сайт_газета_березень.pdf

1222c853408338a2f8831a7223689e5d?s=47 Blagovist
March 28, 2019

 сайт_газета_березень.pdf

1222c853408338a2f8831a7223689e5d?s=128

Blagovist

March 28, 2019
Tweet

Transcript

  1. 1.

    ВИДАЄТЬСЯ ЗА БЛАГОСЛОВЕННЯМ МИТРОПОЛИТА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО І СТАРОКОСТЯНТИНІВСЬКОГО АНТОНІЯ Офіційне видання

    Хмельницької Єпархії Української Православної церкви № 4 (206) 2019 р. (Читайте на стор.2) (Закінчення на стор.3) Наступного дня після великого празника – Стрітення Господа нашого Іісуса Христа – в селі Ставниця Летичівського району мали відбутися збори релігійної громади Свято- Димитрієвського храму щодо визначення конфесійної при- належності. Власне, постійні святодимитріїєвські прихожани давним-давно визначилися, що вони є вірянами Української Православної Церкви. Хто такі постійні прихожани? Це - повнолітні громодяни православного віросповідання, котрі в своєму житті дотримуються канонів і норм статуту своєї релігійної організації, затвердженого главою ОДА та керую- чим єпархіальним архиєреєм. Зокрема, постійно відвідують богослужіння, регулярно сповідаються і причащаються. Регулярність сповіді та причастя чітко виявляє христи- янську сутність особистості, тому що в Таїнстві Причастя відбувається незбагненне поєднання людини з Христом, мі- стичне повернення до раю, втраченого прабатьками люд- ства внаслідок захоплення спокусами вселенського змія, що призвело до порушення Божого Закону. Ті фантазери, які самонадіяно атестують себе християнами, але не підходять до Євхаристичної Чаші, далекі від Христа. Про них говорить Сам Бог устами пророка Ісаїй: «Цей народ язиком своїм по- шановує Мене, але серце його далеко відстоїть від Мене» (Іс. 29, 13). Ісайїні слова нагадує Син Божий лукавим вчителям фарисейського легіону, називаючи їх облудниками: «Даремно шанують Мене, навчаючи ученням, заповідям людським» (Мф. 15,9). У Божественній Євхаристії полягає вся сутність люд- ського життя тут, на грішній землі. Вона – ключ до блаженної вічності, що ним відчиняється рай, вхід куди символізують Царські врата олтаря. Але радість вічного життя можлива лише за умови, що Євхаристія правиться законно, тобто в канонічній Церкві, Церкві Христа. Колотнечу зі зборами зчинила група, так би мовити, ак- тивістів. Серед них надто помітною активністю вирізнялася знервована вчителька. Вона шмигала поміж людьми і вигуку- вала типовий набір образ на адресу Української Православної Церкви: «московські попи», «путінці» та інші дурниці з акти- вістської інтелектуальної торби. Освітянці підскандовували такі ж одержимі товарки її. ПРАВОСЛАВНІ МОЛЯТЬСЯ. АКТИВІСТИ ЛАЮТЬСЯ Блаженніший ОНУФРІЙ, митрополит Київський і всієї України: "ЦЕРКВА НЕ КЛЮЄ НА ПОЛІТИЧНІ ПРИНАДИ" великий спасительний піст. свята чотиридесятниця «Господи и Владыко живота моего, дух праздности, уныния, любоначалия и празднословия не даждь ми. Дух же целомудрия, смиренномудрия, терпе- ния и любве даруй ми, рабу Твоему. Ей, Господи, Царю, даруй ми зрети моя пре- грешения и не осуждати брата моего, яко благословен еси во веки веков. Аминь» (Читайте на стор.7. Сьогодні наша Церква несе свій хрест, який виража- ється в наріканнях на нас, в неправдах проти нас, в злих словах проти нас, звинуваченнях нас в якихось проступках, до яких ми не маємо відношення. В номері: † Митрополит Бориспільський і Броварський АНТОНІЙ (Паканич): «В РОЗКОЛ іде той, хто припиняє слухати свою совість» - стор. 2 † Православне вчен- ня ПРО ЛЮДИНУ (святитель Ігнатій Брянчанінов) - стор. 4 † ЛІТУРГІЯ, як центр життя християнина - стор. 6 † ПЕРСОНАЛІЇ: на- стоятель Свято- Димитрієвського храму с. Ставниця Летичівського ра- йону прот. Віталій Ясіновський - стор. 8 БЕРЕЖІМО ВІРУ, ЯК ЗІНИЦЮ ОКА Ми не можемо порушува- ти боговстановленого порядку в Церкві, оскільки порушення апостольських правил призве- де до відпадіння від повноти Православія, а отже і від Тіла Христового. Ось що пише з цього приводу апостол Павло у Посланні до Галатів: «Аще бы даже мы или Ангел с неба стал благовествовать вам не то, что мы благовестихом, да будет анафема» (Гал. 1, 8). Намагаючись перетягнути на свій бік вірян Української Православної Церкви і одно- часно виправдати своє «мі- сіонерство», свавільне, як з точки зору канонічного пра- ва, так і з точки зору цивіль- но-кримінального законодав- ства, томосопоклонська ватага прикривається суто політич- ними аргументами. Вдаються (Закінчення на стор.7) Сьогодні, як ніколи, актуано звучать для нас слова нашого Спасителя, записані свя- тим апостолом Лукою: «Сын Человеческий, придя, найдет ли веру на земле?» (Лк. 18, 8). Адже нині на Українську Православну Церкву повстали, образно кажучи, всі сили пекла. Дії, що чинить києво – стамбульська організація турецькопідданого патриарха Варфоломія, не визнана жодною автокефаль- ною Православною Церквою, ясно вказують на мету цього псевдоцерковного проекту – позбавити українців можливості служити Богові так, як нам заповідано святими апо- столами Господа нашого Іісуса Христа. варфоломіївці на- віть до високого ні- бито патріотичного пафосу. Проте для християн межею, яку немож- ливо перейти, був і залиша- ється Новий Заповіт, зокрема, оці слова апостола Павла: «У людей ли я ныне ищу благово- ления, или у Бога? Людям ли угождать стараюсь? Если бы я и поныне угождал людям, то не был бы рабом Христовым» (Гал.1, 10). Чому ж віра, яку збері- гає у всій повноті і чистоті та благовіствує Православна Церква, зокрема Українська, є нашим найдорогоціннійшим скарбом? Насамперед тому, що християнська віра є запо- рукою вічного життя, звіль- нення від смерті і пов’язаних з нею мук і жаху. В Євангелії Христос прямо, недвозначно називає Себе життям (Ін. 14, 6). Дивовижно: спливло май- же п’ять тисяч біблійних років існування людства - і виникла потреба нагадати людям про першопричину життя. Більше того, явити життя в Людській Особі, зробити його в букваль- ному смислі зримим, відчут- ним на дотик. Справа в тому, що після гріхопадіння людина, створе- на безсмертною, втратила своє безсмертя, оскільки порушила Божий закон, не зваживши на попередження Творця: «смер- тию умрешь» ( Буття. 2, 17).
  2. 2.

