презентувала виставу «Лускунчик» 112 МИСТЕЦТВО
113. 113 2018
114. Антон Василюк Сучасні приватні сто- матологічні клініки давно працюють за європейськи- ми стандартами як у ліку- ванні, так і у спілкуванні з пацієнтами. Німецькі но- вації у стоматологічній хі- рургії активно впроваджує і клініка Василюка у Луць- ку, зокрема її хірург Антон Василюк. Про те, як доглядати за зубами, щоб у дорослому віці не мати жодної пломби, чи по- трібні людині зуби мудрості, та чим загрожує невчасне ліку- вання зубів для дитячого орга- нізму, «Перший» розпитував у луцького стоматолога-хірурга Антона Василюка. «Зіпсовані зуби – не найгірше, чим може «відгукнутися» карієс у дітей» ПЕРШИЙ КАНАЛ СОЦІАЛЬНИХ НОВИН 114 СЕРЕД ПЕРШИХ
115. – Чому вирішили стати стоматологом? – У мене була синергія ба- жань – хотів бути хірургом, як мій дід, але одночасно і стоматологом, як мій батько. В результаті мені вдалося по- єднати ці два заняття. Навчав- ся у Києві, де отримав базові знання, решту інформації я здобував на семінарах за кор- доном, поки іноземні лектори ще не приїздили до нас. Зараз це стало для них прибутковою справою, тому багато лекторів приїжджає в Україну. В основному я вивчав ні- мецькі технології. Зараз хоро- ші досягнення мають іспанці. Кращих поки не знаю більше. Наші хлопці їздять на виставки в Америку, але щодо хірургії, імплантації, стоматології мені найбільше імпонують саме німці. Італійці здебільшого при- їжджають до нас. Вони більш такі естетичні, але у них теж є чому повчитися. – Хірург-стоматолог асоціюється у людей з бо- лем. Чи завдяки сучасним технологіям болю пацієнт не відчуває? – Біль зараз у тренді (смі- ється, – авт.). Так, справді робота хірурга-стоматолога зводиться, як думає більшість людей, до того, щоб вирвати зуб. Мене це слово «вирвати» дещо дратує! Зуби не рвуть, а видаляють, екстрагують, ді- стають! Якщо є бажання, то за до- даткову плату ми можемо і вирвати зуб (сміється, – авт.). Насправді у стоматологіч- ній хірургії є маса втручань, які пов’язані не з видаленням зуба, а, навпаки, з його збе- реженням. Якщо є можливість зберегти зуб, то видаляти його ніхто не буде. Але знову ж таки, якщо потрібно, то тех- нології дозволяють зробити це видалення зі збереженням об’єму кістки, сусідніх зубів… До всього ж хірург-сто- матолог виконує роботу, не пов’язану із зубами, – плас- тика вуздечок язика, нижньої, верхньої губ, рецесія ясен, но- воутворення в ротовій порож- нині тощо. – Ви ж пожартували щодо того, що біль в тренді? Взагалі 99,9 відсотка пацієнтів не хочуть відчувати біль чи дискомфорт. 115
116. – Недалечко від нашої клініки, біля колиш- нього кінотеатру «Батьківщина», є напис на сті- ні: «Біль – це вигадка». То не я його написав, але вподобав. Насправді я жартую. За усю мою практику лише раз в житті видаляв зуб без анестезії на прохання одного дідуся. Взагалі 99,9 відсотка пацієнтів не хочуть від- чувати біль чи дискомфорт. – Які новації стоматологічної хірургії привезли з-за кордону і використовуєте зараз у своїй практиці? – Те, що я особисто привіз і чого на Волині не було – це технологія збагаченої тромбоци- тарної плазми факторами росту. Я випробував ізраїльську систему, якою користувався 3-4 роки тому. Зараз я застосовую найчистішу тех- нологію в Європі, іспанську. Ми беремо кров пацієнта, з неї виділяємо клітини – тромбоцити з фібрином, які постійно відновлюють наш організм. У разі, якщо вида- лимо зуб, але імплантат поставити одразу не- можливо, то в цю лунку закладаємо фібринові згустки. Завдяки цьому кістка відновлюється у пов- ному об’ємі, немає рецесії сусідніх зубів. Також тромбоцитарною масою можна користуватися для заміщення слизових