    2 № 4 (206) 2019 р. ДУХОВНЕ ВИПРОБУВАННЯ Блаженніший ОНУФРІЙ, митрополит

    Київський і всієї України: "ЦЕРКВА НЕ КЛЮЄ НА ПОЛІТИЧНІ ПРИНАДИ" Дев’ята глава Євангелія від Матфія (Мф.9. 18-26), п’ята від Марка (Мк. 5, 21-43) і восьма від Луки (Лк. 8, 41-56) розповідають про воскресіння Спасителем померлої дванадцятиріч- ної дочки Іаіра, начальника синагоги. Іаір належав до ворожої Христу пар- тії, проте скорбота, викликана болем утрати єдиної дитини, перевиховала пихатого керманича, змусила відки- нути світоглядні розбіжності і звер- нутися по допомогу до сина простого теслі. Скорбота на духовній мові – це хрест. Цей хрест змирив Іаіра і зму- сив прийти до Спасителя, вклонитися Йому і запросити в свій дім. Кожна людина, яка живе на землі, має свій духовний хрест. Хрести покладаються на нас для того, щоби дати нам шанс і можливість духовно вдосконалюва- тися. У скрутні часи люди особливо звертаються до Бога, бо усвідомлюють, що тільки Господь їм допоможе. Сьогодні наша Церква несе свій хрест, який виражається в наріканнях на нас, в неправдах проти нас, в злих словах проти нас, звинуваченнях нас в якихось проступках, до яких ми не ма- ємо відношення. Ми маємо свій погляд на окремі сторони нашої політики, яка сьогодні в нас є стосовно нашого наро- ду, нашої землі. Але ми не являємося ворогами ані українського народу, ані української держави, ані української влади. Ми просто маємо свої принципи – духовні принципи, згідно з якими ми живемо. І те, що нас хочуть сьогодні перетворити в політичну організацію під назвою «помісна церква» і т.д. – це та приманочка, на яку Церква не клює. Церква не може бути політичною організацією. Можливо, це модно, і нам сьогодні, можливо, плескали б в долоні. Якщо б ми стали такими, то стали б на службі не спасіння людської душі, а на службі якоїсь політичної системи. Але перед Богом ми будемо мати відповідь за це, і навіть історія нас осудить. Тому що люди знають, що Церква на землі засно- вана Христом і головою Церкви явля- ється Христос. Її мета, Її служіння – це підготовка людини для зустрічі з Богом у вічності. Слова: «Якщо люди гнали Мене, то будуть гнати і вас. Якщо люди ненавиділи Мене, то будуть ненавидіти і вас. Але не бійтеся, тому що Я переміг світ», - Спаситель адресував не тільки Своїм учням, але й усім нам. Таким чином, Христос пояснив ставлення людей до добра і зла: «Ті люди, які роблять зло і люблять його, ненавидять добро і все, що пов’язано з добром, - вони все обливають брудом». Ми повинні любити добро і намагатися бути носителями добра. Це буде корис- но для всіх – і для нас, і для тих, хто живе поряд з нами. А у свій час кожен буде давати Богові відповідь за те, що він зробив злого чи доброго. За все буде відповідати людина. І це не погроза. Це є істина. Мир вам! Цей возглас ми неодно- разово чуємо за кожним нашим богослужінням. Якого миру ба- жає нам свята Церква? Який мир вселяє вона в наші душі цим благословінням? І відповідь тут одна: того миру бажає вона нам, про який в Різдв’яну ніч спі- вали на небі ангели: «Слава в вишніх Богу і на зємлі мір, в чєловєцєх благо- волєніє». Того миру, який заповідав нам Господь наш Ісус Христос напередодні Своєї смерті: «Мир залишаю вам, мир даю вам». Де ж цей мир, залишений Богом на землі, якщо царства повста- ють на царства, народи на народи, якщо землетруси, урагани, мори – зви- чайні явища на землі, а всілякі страж- дання, біди і хвороби є невід’ємною частиною в житті кожного з нас? Де ж цей мир заповіданий Богом? Кризова ситуація, що скла- лася в Україні і в Православному світі в цілому, потребує не лише активної протидії в конфесійній, правовій, соціальній сферах, а й серйозного осмислення глибинних причин церковного потрясіння. Маштаб нинішньої кризи порівню- ють з катастрофою ХІ століття, коли від Єдиної, Святої, Соборної і Апостольської Церкви відпала Римська кафедра. Тоді на планеті Земля було розірвано спасительний хитон Христа. Захиталися самі стовпи земної цивілізації, бо той розкол дав потужний поштовх прогресуванню «тайни беззаконня», про початок якої попередив апостол Павло в 2-му Посланні до Солунян: «тайна беззакония уже в действии, только не совершиться до тех пор, пока не будет взят из среды удер- живающий теперь» (2Сол. 2,7). Досі Православна Церква удержувала, гальмувала розповсюдження зла. І ось на Неї здійснено нову добре підго- товлену, підступну атаку. Яка духовна природа сил, що рухають розколами? Проблему ана- лізує митрополит Бориспільський і Броварський Антоній (Паканич). АНТОНІЙ (Паканич), митрополит Бориспільський і Броварський: «В РОЗКОЛ ІДЕ ТОЙ, ХТО ПРИПИНЯЄ СЛУХАТИ СВОЮ СОВІСТЬ» Про причини відпадіння від Церкви і виходу в розкол говорили різні святі та вчите- лі Церкви протягом багатьох віків. Я спиратимуся на думку святителя Ігнатія Брянчанінова. Однією з причин того сумного явища, що люди стають роз- кольниками, святий вважав зарозумілість. «Спокуслива на- солода, - каже єпископ Ігнатій, - живиться зарозумілістю, яке народжується від тонко діючо- го марнославства, що засліплює розум і серце; воно полюбляє висловити себе, воно дозволяє собі відхилятися від точного по- слуху Святій Церкві, вважати себе ро- зумнішим за Неї; воно, як і всі прєлєсті, підступи диявола, як сам диявол і його чадо – гріх, не терпить пахощів для нього смертоносних, убивчих пахощів покаяння та його плода – смирення. Спаситель світу сказав: «блаженны ни- щие духом, блаженны алчущие ныне, блаженны плачущие ныне - и горе вам, насыщенные ныне» (Лк.6; 20,21,25). Зазвичай марнославство ловить у свої тенета талановитих людей, які відчувають свою перевагу над іншими у знаннях, уміннях, енергії, різнобіч- них талантах. Ці люди, справді, багато вміють і знають, щедро обдаровані. Але вони не розуміють, на жаль, головного: усі ці таланти дані їм Богом для слу- жіння Йому. Вони ж привласнюють всі заслуги собі і служать своєму мар- нославству, яке поневолює їхні розум і серце. Зарозумілість і марнославство, пустий гонор убивчі для людини. Впевненість у тому, що вона самоту- жки в усьому розбереться, що вона краще, ніж Церква, знає свої потреби і ніякі підказки і поради їй не потріб- ні, - це страшна диявольська пастка. Важливо ще в зародку виявляти в собі подібні пагубні думки і щиро намага- тися розкаятися в них, пам’ятати про свою немічну природу, про те, що ми ніщо без Бога. Ще однією причиною може бути те, що люди припиняють слухати своє сер- це, совість, а все вирішують розумом. Безумовно, тверезомислення має бути присутнім в наших міркуваннях, але воно не повинно забивати голос серця. Коли в усьому шукаєш раціо- нальну вигоду, втрачаєш віру. Добро і зло не пояснюється розумом, а ося- гається життям, через виконання за- повідей Господніх, послушання Богу і Його Церкві, смирення перед святою волею Божою. Від послушанія народжуєть- ся справжнє смирення. Поза послу- шанням Богові та Його Церкві немає ані істинного смирення, ані духов- ного розумного міркування – лише ілюзія і неправда, вибудувана на самоспокушуванні. Існують і інші причини відпадіння від Церкви. Це і маловєріє, і руйнація особистості під впливом різних фак- торів і випробувань, з якими вона не може впоратись, і «дурна компанія», коли не кріпка у вірі людина підпадає під вплив супротивників Христа і Його Вчення, і багато іншого. Падіння людини завжди є при- крістю. Тому Церква постійно молиться про тих чад, які відпали і заблудили, і не полишає надії на їхнє розкаяння та повернення в Її лоно. Тож будемо споді- ватися на милість Божу до всіх нас! Не забуваймо, що усім добрим ми зобов’я- зані тільки нашому Творцеві, а поганим – нашим гріхам і пристрастям! Будемо уважними до Слова Божого, яке, наче рятівна нитка, виведе нас з будь-якої складної ситуації та допоможе знайти правильний шлях до Господа. Портал «Православне життя» Мир в душі – мир в країні Мир, принесений Богом на зем- лю, не на ній живе, а всередині нас, в нашому серці, в істинно віруючих душах. Мир Божий – це мир зі своєю совістю, це мир християнської душі щодо близьких своїх. І не треба шукати ворогів поміж братів своїх, не треба йти на змову зі своєю совістю на догоду мінливому світу цьому. Тому, коли людина ва- гається в правильності свого рішен- ня, вона завжди повинна керуватися Христовою істиною, бо тільки в світлі Євангелія можна побачити правду. І якщо пролити світло на стамбуль- ський томос, то з першого рядка вже постає питання: чому створення нової церковної структури супрово- джується нападками на Українську Православну Церкву, цькуванням Її? Де заповіданий Христом мир в діях і словах томосоманів? В Євангелії при зціленні сліпо- народженого Господь говорить ди- вовижні по силі слова: «Доколє Я в світі, Я світло для світу». Сліпець в євангельському оповіданні пред- ставляється символом людини по- гибающої, яка не бачить світла, не розрізняє предметів, вона не бачить дороги, їй легко заблудитися, їй по- трібний поводир, їй потрібне світло. І в цьому смислі образ сліпої люди- ни – це образ рода людського. Ми всі можемо бути сліпими, маючи чу- довий фізичний зір, якщо в нашому житті немає Божественного світла, нам дуже легко збитися з дороги, на нас потрібно тільки вплинути силою пропоганди, моди, суспільної думки, політичної волі, і людина з легкістю може змінити траєкторію свого жит- тєвого шляху під впливом цих зов- нішніх обставин, а завтра виникнуть нові обстаини і знову переміна. Так часто трапляється, якщо людина не- має твердої непохитної віри, якщо немає провідної зірки, якщо вона немає Божественного світла, сила якого перемагає всілякі спокуси світу цього, розтавлені ворогом роду люд- ського. А щоб правильною дорогою йти і правильно прославляти Бога, ми повинні молитися, бо молитва є повітрям для нашої душі, як тіло не може існувати без повітря, так і душа не може жити без молитви. Саме через молитву Господь дає людині благодатні сили слідувати за Ним. Молитва – є могутнім засобом на- шого спасіння. Тому той, хто шукає Царства Божого не буде займатися блудословієм і зводити історичні, політичні, національні тощо рахунки, бо прийде час і Господь спитає нас, чи мали ми любов в серці своїм до ближніх своїх, і тільки по вірі і любові Він буде судити нас. протоієрей Петро Задвірний
  3. 3.

    № 4 (206) 2019 р. 3 СПОВІДНИЦТВО (Закінчення. Початок на стор.1)

    Текстівка вигуків ха- рактерна. Вона психологіч- но роз’яснена Христом у Євангелії: «Хіба можете ви говорити щось добре, буду- чи злими? Адже від повноти серця говорять уста» (Мф. 12, 34) Настоятель Свято- Димитріївського храму про- тоієрей Віталій Ясіновський служив молебень неподалік церковної брами. Разом з ним і ставницькими прихо- жанами молилися священи- ки з інших приходів, а також учасники хмельницького брат- ства преподобних Антонія і Феодосія Києво-Печерських. Православні приїхали духов- но й морально підтримати своїх братів і сестер – став- ничан. Над селом підносилась молитва, лунали духовні піс- неспіви. Натомість у моля- щих летіла, наче каміння, по- літизована лайка. Можливо, в цьому полягала тактика активістів – спровокувати християн на політичну дис- кусію, морально пригнобити псевдопатріотичною рито- рикою і, підмінивши в такий спосіб релігійний зміст про- блеми вибору лукавою політи- кою, захопити храм? Робити це припущення нам дає підставу факт прибуття до Ставниці депутата Хмельницької об- ласної ради Віктора Бурлика з групою юніорів в куртках з Нещодавно Верхо- вна Рада України прийняла закон, який примушує релігійні грома- ди України змінити свої історичні назви. Закон політизований і не має ні- якого відношення до справ релігії. Вже на етапі його прийняття він був розкри- тикований міжнародними експертами та визнаний дискримінаційним, таким, що порушує міжнародне право. Тому всі дії, вчинені на його підставі, можуть бути визнані недійсними в судовому порядку. націоналістичною символікою на шевронах. Радівський діяч поводився брутально, обра- жав священиків Української Православної Церкви тими ж епітетами, що і активна вчи- телька (чи обидвоє по одній методичці навчалися?). Пан Бурлик в присутності поліцей- ських і юристів Хмельницької і Старокостянтинівської єпархії продемонстрував своє депу- татське посвідчення. Постає запитання: на якій підставі де- путат Хмельницької облради, всупереч Конституції нашої держави, офіційно втрутився в релігійну ситуацію? Кумедно виглядає патріотичний достой- ник, що палко пнеться захи- щати українство, зневажаючи Основний Закон України. Ставничани святодими­ тріївської релігійної громади визнали за неможливе вирішу- вати долю свого храму з людь- ми, налаштованими до них явно вороже. Крім того, людей на церковне подвір’я, де мали відбутися збори, пропускали лише за паспортами. Це те- риторіальне сито позбавило членів Свято-Димитріївської релігійної громади - постій- них прихожан храму, не заре- єстрованих у Ставниці, права вибирати конфесійну прина- лежність своєї парафії, перед- баченого чинним законодав- ством. Тому святодимитріївці відмовилися брати участь у зборах. Храм у Ставниці було за- крито і перетворено на склад мінеральних добрив у 60-ті роки минулого століття то- дішніми, хрущовськими, ак- тивістами. Завдяки хімічним властивостям селітри, будівля стала взагалі непридатною для використання. Відновлювальні роботи здійснювали кілька поколінь ставницьких по- слідовників Христа. І от піс- ля хрущовських прийшли нові активісти, що раніше обминали Божий дім сторо- ною. Прийшли з ненавистю, з лайкою… Прибічники знервованої вчительки утворили свою гро- маду з претензією на Свято- Димитріївський храм, де слу- жить релігійна громада УПЦ. Цей факт свідчить про те, що 16 лютого 2019 року вчитель- кин гурт до парафії Свято- Димитрівського храму не на- лежав. А чи належить тепер? Принаймні, крапку ставити зарано. Тож майнові претензії новоактивістів важко вважати адекватними. Проте, якщо вчи- телькини гуртовики насправді відчули поклик до молитви, ні- хто їм не заважає побудувати власне молитовне приміщення. Ця обставина повертає нас до вищезгаданого припущення і викликає обґрунтовану три- вогу, що справжньою метою вчителькиних активістів є ба- нальний намір відібрати храм у релігійної громади каноніч- ної Української Православної Церкви. Логіка (не вчитель- ки, зрозуміло, а самого про- цесу гоніння на Українську Православну Церкву) про- ста, як томос: 1) забирають в УПЦ храми; 2) до храмів, кон- фесійну приналежність яких змінено, переходять колишні канонічні прихожани (а куди їм подітися?); 3) прихожани несуть гроші; 4) гроші течуть до Стамбула, до варфоломіїв- ської скарбнички. Гроші УПЦ цілковито за- лишалися в Україні. Комусь закортіло спрямувати вміст української свічкової скринь- ки за кордон, адже з України вигребли майже усе і джерел подальшого здирання данини практично не залишилося. Дай Боже, щоб наше побоювання не справдилося. Післястрітенська субота у Ставниці закінчилася тим, що Свято-Димитріївський храм залишився зачиненим і опе- чатаним. Тепер замкнули і цер- ковну браму. Об’єкт охороня- тиметься поліцією. Прихожани і прихильники томосоносної організації, підпорядкованої стамбульському патриархату, відправлятимуть богослужін- ня почергово на вулиці до ос- таточного розв’язання пробле- ми у правовому полі. Олександр Матросов. P.S. Слід віддати належне професійній, виваженій роботі місцевої поліцій, яка забезпе- чила мир і порядок у Ставниці 16 лютого 2019 року під час перебігу ситуації, пов’язаної з суперечкою за храм БОРІТЕСЯ – ПОБОРЕТЕ! ПРАВОСЛАВНІ МОЛЯТЬСЯ. АКТИВІСТИ ЛАЮТЬСЯ ЩО СЛІД ПАМ’ЯТАТИ? 1) Найменування релігійної громади – це її унікальна іс- торична назва, яка існувала до прийняття нового закону, який не має зворотної сили (ст.58 Конституції України, ч.2; ст.5 Цивільного Кодексу України); 2) Належність ре- лігійної громади до УПЦ, яка канонічно пов’язана з Русь- кою Православною Церквою, це є законне право віруючих, яке захищається законом; 3) Бажання дотримуватись ка- нонів і перебувати в певній конфесії є канонічною іден- тичністю людини, складовою права на свободу віроспові- дання; 4) Ніхто не може при- мушувати людину змінити конфесію або назву релігій- ної громади. Звинувачення віруючих УПЦ у зв язках із Москвою, в сепаратизмі, в поглядах «руського миру» безпідстав- ні. Церква виконує духовну місію спасіння людини, не займається політичною про- пагандою. Всі, хто поширює такі звинувачення, діють протиправно. Вони розпа- люють релігійну ворожнечу і руйнують мир в Україні. Для захисту своїх прав релігійні громади УПЦ мо- жуть звертатися до судів із вимогами визнавати недійс- ними дії по необґрунтованій зміні назви. ВАЖЛИВО ПАМ’ЯТАТИ 1) Релігійні громади УПЦ, навіть і не змінивши власної назви, не втрачають статусу юридичної особи, продов- жують повноцінно володіти власними храмами та іншим майном, можуть розпоряд- жатися коштами на банків- ських рахунках, здійснювати інші діі; 2) Жоден закон не вимагає перереєстрації або нової реєстрації релігійної громади. Якщо назва релі- гійної громади та її статут за- лишились, як і раніше, вони можуть використовуватись релігійними громадами в подальшому без будь-яких обмежень, тому що вони іс- нували до прийняття цього закону. Пам’ятайте, що збері- гаючи власну назву, ВИ НЕ ПОРУШУЄТЕ ЗАКОНУ, а той, хто дискримінує УПЦ, чинить тиск на віруючих, примушу- ючи їх зректися власних по- глядів та вільного вибору, є реальними правопорушни- ками, які будуть у свій час не- сти відповідальність. Юридичний відділ єпархїї Про це повідомив на прес-конференції, що відбула- ся 21 лютого поточного року в агентстві «Українські нови- ни», заступник голови Відділу зовнішніх церковних зв’язків Української Православної Церкви протоієрей Миколай ДАНИЛЕВИЧ: - На даний момент немає жодної Помісної Православної Церкви, яка була б гото- ва визнати ПЦУ. Навпаки, є вже Церкви, які заявили, що ПЦУ визнавати не будуть. Це Польська Православна Церква, це Сербська Православна Цер­ ква, це Антиохійський па- триархат, які прийняли рішен- ня на своїх Синодах, відзначив він. Протоієрей Миколай повідомив журналістам, що «також є окремі вислови глав Церков. Зокрема, митропо- лит Ростислав, Предстоятель Церкви Чеських земель і Словаччини, назвав главу ПЦУ «самозванцем». Далі він процитував заяву Синоду Кіпрської Церкви: «Двотисячолітній досвід Кіпрської Церкви, а також всієї Православної Церкви, дає нам підстави сумніва- тися в можливості визнан- ня заднім числом хіротоній (священницьких висвячень), які були звершені забороне- ними, відлученими і піддани- ми анафемі єпископами УПЦ КП та УАПЦ. Заборону, від- лучення та анафему деяких осіб, які стали ініціаторами української кризи, визнали всі православні». - Тобто в помісних Церквах не визнають дійсни- ми священницькі хіротонії єпископів, які служать в тепе- рішній ПЦУ. Це не Москва го- ворить, а кіпріоти, греки, перед ними православні поляки, сер- би та інші, - наголосив отець Миколай Данилевич. Спікер Української Православної Церкви навів також думку впливового кіпрського ієрар- ха, митрополита Кікського НИКИФОРА: «Дії Константинополя в Україні є антиканонічні. Помилка Вселенського па- тріарха, - вважає митропо- лит Никифор, - полягає ще й в зневажливому ігноруванні Онуфрія, Митрополита єди- ної загально визнаної пра- вославної Церкви в Україні. А замість цього - визнання в якості митрополита не- канонічно рукоположеного Єпифанія. З точки зору цер- ковних канонів не дозволено мати євхаристичного спілку- вання зі схизматиками», - за- вершив цитування офіційний представник УПЦ. Своєрідним доповнен- ням до роз’яснення прото- ієрея Миколая Данилевича став указ архиєпископа Празького і Чеських земель МИХАІЛА (Дандара) «Про дозвіл на служіння Святої Літургії з духовенством іно- земних єпархій». В своєму указі архиєпископ Михаіл чітко визначив ПЦУ як нека- нонічну структуру, «з якою не може відбуватися ні слу- жіння Святої Літургії, ні до- ступ до прийняття Святих Таїн на землі Празької пра- вославної єпархії». Владика особливо підкреслив, що єдиною канонічною Церквою України є УПЦ. «Враховуючи канони Православної Церк­ ви, канонічною вважа- ється Українська Правос­ лав­ на Церква. Так звану «Православну Церкву України – ПЦУ» вважати некано- нічною, при цьому на цій підставі не може відбува- тися ані служіння Святої Літургії, ані доступ до при- йняття Святих Таїн на землі Празької православної єпархії». В документі наголошуєть- ся, що випадки співслужіння з духовенством неканонічної церкви на території Празької єпархії «шкодитимуть не лише православній релігій- ній громаді Празької пра- вославної єпархії, але й усій Православній Церкві Чеських земель та Словаччини». За матеріалами Спілки православних журналістів СВІТОВЕ ПРАВОСЛАВІЄ НЕ ВИЗНАЄ ПЦУ
  4. 4.