дефектів… Одним сло- вом, ця технологія показує гарні результати з відновлення тканин зубно-щелепної ділянки. Застосовую лазери в стоматології, особливо коли йдеться про незначні втручання дітям або вагітним без знеболення. Лазерний імпульс на- стільки швидко діє, що нервове закінчення не встигає на нього відреагувати болем. Крім того, я користуюсь унікальним хірургіч- ним мікроскопом, якого привіз з Австралії. Зараз запускаємо процес виготовлення 3D-шаблонів. Якщо планується якесь оператив- не втручання, ми виготовляємо модель щелепи, на якій можна потренуватися і йти на операцію повністю підготовленим. Це не є чимось новим, але воно запроваджується і є для мене актуаль- ним. – А ціна озвучених вами технологій ви- сока? - Якщо порівнювати з «вириванням» зуба, то так – це дорого. Якщо порівнювати з євро- пейськими цінами, то це дешево. Ми знаходимо компроміс між адекватністю і можливістю впро- вадити технологію. Кожна послуга знайде свого клієнта. Буває таке, що люди не можуть її собі дозволити, – тут Зуби не рвуть, а видаляють, екстрагують, дістають! 116
117. ідеш на компроміс із совістю і робиш це безплатно або від- мовляєш. – Не раз доводилося чути від людей, що сто- матологи наживаються на пацієнтах. Звертаються до лікаря, він спочатку довго нібито лікує зуб, а потім врешті-решт його видаляє. – У нашій клініці такого апріорі бути не може, бо ко- жен лікар має вузьку спеціа- лізацію. Звісно, я підтримую ендо- донтів, проте чим гірше вони працюють, тим більше роботи у мене як хірурга (сміється, – авт.). Але збільшити кількість своїх пацієнтів обманом я не можу і не вірю в таке. Можливо, пацієнт вже сам починає додумувати, що йому спочатку лікували зуб, а потім його видалили. Може, незадо- волений, бо витратив багато грошей і часу на візити до сто- матолога. Бувають випадки, коли лі- кар намагається врятувати зуб, але якщо бачить, що шан- сів немає, то треба видаляти. – Вагітним можна вида- ляти зуби? – Якщо є відповідні пока- зи, то, звичайно, можна. Є анестетики, які дозволяють знеболювати в будь-якому триместрі вагітності. Зрозумі- ло, що стоматологи не охоче беруться працювати з жінками на останніх місяцях вагітно- сті, щоб не почалися перейми прямо у кріслі. Тому планових втручань на цей період ніхто не призначає. Але якщо почалося гнійне запалення в період, коли фор- мується плід, може розпочати- ся септичне інфікування, від- так і матері, і майбутній дитині від цього буде значно гірше. – А от зуби мудрості по- трібні? – Жінкам не потрібні, вони і так занадто розумні (сміється, – авт.). Зараз ортодонти говорять, що зуби мудрості людині не потрібні. Їх планово почали видаляти ще в зародках. Але якщо зуб мудрості ро- сте здоровим, то зрозуміло, що його ніхто чіпати не буде. Із зубами мудрості є нюан- си. Вони ростуть у доросло- му віці, й буває таке, що для восьмих зубів немає місця у щелепі. Ще трапляється, що восьмі зуби лежать на самому нерві, а із ростом починають тиснути на нервові закінчення, призво- дячи до головного болю. Але той, хто регулярно від- відує стоматолога, не матиме проблем, бо лікар рано чи пі- зно побачить, що не так. Знаю, колись в Австралії проводили експеримент. Там є поселення, яке живе без благ цивілізації. І взяли їхніх роди- чів, які урбанізувалися. Порів- няли щелепи. Ті, що жили ди- кунами, мали масивні здорові щелепи, бо їли необроблену їжу. У тих, хто перебрався до міста, виявили масу ортодон- тичних проблем. Тому, думаю, що це такий еволюційний хід природи, – восьмі зуби стали не потрібні. – Як часто потрібно від- відувати стоматолога? – Мені подобається, як ка- жуть: от моєму діду 80 років, і він жодного разу не був у стоматолога. По-перше, дід Кожна послуга знайде свого клієнта. 117 2018 #БудьПершим — підписуйся на нас у соцмережах