    4 № 4 (206) 2019 р. ВІРОВЧЕННЯ ПРАВОСЛАВНЕ ВИЗНАЧЕННЯ ЛЮДИНИ (За

    вченням святителя Ігнатія (Брянчанінова) В Т Р А Ч Е Н И Й Р А Й Людина не може не бути тим, чим вона створе- на, вона не може не бути до- мом, не бути помешканням, не бути судиною. Не дано їй бути самою собою наодинці, поза спілкуванням: це їй не при- родно. Вона може бути самою собою лише за посередниц- тва Божественної благодаті, у присутності її, під час дії її: без неї вона робиться чужою самій собі і підкоряється ми- моволі перевазі падших духів за довільне видалення із себе благодаті, за нехтування ме- тою Творця. Апостоли Петро і Павло, благоговійно спосте- рігаючи свободу, яку Бог на- дав людям гараздувати як у добрі, так і в злі під час земно- го життя, кажуть: «как живые камни устрояйте из себя храм духовен, священство свято, чтобы возносить жертвы ду- ховны, благоприятны Богови, Иисусом Христом» (1Пет. 2,5); «В велицем доме есть сосуды не только златы и сребряни суть, но и деревянные и гли- няные: и одни в почетном, а другие в низком употреблении. Аще кто будет чист от сего, тот будет сосудом в честь, освященным и благопотреб- ным Владыце» (2Тим. 2;20,21). Дано свободу, проте воля Божа залишається незмінною: «Сия есть воля Божия – святость ваша, храните себе самех от Що таке людина? На це запитання відповідає апо- стол Павло: «вы есте церкви Бога Живаго, якоже рече Бог: яко вселюся в них и буду ходить в них; и буду им Богом, и они будут Моим народом» (2Кор. 6,16). Святе Письмо називає будь-яку людину домом, помешканням, судиною. Та людина, яка не схоче бути домом Божим, судиною Божественної благодаті, робиться домом і су- диною сатани: «Егда нечистый дух, - сказав Спаситель, - изыдет от человека, проходит сквозе безводная места, ища покоя и не обретает, тогда речет: «воз- вращуся в дом мой, откуда я вышел. И, придя, находит его незанятым, выметеным и убранным; тогда идет и берет с собою семь других духов, злейших себя и, войдя, живут там, и бывает для человека того последнее хуже первого» (Мф. 12,43). блуда, чтобы каждый из вас умел соблюдать свой сосуд в святости и чести, а не в страсти похотения, якоже и язычники, не знающие Бога… Не призва бо нас Бог на нечи- стоту, но во святость. Итак непокорный непокорен не че- ловеку, но Богу, Который и дал нам Духа Своего Святаго» (1Сол. 4, 3-8). Стає людина судиною і помешканням Божим за до- помогою християнства; об- лаштовується і оздоблюється помешкання дією Святаго Духа: «вы созидаетеся, - каже апостол, - в жилище Божие Духом» (Єфс. 2, 22). Жаданим є для людини задоволення Божественної мети! Жаданим є для людини досягнення до- стоїнства, наданого їй Богом! Достоїнство це при створенні людини було даром Божим; за- гублене падінням, воно після спокутування знову зробилося даром Божим. «Преклоняю ко- лена моя, - пише святий Павло до Єфесян, - ко Отцу Господа нашего Иисуса Христа, да даст вам по богатству славы Своея, силою утвердитися Духом Его во внутреннем человеце, все- литися Христу верою в сер- дца ваша» (Єф. 3;14,16,17). Достоїнство даровано і законо- положено Богом: нехтування достоїнством тягне за собою вічну загибель. «Будете во Мне и Аз в вас, - сказав Спаситель усім учням Своїи – христия- нам. – Якоже ветвь не может приносить плода сама собою, аще не будет на лозе: тако и вы, аще не будете во Мне. Аз есмь лоза, а вы ветви, кто пре- бывает во Мне и Аз в нем, тот приносит много плода: яко без Мене не можете творити ничесоже. Аще кто во Мне не пребудет, извергнется вон, как ветвь, и засохнет; а такие ветви собирают и бросают в огонь, и они сгорают» (Ін. 15, 4-6). Зробилися храмом Боже­ ства усі обранці Божі, як каже про себе святий апостол Павло: «Живет во Мне Христос» (Гал. 2, 20). Тих, хто не відповідає Божественному призначенню, він називає, що вони не ті, ким мають бути. За невідповідність людини своєму призначенню апостол провіщає їй вічне лихо. «Разве не знаете, - каже він, - яко храм Божий есте, и Дух Божий живет в вас? Аще кто разорит храм Божий, того покарает Бог» тим, що залишить його, віддасть його власному стану падіння, спіл- куванню з бісами і наслідку цього – вічному похованню у пекельній вогняній безодні. «Храм Божий свят есть, а этот храм вы» (1Кор. 3, 16- 17). Не лише душі, але й «теле- са ваши храм живущего в вас Святаго Духа суть, Которого имеете вы от Бога», отримав- ши в себе у Таїнстві Хрещення, тому «вы не свои: ибо куплены есте» ціною Крові Боголюдини. «Посему прославляйте Бога и в телах ваших и в душах ваших, которые суть Божии» (1Кор. 6; 19,20). Базуючись на цих свідо- цтвах Святаго Духа, визна- чаємо людину так: ЛЮДИНА Є БОГОСТВОРЕНИЙ ХРАМ БОЖЕСТВА ЗА ДУШЕЮ І ТІЛОМ. Вчення Святого письма про людину провіщається і проповідується одноголосно Отцями Православної Церкви. «Ми дім Божий за словом пророчим, євангельським і апостольським», - сказав пре- подобний Марк Подвижник. Святий Іоанн Златоуст каже: «Благодать Святаго Духа ви- робляє нас самих, якщо ми провадимо благочестиве жит- тя, храмами Божими, і ми от- римуємо здатність молитися на будь-якому місці. «Ти сам і вівтар, і священик і приношен- ня». Цей дім прикрась, відкинь будь-яке гріховне помишлєніє, щоб зробитись храмом Духа. Фундамент людини-храму неможна покласти інакше, як тільки тверезим і правильним життям. Бог створив людину за образом і подобієм Своїм. Під словом «образ» треба розуміти, що саме єство людини є знімок (портрет) з Єст- ва Божого; а подобієм виявляється схожість у відтінках образу, або його якостях. Очевидно, що образ і подобіє, сполучені разом, складають повноту схожості; всупереч тому, втратою або викривленням подобія порушується все досто- їнство образу. Бог створив людину за образом і подобієм Своїм: отже, створив його досконалим образом Своїм. Людина була відбитком Божества не лише за єством своїм, але і за моральними якостями – за премудрістю, за благостію, за святою чистотою, за сталістю в добрі. Зло або вада не могли мати жодного місця в людині: незважаючи на свою обмеженість, вона була досконалою; незважаючи на свою обмеженість, вона мала повноту схожості з Богом. Повнота схожості необхідна була для того, щоб людина від- повідала своєму призначенню – призначенню бути храмом Вседосконалого Бога. Розум людини мав бути Розумом Бога (1Кор. 2, 16), слово її мало бути Словом Божим (1Кор. 7,12; 2Кор13,3), дух її мав бути з’єднаним з Духом Божим (1Кор. 6,17), її чесноти мали бути богоподібними (Мф.5,48). Вселення Бога в людину є разом і найтісніше поєднання Бога з людиною; людина творіння робиться причастником Божественного єст- ва (2Пет.1,4)! Людина, досягши такого стану називається бо- гом за благодаттю! До такого стану покликані всі ми Творцем при створені, в прабатьках наших, як возвістив Сам Творець: «Аз рех – бози есте» (Пс. 81,6). єпископ ІГНАТІЙ (Брянчанінов) Створення людини Справжня природа лю- дини вкорінена в Бозі: її бут- тя злетіло на крилах Божес­ твенного дихання. Лю­ди­на бу­ ла створена за образом і подобою Божою. Значить, лю- дина цілком є людиною тіль- ки тоді, коли вона добровільно приймає свій «образ». Через це вона втягується у повноту Троїчного спілкування. Адам в Раю виявляє свою «єдиносущ- ність» з Євою: «Ось тепер вона кість від кісток моїх і плоть від плоті моєї». Одночасно він дає імена тваринам, виявляючи їх духовну суть, висловлюючи в слові їх безсловесну хвалу Богу. Але ось ця повнота по- рушилася. В Адамі відбулося фатальне відхилення від єдино можливого шляху, який з тих пір незмінно відтворюється в житті людей. Канон Андрія Критського, як і вся грецька патристика, звертається до теми «наслідування»: «пер- возданному Адаму в злочині наслідуючи, усвідомлюю я себе позбавленим Бога, вічно- го Царства і блаженства за мої гріхи». Вибір Адама став ви- бором всього роду людського. Душа невпинно відтворює вчинок першої Єви: «Замість чуттєвої Єви повстала в мені Єва уявна». «На жаль, мені, окаянна душе! Що уподібнити єси першій Єві? Ти подивилася хибно, одурманена була жор- стоко, доторкнулася до древа і необачно вкусила безрозсудної їжі». Збочення, підміна образу буття полягає у встановлен- ні нових відносин між душею і тварним єством - відносин взаємного володіння, що виключає і відкидає буття Бога. Замість долучення до світового древа, що світить Божественної славою, душа дозволила собі «спокуситися красою древа», підкорившись «пристрасному помислу, який здається солодким, але плоди його гіркі». «Хитрість дияво- ла, - говорить преподобний Максим Сповідник, - поляга- ла і полягає в тому, щоб від- вернути людський розум від Бога, спрямовуючи його до чуттєвих речей». Відтепер він всього лише владика всесві- ту, але не священик. Великий канон проводить паралель між злочином Адама, вигна- ного з Едему (щоб безсмертя і стан відокремленості від Бога не стало для нього вічною ка- раю), і долею кожної людини, моєї особистої долі, адже я теж «відкидаю життєдайні слова» Бога ... Тепер ми підійшли до ос- новного твердження Великого канону - богословія гріхопадін- ня: «Ідолом я зробив сам себе (Самоістукан бих)». Значить, постійно відтворюється по- чаткове відхилення - це са- мообожнювання. Цей розрив зв’язку з Богом парадоксаль- ним чином надає щільності тому «небуттю», чорній дірі, звідки людина була витягну- та, пронизує небуттям благе творіння, огортає його непро- зорою темрявою, дробить люд- ство на незалежних індивідів, які протистоять один одному, підміняючи спілкування в Дусі війною всіх проти всіх або спрагою володіння. протоієрей ПЕТРО Задвірний Людська туга в своїй глибокій суті є тугою за втраченим Раєм, за початковим станом душі у всій її первозданній красі. Рай є одночасно і реальним, і недосяжним в глибинах всього сущого і в серці кожного з нас.
  5. 5.