118. не їв ту їжу, яку вживаємо ми. По-друге, з власного досвіду скажу, що я бачив мало людей зі здоровими зубами. За останні п’ять років я ба- чив лише одну дівчину, яка не має жодної пломби і раз на півроку з’являється на планові огляди. Якщо ж людина набула собі серйозних патологічних проблем чи отримала неякісну послугу в іншого стоматолога, то варто перевіряти зуби кож- ні три місяці. Якщо все ідеально у рото- вій порожнині, то раз на півро- ку потрібно проводити гігієну. До речі, я теж належу до людей, які не мають жодної пломби. – Поговорімо про до- гляд за дитячими зубами. Є батьки, які кажуть, що за молочними зубами осо- бливо доглядати не треба, бо вони все одно повипа- дають… – Обожнюю таких батьків! (сміється, – авт.). Що найчастіше трапляєть- ся з дитячими зубами? Карі- єс. Є 17 теорій появи карієсу, головна з них – бактеріальна. Бактерії, живлячись емаллю, дентином, вражають зуби, руйнуючи їх. Ці бактерії мають властивість розноситися по організму, тоді як він активно росте. Замість того, щоб пра- вильно формувати органи, усі сили організм спрямовує на боротьбу з карієсом. Вражаючи зуб, карієс може перерости у пародонтит, абс- цес. Дитячий організм почи- нає давати імунну відповідь на цю бактерію. Тобто, в цьому випадку зі- псовані зуби – це не найгірше, чим може «відгукнутися» карі- єс у дитячому організмі. Мож- ливі вади серця чи порушення формування печінки… Жодна клініка не розпочне оперативні втручання, якщо не санована ротова порож- нина, бо усі ускладнення, які можуть виникнути після опе- рацій, пов’язані з тим, що не сановані зуби. Зуби – головні вхідні двері для інфекції. Часто шукають причини проблем зі спиною, серцем, очима, а виявляється, що варто було вчасно проліку- вати зуб. На щастя, нинішнє поко- ління доглянутих дітей, я б їх так назвав, змалечку вчиться ходити до стоматолога і не бо- яться його. – Дайте кілька порад, як правильно доглядати за зубами. – Чистити зуби двічі на день – вранці та ввечері. Із власного досвіду скажу, що найкращою є електрична щіт- ка. Я користуюся такими вже протягом 15 років. Бо люди- на звичайною щіткою робить один рух, а електрощітка – 5-10 тисяч обертово-посту- пальних рухів. Це фізика і це якісне чищення. Є щітки, які можна під’єдна- До речі, білі зуби не всім до лиця. Зрозумійте, головне ж не білий колір, а здоров’я ротової порожнини. 118
119. ти до телефону і проконтролювати, наприклад, дітей, в яких місцях вони не почистили зуби. У виборі зубних паст головне, щоб вони були якісними. Я користуюся німецькими. Немає пас- ти, яка пломбує зуби, – на щастя для стомато- логів (сміється, – авт.). Відбілюючими пастами я не раджу користу- ватися. Якщо ви вже надумали відбілити зуби, то, користуючись відбілюючою пастою, ви ще більше пошкоджуєте емаль і стаєте від неї за- лежними. – То відбілювати зуби треба лише у ка- бінеті стоматолога? – Кожен адекватний стоматолог вам скаже, що відбілювання не є корисною процедурою для емалі. Зуби можуть стати чутливішими до певних подразників. Є категорія людей, яким відбілювання зубів потрібне через професійну діяльність. Для них білосніжна усмішка важливіша, аніж підвищена чутливість зубів. Те, що ми бачимо на сторінках журналів, не є відбілюванням власних зубів. Це або вініру- вання, або фотошоп… До речі, білі зуби не всім до лиця. Зрозумій- те, головне ж не білий колір, а здоров’я ротової порожнини. Спілкувалась Ірина Костюк Фото: Роман Домбровський 119
120. 120 КОНЦЕРТ Ніжні та драйвові романтики: як гурт «Без Обмежень» «закохував» у себе лучан.