    № 4 (206) 2019 р. 5 ВІРОВЧЕННЯ Коли ми приступаємо до

    святого хрещен- ня, священик запи- тує в нас або у наших воспри- ємників: Чи віруєш ти Богові? Чи поєднався ти зі Христом? І ми відповідаємо, що з Христом поєднались і віруєм Йому як Царю і Богу. Так ми присягає- мо служити Христу. Одразу після нашої від- повіді читається Символ віри, перелічується те, у що саме ми віруємо. Зокрема, в Символі віри є такі слова: «Верую во едину Святую Соборную и Апостольскую ЦЕРКОВЬ». Це небхідно осмислити: разом з вірою в Бога ми сповідуємо і свою віру в Церкву. В жодній іншій релігійній системі, ок- рім християнства, немає тако- го поняття – «віра в Церкву». Що це означає? Вірувати в Церкву означає сповідувати, що Вона є Тіло Христове, ча- стина Якої – ми з вами. Апостол Павло пише про це: «Ибо, как тело одно, но имеет многие члены, и все члены одного тела, хотя их и много, составляют одно тело, - так и Христос. Ибо все мы од- ним Духом крестились в одно тело» (1Кор. 12, 12, 13). Відтята частина тіла само- стійно жити не може. Коли ка- жуть про живий організм, ма- ють на увазі єдине і неподільне тіло, в якому поєднується люд- ське і Божественне. Церква – це таємниче зібрання лю- дей, де відбувається єднання Бога з людиною, де народжу- ється єдиний Боголюдський організм. Цією публікацією ми розпочинаємо цикл статей про Божественну Літургію, яка є центром життя християнина. Літургія ви- сочить над усіма іншими богослужіннями. Якби не існувало Літургії, безглуздо було б взагалі здійснювати будь-які служби, тому що без Літургії відсутня Церква як така. Тому розповідь про Євхаристію в стат- ті священика Олексія Умінського йтиметься паралельно з розповіддю про Церкву, про те, що вона є, і як Церква і Євхаристія пов’язані одне з одним. Наші отці їли манну в пустелі», - гово- рили Христу іу- деї, вимагаючи від Нього по- дібного знамення. У пустелі за сорок років Господь явив багато чудес серед вибраного народу. Народ перемагав чис- ленних ворогів силою зброї. Треба зауважити, що це були не воїни, а пастуший народ, який пройшов через горнило багатовікового рабства. Вони пили воду зі скелі, їх жалили змії, від чиїх укусів потрібно було зцілюватися, дивлячись на мідну статую змії, що висіла на жердині. Було і багато інших подій, чудесних і унікальних, але саме про манну - і більше ні про яку іншу з тих чудес - говорили Христу іудеї. Вся шоста глава Євангелія від Іоанна присвячена темі не- бесного хліба. Цей «хліб, що з неба зійшов», «хліб живий», «хліб Божий» є Плоть і Кров Ісуса Христа. Потрібно уваж- но вчитатися у всю цю главу і, ще більше того, вжитися в Церкву, яка є Тіло Христове, щоб зрозуміти: питання про таїнство Причастя - одне з небагатьох, що вбирає в себе християнство цілком. Саме в зв’язку з Євхаристією, як про- роцтво про неї і як вказівка на неї, може бути по-справжньо- му важлива і цікава історія з манною. Саме слово «манна» оз- начає запитання. Вперше по- бачивши щось дрібне, крупо- видне, немов мороз на землі, сини Ізраїлеві говорили один одному: що це? Бо не знали, що це. Питання «що це?» зву- чить приблизно як «манна». Природа цієї їжі невідома і власного імені у неї, по суті, немає. Це - диво і невимовна таємниця, тобто таємниця, що не може вміститися в слові. Саме такою таємницею є і Причастя. Воно не ховаєть- ся і не приховується від лю- дей. Навпаки, як і та манна, Святе Причастя преподаєть- ся віруючим. Але ось при- рода цього явища, за словом Амвросія Медіоланського, «Божественним прикровена дахом». Отці Церкви, кажучи про Причастя, відповідали на питання «що?», але стра- хом Божим утримувалися від міркувань на питання «як?». «Духом Святим», - говорили вони бажаючим дізнатися ме- ханізм преложенія, і цієї відпо- віді повинно бути досить. Адже і менші чудеса вислизають від нашого допитливого розуму. Перетворення звичайної їжі в нашу плоть і кров відбуваєть- ся теж дивовижно. Воно може бути описано з використанням безлічі біологічних термінів, таких як «ферменти», «біл- ки», «вуглеводи», але природа цього процесу зберігає чудес- ність. Так і Божественне по- ходження. При всій нинішній поінформованості про вну- трішньоутробне життя плода, чесний і розумний лікар і сьо- годні підпишеться під словами Соломона: «Як ти не знаєш, як кості зростають в утробі вагіт- ної, так не відаєш ти чину Бога, що робить все». Манна не падала з неба. Коли роса сходила на стан вночі, тоді сходила на нього і манна. Роса не падає у вигля- ді дощу, але з’являється при перепаді температур. Так і манна називається небесною через Божественне походжен- ня, а не через видиме сходжен- ня з неба. Наші земні дари на літургії - хліб і вино - також не переміщаються в просто- рі, але на них закликається Вседійственний і Всемогутній Дух Божий, осіянням Якого здійснюється Таїнство. Книга Вихід каже, що смак манни був подібний до смаку коржа з медом. Смак меду міг нагадувати про властивості землі, в яку йшли євреї. Адже про цю землю сказано, що вона «тече молоком і медом». Тобто їжа мандри цілком відповідає властивостям майбутнього життя. Книга ж Чисел гово- рить про смак коржа з єлеєм. Цілком можливо, що манна змінювала смак, пристосову- ючись до кожного їдця. Адже і інші властивості манни гово- рять про її «живий» характер. Так, наприклад, у того, хто зі- брав багато, не було зайвого, і у того, хто мало, не бракувало. Коли манни збирали більше, Ми приходимо до Церкви для того, щоби стати Її части- ною, стати Її сутністю, Її єством. Церква робить нас співприродними зі Христом, тому що ми є тілом, а Він – Її Главою. При цьому, як сказав великий сербський богослов святий Іустин Попович, «Сама Церква – це Боголюдина Іісус Христос. Це ми зі Христом». В цьому випадку стає зрозу- міло, що просто присутність людини в Церкві, просто ви- конання якихось зовнішніх правил, просто знання певних догматів явно недостатньо. Йдеться про життєвий шлях, який православні називають вірою. Христос вчить: «Аз есмь путь, истина и жизнь» (Ін. 14, 6). Те ж саме можна сказати і про Церкву: Церква – є шлях, Церква – є істина. Церква – є життя людини у вірі, і в цьому – СМИСЛ ХРИСТИЯНСТВА. Зрештою, ми сповідує- мо не просто існування Бога; ми віруємо не лише в те, що Господь – Особистість, Яка створила світ, в те, що існу- ють певні стосунки між Ним і людиною, в те, що є якісь правила, які слід виконувати, очікуючи посмертних возда- янь. Все це характерно для будь-яких релігійних поглядів, включаючи найпримітивніші, і не є істинним смислом хри- стиянської віри. Наше упован- ня полягає в тому, що людина СПАСАЄТЬСЯ У ВІЧНОМУ ЖИТТІ, ПОЄДНАВШИСЬ З БОГОМ. Життя вічне і є пе- ребування в Бозі, поєднання з Ним і обожнення людини, коли вона сама стає богом. Ось у чому полягає істинний смисл християнської віри. Церква робить нас співп- риродними Богові. Про це апостол Петро писав: «Как от божественной силы Его даровано нам все потребное для жизни и благочестия, через познание Призвавшего нас славою и благостию, ко- торыми нам даны великие и драгоценные обетования, дабы вы через них содела- лись ПРИЧАСТНИКАМИ Божиего естества» (2Пет. 1, 3, 4). Ці слова нерідко зали- шаються непоміченими нами, але вони становлять сутність апостольських послань: нам належить стати учасниками Божественної Природи. Про те ж, хоча дещо інакше, гово- рив і преподобний Серафим Саровський: «Нам треба стя- жати Дух Святий». Смисл християнського життя полягає в тому, щоб наповнитися Духом Святим, зробитись єдиноприродним з Господом, поєднатися з Ним. Якщо це відбувається, наше перебування на землі стає осмисленним, а життя – справді духовним. Значення Церкви в тому і полягає, що в іншій спосіб людина не- спроможна досягнути Бога. Тому-то Христос і заснував на землі Свою Церкву через яку людина отримує благодать і богоприєднаність Наше сполученя з Богом не стосується Його Божественної сутності, до якої людина долучитися не зможе ніколи. Мова про долучення до Божественних енергій, до Божественної природи. Бог став людиною у всій Своїй повноті, а людина стає Сином Божим по благодаті. Саме бла- годать робить її боголюдиною. Лише в Церкві людина стає боголюдиною, тому що Господь дарує нам можливість долучитися Своєї Плоті і Своєї Крові. Це дається нам вели- ким таїнством Церкви, тому що Сам Христос сказав: «Кто жаждет, иди ко Мне и пей» ЛІТУРГІЯ, ЯК ЦЕНТР ЖИТТЯ Х Р И СТ И Я Н И Н А ніж було необхідно, вона чер- вивела, але зібрана напередо- дні суботи в подвійному обся- зі манна не псувалася. Це був в повній мірі хліб насущний, про який моляться християни, тобто хліб на кожен день. Цим хлібом не можна запастися, для нього немає спеціальних комор. Про нього потрібно мо- литися кожен день, кожен раз заново. Причастя лікує людське єство. Воно приймається, як було сказано Христом на Таємній Вечері, «на відпущен- ня гріхів». Механізм, як завж- ди, нам не зрозумілий, але пло- ди Причастя відчутні. Варто зізнатися, що ми не знаємо себе до кінця. Самі для себе ми є, можливо, найбільшою загадкою. Не знаємо ми і своєї гріховності. Частина скоєних гріхів усвідомлюється як гріх і пам’ятається нами. Але це мала частина. Багато що ви- слизає від свідомості або забу- вається. Ще більшим мороком покриті внутрішні, у глибині серця приховані беззаконня. Ці, можливо, не актуалізова- ні через вчинок гріхи, склада- ють головну «порчу» людини і небезпеку для неї. Христос в Причасті, як колись в схо- дженні до пекла після смерті на Хресті, сходить в моторош- ну глибину людського серця і робить його зцілення. Це - найтонша робота вправного лікаря, Небесного Лікаря, що лікує нас для Царства Божого. ТАЇНСТВО ПРИЧАСТТЯ
  6. 6.

    6 № 4 (206) 2019 р. ІСТОРІЯ ПРОСВІТИТЕЛІ ЗЕМЛІ НАШОЇ Два

    брати Кирило і Мефодій за походженням були слов’янами, як і ми з вами, хоча народилися в Македонії в місті Солуні. Отримали вони блискучу освіту, і з чо- тирнадцятирічного віку святий Кирило виховувався з сином Імператора. Пізніше він при- йняв сан пресвітера і по повер- ненню в Костянтинопіль був бібліотекарем соборної церкви і викладачем філософії. Святий Кирило досяг дуже великого успіху в науках. Тому його по- силали на диспути з єретика- ми, іконоборцями і мусульма- нами, доводячи істину нашої віри. Тисячу років назад будь- яка розмова про віру закінчу- валася переходом до віроспові- дання переможця. Та людина, котра виявилася сильнішою в дискусії, на правах сильного вимагала від іншої прийняти свою віру. Зараз це закінчується розмовами. У нас немає та- кої духовної нетерпимості безкомпромістності, а рані- ше було. І ось ця толерантна розслябленість, а зазвичай просто лінощі, роблять з нас теплопрохолодних марновірів, які навіть не цікавляться іс- тинами Православія. І ми, от- римавши від Божественного Слова небесне, життєдайне віровчення, записане для нас апостолами і святими отцями Церкви – «вєлікімі учітєлямі і святітєлямі», - часто-густо зазнаємо ідейної поразки від ідейних апонентів, іновірців. Що ж зробили святі Кирило і Мефодій? Вони були послані в 867-му році імпера- тором Михайлом в місіонер- ську подорож на проповідь до хазар, які жили як раз на південно-сході нинішньої Русі, там, де Корсунь, де Херсон. Зупинившись в Херсоні, вони сподобилися знайти мощі священномученика Клімента, святителя першого століт- тя. Переконані проповіддю 27 лютого Церква Христова святкує день пам’яті святого рівноа- постольного Кирила, який разом з братом Мефодієм став родоначаль- ником слов’янської писемності і культури. Це свято об’єднує всіх, хто зберігає Православну віру, любить і шанує вітчизняну історію, визнає видатний внесок равноапостольних братів у формування слов’янської культури. Те, що здійснили святі Кирило і Мефодій майже дванадцять сто- літь назад, можна з впевненістю назвати великим духовним подвигом і доленосною подією в історії слов’янських народів. Здійснивши переклад Святого Письма і православного богослужіння на слов’янську мову, вони дали можливість нашим предкам пізнавати Господа Іісуса Христа і прославляти ім’я Його на рідній для них мові. святого Кирила, хазарський князь і з ним весь народ при- йняли християнство. Того ж року почалася найголовніша справа братів. Незабаром при- йшли посли до імператора від моравського князя Ростислава, котрий був пригноблений ні- мецькими місіонерами-єпи- скопами. Німці вимагали від- правлення всіх служб в храмах латинською мовою. І імпера- тор попросив святих Кирила і Мефодія, оскільки вони во- лоділи великими знаннями, скласти нову церковну писем- ність для слов’ян. З цього істо- ричного факту випливає, що церковної писемності слов’яни не мали. Були літери, але не було церковної мови, чистоту якої Українська Православна Церква зберігає уже другу ти- сячу років. УПЦ відкидає намі- ри змінити церковно-слов’ян- ську мову богослужіння на мирську українську. Відкидає тому що церковно-слов’янська мова складена не суєтними мовниками, а святими мужа- ми Кирилом і Мефодієм, ка- нонізованими Церквою. То ж мова рівноапостольних братів і «учітєлєй словєнскіх» є бого- духновенною. Відмовитися від небесного скарбу – церковний і культурний нонсенс. Разом з братом, святим Мефодієм, святий Кирило пе- реклав на церковно-слов’ян- ську мову всі книги бого- службові: Євангеліє, Апостол, Псалтир, обрані служби. Це відбулося у 863-му році, і ви- кликало дуже люту злобу ні- мецьких єпископів, які здій- снювали в моравських церквах богослужіння латинською мо- вою. І що ж зробили західно- європейські єпископи? Вони просто переклали латинською мовою, що існувала до Різдва Христового, з єврейських, грецьких письмен церковні книги. Латинська і зараз вва- жається офіційною мовою, якою правляться служби. А що зробили Кирило і Мефодій? Вони створили нову мову. Ось у цьому і полягає її велич і користь для всього нашого православного світу. Святий Костянтин так від- повідав німецьким єпископам на вимогу розмовляти в храмах єврейською, грецькою і латин- ською: «Ви визнаєте лише три мови, гідних того, щоб славити на них Бога. Але святий про- рок і цар Давид закликає: спі- вайте Господу вся земля, хва- літь Господа всі язици. Всяке дихання да хвалить Господа. І в Євангелії сказано: шедше, навчіть всі народи». Німецькі єпископи, звичайно, були осо- ромлені, розлютилися і по- скаржилися в Рим на святих Кирила і Мефодія. Римська ку- рія викликала братів. Взявши з собою мощі святого Клімента, просвітителі прибули до папи Адріана. Він шанобливо зу- стрів їх і затвердив богослу- жіння на слов’янській мові. Невтомні просвітницькі труди підірвали і без того не богатир- ське здоров’я Кирила. Тяжко захворівши, він прийняв схи- му з ім’ям Костянтин. Великий учитель слов’ян відійшов до Господа у віці 42 років. Діяння святих Кирила і Мефодія відчинили две- рі Церкви Христової, а отже, Небо різним народам слов’ян- ського світу. Церковно- слов’ян­ ською мовою служать в Болгарії, Сербії, Румунії, Молдавії. Завдяки просвіт- ницькій діяльності святих братів-місіонерів Кирила і Мефодія, наш народ засвоїв рідною мовою християнське віровчення і духовний досвід Православія. Переклад книг Святого Письма на слов’янську мову підніс культуру нашого народу на якісно новий ща- бель, адже наші предки поба- чили, що їхня мова є прекрас- ною і настільки досконалою, що нею навіть можна славити Бога. Православ’я сформувало слов’янську душу, менталітет, культуру, моральні цінності, спосіб життя наших предків. Джерелом всіх наших радощів є наша свята Православна віра. Вона давала нашим предкам, дає нам, буде давати і нашим дітям радість покаяння, радість молитви, радість добрих справ, радість Причастя - все те, що становить щастя віруючої лю- дини, все те, що надихає нас на труди заради спасіння нашої душі. Автор статті - ієромонах Силуан (Межинський) Преподобний Нестор Літо­ писець народився в 50-х роках ХІ століття у Києві. Юнаком він прийшов до преподобного Феодосія і став послушником. Постриг в чернецтво преподо- бний Нестор отримав від ігумена Стефана. При ньому ж він був посвячений у сан ієродиякона. Преподобний Нестор глибоко цінував істинне знання, поєднане зі смиренням і покаянням. «Велика буває користь від вчення книжного, - говорив він, - книги наказують і вчать нас шляху до покаяння, бо від книжних слів знаходимо мудрість і стриманість. Це річки, які напоюють всесвіт, від яких виходить мудрість. У книгах глибина, ними втішаємося в печалі, вони - узда стриманості. Якщо старанно пошукаєш в книгах мудрості, то придбаєш велику користь для своєї душі. Бо той, хто читає книги, бесідує з Богом або святими мужами». У монастирі преподо- бний Нестор ніс послух літописця. Головним подвигом життя преподобного Нестора було складання до 1112-1113 років «Повісті временних літ». «Ось повісті временних літ, звідки пішла Руська земля, хто в Києві нача первеє княжити і звідки Руська земля стала є», - так з перших рядків визначив мету своєї праці преподобний Нестор. Чернець-патріот виклав історію Церкви Київської Русі в головних моментах її істо- ричного становлення. Він говорить про перше згадування нашого народу в церковних джерелах - 866 році, при святому патриархові Костянтинопільському Фотії; оповідає про створення слов’янської грамоти святими рівноапостольними Кирилом і Мефодієм, про Хрещення святої рівноапостольної Ольги в Костянтинополі. Духовна глибина, історична вірність і патріотизм «Повісті временних літ» ставлять її в ряд найвищих творінь світової писемності. Преподобний Нестор помер близько 1114 року, заповів- ши печерським ченцям-літописцям продовження свого великого труда. Преподобний Нестор був похований у Ближніх печерах преподобного Антонія Печерського. ПАМ'ЯТЬ ПРЕПОДОБНОГО НЕСТОРА ЛІТОПИСЦЯ 900 років пройшло з того часу, як літопис преподобного Нестора Літописця поклав на- ріжний камінь великій культурній і духовній спадщині нашої землі
  7. 7.