122. – Я не маю що вдягнути! – це традиційна фраза жін- ки, яка стоїть перед двометровою шафою-купе та ди- виться на полиці, завалені до вершечку одягом. Нам, дівчаткам, завжди так здається, коли ми обираємо черговий look, збираючись чи то на роботу, чи то на свято, чи навіть просто до магазину. Можливо, така наша природа. Чарівна Олександра та непосидючий Лука ПЕРШИЙ КАНАЛ СОЦІАЛЬНИХ НОВИН 122 МАМА НА СТИЛІ
123. Однак у сучасних жінок є чимало секретів, як можна одягатися стильно, модно, швидко та без шоку для сімей- ного бюджету. Крім того, вони здатні перетворити на супер- модель не лише себе, а й свою малечу. «Перший» вирішив дослі- дити секрети моди від луцьких мам у новій рубриці «Мама на стилі». Першою на фотоекспе- римент зголосилася лучанка Олександра Шумакова зі своїм дворічним сином Лукою. Молода мама веде актив- ний та здоровий спосіб життя: регулярно відвідує спортзал, не вживає алкоголю та обож- нює свого сина, якому наразі віддає весь свій вільний час. «Це ж буде читати мій чо- ловік», - сміється вона. «Практично весь одяг я купую в інтернеті. Дуже рідко заходжу у традиційні магази- ни. Один з небагатьох, де я таки буваю, – це український бренд Vovk. Там би я купила все! Хоча ціна на такий одяг – вища середньої, проте гарна якість матеріалу та пошиття», - каже Олександра. 123 Олександра каже, що не приділяє вибору одягу аж надто багато часу. Водночас не зізнається, скільки щомісяця витрачає на новенькі спіднички та платтячка. 2018
124. #1 LOOK: Справжня леді та кавалер Бренди мами: спідниця та блуза Vovk, взуття Guess Бренди дитини: сорочка Mayoral, штани H&M, кросівки Zara Цей образ підійде для будь-яких подій. Зручно себе почуваю у ньому і на святкуванні дня народження, і у парку під час прогулянки з малечею. До речі, це взуття я також замови- ла в інтернеті, на Amazon. Вони, незважаючи на високі підбори, – доволі зручні. Якось ми з Лукою гуляли практично весь день, і я навіть не втомилася в них. До речі, для свого Луки я дуже багато взуття купую у магазині Zara. Вважаю його найзручнішим та найпрактичнішим. А ще воно «йде в розмір», так би мовити, тому з ним ні- коли не пргадаєш.
125. #2 LOOK: Коли ком- форт на першому місці Бренди мами: плаття H&M, взуття Estro, ранець Zara Бренди дитини: кофтинка George, штани Zara, кросівки Zara В цьому одязі особисто мені надзвичайно зручно! Осо- бливо, якщо ваш малюк дуже рухливий. Трикотажне плаття не обмежує тебе в рухах, але при цьому ти гарно виглядаєш. Можна вільно нагинатися, щоб діставати дитину з калюжі чи снігу (сміється – авт.) 2018
126. #3 LOOK: Вільний та яскра- вий casual Бренди мами: сорочка Mango, джинси Zara, взуття Estro Бренди дитини: кофтинка George, джинси Next, жилет Zara, кросівки Adidas Це, мабуть, мій найулюблені- ший стиль. В ньому зручно все, він яскравий, і той самий момент – най- більш повсякденний, проте сучас- ний та трендовий. Спілкувалась Ірина Новосад Локація: Фотостудія ЯрКо Фото: Роман Домбровський ЧИТАТИ ПОВНІСТЮ ТУТ →
127. с. Липини, вул. Марії Заньковецької, 1 с. Липини, вул. Січових Стрільців, 2в
128. Вечірка з нагоди оновлення Grand Central Food Terminal у РЦ «Промінь» 128 ПОДІЯ
129. 129 2018
131. НАЙЦІКАВІШІ НОВИНИ ЛУЦЬКА ТА ВОЛИНІ на PERSHYJ.COM #БудьПершим ПЕРШИЙ КАНАЛ СОЦІАЛЬНИХ НОВИН