    № 4 (206) 2019 р. 7 ВЕЛИКИЙ ПІСТ (Закінчення. Початок на

    стор. 1) ВПЛИВ ВЕЛИКОГО ПОСТУ НА ЛЮДИНУ І СУСПІЛЬСТВО Зв’язок з Богом – дже- релом життя – люди розірвали. Натомість стали бранцями «держави смерті». Відтоді туга за втраченним раєм, страждання від невідво- ротної необхідності помирати зробилися постійними супут- никами нащадків Адама і Єви. Милосердний Бог дав своїм жорстоковийним чадам обітницю спасіння, не вказав- ши часу. І от, нарешті, догоо- чікуваний голос владно про- лунав: «Я є життя!» Зійшов з Неба Син Божий, Месія, взяв на себе гріхи наші і добровіль- но приніс Себе в спокутуваль- ну жертву, заради повернення нам безсмертя. Апостол Іоанн так пише про цю подію кос- мічного масштабу: «Любовь Божия к нам открылась в том, что Бог послал в мир Единородного Сына Своего, чтобы мы получили ЖИЗНЬ через Него» (1Ін. 4, 9). Життя через Нього… Це означає, що життя ми здо- буваємо в Церкві Христовій, Православній, канонічній. Іншими словами, христия- ни не уподібнюються Адаму і Єві, котрі, легковажно по- слухавшись лукавих базікань вселенського змія, зруйнували БЕРЕЖІМО ВІРУ, ЯК ЗІНИЦЮ ОКА Божественний порядок в раю, тобто в первозданній Церкві. Тож, завдяки реальності віч- ного життя, канонічна Церква – понад усе! (Неканонічне псевдоцерковне утворення не що інше, як змій, смерть). Спаситель заповів шукати найперше Царства Божого (Лк. 12, 31) і водночас дав підказку, де саме шукати Царство Його: «Царство Божие внутрь вас есть» (Лк. 17, 21). Хіба може Бог, живий Бог перебувати в одному помешканні зі смертю? Звичайно, ні. Отже Царство Боже, канонічна Церква і вічне життя є синонімами. Розглянемо, в який спосіб церковні люди долучаються вічності. Своєрідну духовну фізі- ологію, якщо можна так ви- словитись, розробив вели- кий подвижник Православія святий Макарій Великий. Образом смерті в Євангелії є пітьма. На противагу їй жит- тя – це світло. Тому Христос дає завдання апостолам, бу- дівничим Своєї Церкви, бути світлом для вірян: «Вы есте свет миру» (Мф. 5, 14). Звідси випливає апостольська місія, заповідана церковним стовпам Архітектором Дому Божого (не плутати з масонським архітек- тором всесвітнього капища!) – просвіщати людство, виганяти смертельну пітьму з людських сердець: «Светильник телу есть око. Аще око твое бу- дет чисто, то все тело твое будет светло. Аще око твое будет лукаво, то все тело твое будет темно. Аще свет, который в тебе, тьма, то ка- кова же тьма?» (Мф. 6, 22, 23). Отже, апостоли прислужилися Візьмемо 69-те правило святих Апостолів: «Аще кто, епископ, или пресви- тер, или диакон, или ипо- диакон, или чтец, или певец, не постится во святую четыредесятницу пред Пасхой, или в среду, или в пя- ток, кроме препятствия от немощи телесные: да будет извержен. Аще же мирянин: да будет отлучен». Якщо нинішні «христия- ни» не вважають за потрібне рахуватися з цим правилом, чи означає це, що воно «застарі- ло» і має бути скасоване? Адже тоді доведеться визнати «заста- рілими» і слова Христові: «сей род (бісівський) не исходит, токмо молитвою и постом» (Мф.17, 21). Між тим, ми ба- чимо тепер, наскільки спра- ведливі ці слова, і наскільки правий був Преосвященний єпископ Феофан Вишенський Затворник, казавши: «Чи можна думати, що де немає поста і молитви, там уже й біс? Можна!» Хіба не знахо- диться в стані справжнього біснування сучасне псевдо- християнське людство, що самонадіяно відкинуло єдину дієву зброю проти темної бі- сівської сили – молитву і піст? Хіба не найсправжніше бісну- вання породило нечувану ще в історії людства за своїми стра- хіттями і жорстокістю другу світову війну, а зараз готують ще страшнішу третю світову війну. Хто відкидає подвиг мо- литви і поста, той і не здатен творити нічого, окрім зла, і все його оманливе добро, коли воно у нього і є, насправді зов- сім не добро, а те ж зло, тому що за словами Христовими: «Не может древо зло плоды добры творити»: «собирают ли с терновника виноград, или с репейника смоквы?» (Мф. 7, 16,18). «Берегитесь, - тому й каже Христос Спаситель, - лживых пророков, иже прихо- дят к вам во одеждах овчих, внутрь же суть волцы хищ- ницы» (Мф.7,15). Ці лжепророки, котрі за- перечують значення подвигу молитви і посту в християн- стві, глибоко вкорінилися в сучасне християнське сус- пільство і мають уже в ньому чималий успіх. Найсумніше, що кількість таких пророків збільшується нині в усіх пра- вославних помісних церквах. Вони висуваються на керівні посади і вищі церковні пости і чинять розділення і розко- ли у своєму власному право- славному середовищі. Наочно справджують у такий спосіб слова великого Апостола про те, що «В последния времена отступят нецыи от здравые веры, внемлющи духовом ле- стчим» (1.Тим. 4,1). Це вже явний відхід, явна зрада святого Православія. Адже одна справа, коли люди- на грішить через неміч єства свого, і потім кається, опла- кує свій гріх, а зовсім інше – коли вона, гріша нерозкаянно, пнеться знайти принципове обгрунтування свого гріха і вибудовує навіть цілий сві- тогляд, що не бажає бачити в християнстві подвига хресто- носіння, подвига боротьби зі своїми страстями і похотями. «Блюдите же, браття «како опасно ходите!» адже воістину «дни лукави суть» нині, більш ніж коли-небудь раніше (Єфс.5,15,16). Архиєпископ АВЕРКІЙ (Таушев). Людський світ, яким його бачить і висловлює в своїй літургійній і молитовній практиці Церква, складається з живих і померлих. Слово «мертві» в християнстві замінюється словом «усопші» (успіння). Христос називає смерть «сном» (Лк. 8, 52), і в суперечці з саддукеями Він говорить: «Бог же не є Бог мертвих, але живих, бо у Нього всі живі» (Лк. 20, 38). Апостол Павло закликає християн не бути в скорботі про померлих «як інші, що не мають надії» (1 Фес. 4,13), тобто не вести себе, як язичники. І далі він називає смерть сном, як називав її і Господь, а померлих християн — усопшими. Фізична смерть не може відокремити християнина від Христа (Рим. 8, 38-39), а значить і один від одного. Молитовна пам’ять і справи живих, як ми віримо, допо- магають усопшим в їх посмертному бутті. Ось чому Церква Христова у дні Святої Чотиридесятниці закликає посилити свої молитви за наших рідних і близьких усоп- ших і навіть виділяє для цього календарні дні (суботи) для нашого нагадування. Церква має таку силу і владу змінювати участь загробного життя усопшим христи- янам. Наш святий обов’язок виконувати наказ апостола Павла, який говорить: «поминайте наставників, котрі проповідували вам слово Боже» (Євр. 12, 29). Слідуючи його наказу, істинно православні християни повинні не тільки в домашньому правилі згадувати рідних і близьких, які відійшли у вічність, але й у храмах Божих соборно, єдиними серцем і устами, підносити свої щирі молитви до Бога. Це спілкування, що виражається перш за все в молитовному клопотанні і справах милосердя, є спілкуванням любові. Поминальні суботи світлом для вірян, просвітив- ши їхні серця тим Небесним світлом Духу Святого, яким просвітлені були самі, пише Макарій Великий. І продовжує: оскільки були вони, себто апо- столи, ще й сіллю, то «кожну віруючу душу розчиняли та осоляли сіллю Святого Духу. Бо Господь сказав їм: «Вы есте соль земли» (Мф. 5, 13). Святий тлумачить євангель- ське поняття «земля» як люд- ські душі, які учні Христові осолили Небесною духовною сіллю та позбавили їх гниття. «Як м’ясо без солі загни- ває, наповнюється великим смердінням і з причини не- стерпного смороду всі відвер- таються від нього; і в гнилому м’ясі кишать черви; але тіль- ки посипано сіль, черви, що живилися м’ясом, знищують- ся і гинуть, смердючий запах припиняється, тому що сіль за природою своєю знищує червів і виводить сморід. Подібним чином і усіляка душа, не осоле- на Духом Святим, не долучена до Небесної солі, тобто Божої сили, загниває і наповнюєть- ся великим смородом лукавих помислів. Від такої гнилої душі, переповненої страстями, Бог відвертається. В неї закра- даються злі й страшні черви, тобто лукаві духи і темні сили, живляться , гніздяться, плазу- ють там, поїдають і розбещу- ють її. Бо сказано: «возмердеша и согниша раны моя» (Пс. 37, 6)». Але коли душа звернеть- ся до Бога, резюмує святий Макарій, зажадає солі життя – благого і людинолюбного Духу, Небесна сіль очистить душу силою своєю, і духовно мертва людина оживе. Тому- то так важливо залишатися вірними канонічній Церкві, збудованій, просвітленій і осо- леній апостолами Христовими, а не зліпленій користолюбни- ми, злими людцями. Ціна пе- реходу до псевдо церковного, політизованого збіговиська – втрата вічного життя, Царства Небесного, як випливає з єван- гельського вчення і святоот- цівської богословської спад- щини. Господь порівнює ціну церковній вірності зі скарбом, знайденим людиною на полі. На радощах та людина продає все своє майно і купує те поле, заради захованого там скар- бу. «Еще подобно Царство Небесное купцу, ищущему хо- роших жемчужин, который найдя одну драгоценную жем- чужину, пошел и продал все, что имел, и купил ее» (Мф. 13, 44, 45). ЛЮДИ! НЕ ПРОДЕШЕВІТЬ СВОЄЇ ДОЛІ. АНТОНІЙ, митрополит Хмельницький і Старокостянтинівський Бійтеся відступлен- ня від віри, як початку всякого зла. Будемо ві- рити в ім’я Господа Бога Отця, і Сина, і Святого Духа, щоб виповнилося над нами сказане в Писанні: ті, які вірують в Господа, «яко гора Сіон: не захитається по- вік Живий в Єрусалимі» (Пс.124: 1). Тверда основа всіх святих - віра: нею вони стулили пащі ле- вам і загасили полум’я огненне. Святий АНТОНІЙ Великий
  8. 8.

    8 № 4 (206) 2019 р. ПЕРСОНАЛІЇ АДРЕСА РЕДАКЦІЇ 29013, м.

    Хмельницький, вул. Володимирська, 113, Хмельницьке єпархіальне управління УПЦ Тел.: (0382) 650332 Просимо не використовувати газету в господарських цілях Друк ПП Мельник А. А. м. Хмельницький, вул. Чорновола, 37; тел.: 746949 газета зареєстрована Хмельницьким обласним управлінням по пресі від 23.05.1994 р. Головний редактор: Митрополит Хмельницький і Старокостянтинівський Антоній Редакційна рада: протоієрей Михайло Варахоба, протоієрей Петро Задвірний, журналіст Олександр Матросов ПРОТОІЄРЕЙ ВІТАЛІЙ ЯСІНОВСЬКИЙ: "ВОЄННЕ ПОКОЛІННЯ ВСТОЯЛО Б І СЬОГОДНІ" - Те покоління, яке роз- громило німецьких фашистів, фактично врятувало Україну від фізичної і духовної смер- ті, встояло б і сьогодні, - каже протоієрей Віталій. – І що дивовижно; люди, котрі про- йшли найстрашнішу за всю історію людства війну, підня- ли Батьківщину з руїн, були душевними, добрими людьми. Вони дорожили церквою, кож- ною іконочкою, рушничком. Найменша храмова пилинка пошановувалася ними, наче святиня. До священника ста- вилися, як до духовного отця, пастиря, а не чиновника чи купця, який продає чудеса. Віталій Ясіновський на­ ро­ дився 1978 року в про- стій хліборобській сім’ї на Західній Україні в селі Великий Кунинець Тернопільської об- ласті, що у 30-ти кілометрах від Почаєва. В дитинстві довго жив з дідусем і бабусею. Перші зерна християнської віри зро- нив у хлопчаче серце саме дід. Він завжди ходив до храму і брав з собою онука на недільні богослужіння. Так старий бо- гомолець виконав місію єван- гельського сіяльника. Перших утисків за Христа майбутній священик зазнав ще в початковій школі. Якось вчитель надрав хлопцеві вуха. Надрав не за хуліганську пове- дінку, а тому, що затятого без- божника просто дратувала бо- голюбива дитина. Відзначимо, що учорашні партійно-ком- сомольські коритники гнали Іісуса, «заради хліба куса», як писав святий Димитрій Ростовський, чим зганьбили радянську владу, і сьогодні, пе- рефарбувавшись в українських націоналістів, знову розпина- ють Христа з тих же шкурних, меркантильних міркувань. Після дев’яти класів за- гальноосвітньої школи Віталій закінчив професійно-технічне училище будівельного профі- лю. Але будувати промисло- ві або сільськогосподарські чи житлові об’єкти йому не судилося. Посіяне дідом у сер- ці духовне зерно проросло і все сильніше спонукало замислю- ватись над церковним шляхом. Перед очима стояв і приклад старшого брата, який тоді навчався в Хмельницькому духовному училищі. Молод­ ший Ясіновський вступив до Одеської духовної семінарії. І тут знову виявилась євангель- ська паралель: Симон з братом Андрієм ловили рибу; Христос закликав їх: ходіть зі Мною, і Я зроблю вас ловцями людей. Брати одразу покидали своє рибальське знаряддя і пішли за Спасителем. Настоятелем у Ставницю Віталія Ясіновського призна- чено 18 березня 2001 року. На плечі зовсім молодого свяще- ника ліг обов’зок відродити тамтешній храм, який, завдя- ки вищезгаданим комсомоль- сько-партійним коритникам нагадував євангельського Лазаря, котрий вже зотлівав. Тут і стала у нагоді пастирю перша професія будівельни- ка. Як Лазар воскрес і вийшов Настоятелю Свято-Димитріївського храму села Ставниця Летичівського району протоієрею Віталію Ясиновському одному з перших у єпархії довелося прийняти удар навали ненависників Укра- їнської Православної Церкви. Під виглядом переве- дення парафій до іншої конфесії, підпорядкованої стамбульсько-костянтинопільському патриарха- ту, «гвардійці Варфоломія» цілеспрямовано знищу- ють УПЦ, навішуючи на священиків і вірян усілякі хамські ярлики. Ситуація наче повернулася у мину- ле століття, коли на Україну перла орда носіїв «но- вого порядку». Тодішні люциферианські «сірі людці» прагнули захопити нашу землю – «лани широкополі і Дніпро, і кручі», нинішні – посягають на українські святині з гробової пече- ри, так і Свято- Д и м и т р і ї в с ь к а церква постала з отруєних хіміч- ними речовинами руїн, що залишили- ся від неї, коли свя- тиня була перетво- рена коритниками на склад мінераль- них добрив. - Церква – це великий труд, - каже отець Віталій, - щоб її збудувати, треба доклас- ти багато душі і рук. Ті перші церковні відновлювачі довго чекали на день духовного виз- волення. І дочекавшись, вже не шкодували ні свого вільного часу, ні сил, ні власних коштів для воскресіння своєї малої батьківщини. Наприклад, старі певчі переписували молитви і піснеспіви і передавали ці ру- кописні талмуди наступникам. Вони пам’ятали, як співали їхні діди, батьки, як вони разом з ними ходили на богослужіння, не зважаючи ні на дощ, ні на мороз. Це зовсім інша когор- та вірян, якої зараз дуже не вистачає. - А чим відрізняються піс- лявоєнні покоління, пташки перебудови? - Нинішні – сухіші. Ці, якщо і заходять до храму, то ніби до супермаркету. Це споживачі. Мовляв, ми даємо тобі гроші, а ти нас зцілюй і відмолюй. Про внутрішню роботу над собою, духовне вдосконалення, що є смислом християнського життя, навіть не йдеться. Саме на цій матриці спо- живацтва і спалахнув релігій- ний конфлікт в Україні. Ті, хто не відрізняє храму від універ- магу, сьогодні чинить напад на Українську Православну Церкву. Якщо хочете, це заліз- на логіка історії. До речі, саме про цю логіку попереджає Євангеліє. Христос говорить, що Його послідовників світ не- навидітиме і гнатиме (Ін. 15, 7). Попередження Господа справ- джується майже буквально: «Виженуть вас із синагог (себ- то з храмів – О.М); навіть на- стає час, коли всілякий, хто вбиває вас, думатиме, що він цим служить Богу. Так чини- тимуть, тому що не пізнали ні Отця, ні Мене» (Ін. 16, 2,3). Але водночас Спаситель закли- кає християн дерзати, «яко Аз победих мир» (Ін. 16, 33). І апо- стол Петро пише: «Якщо ви страждаєте за ім’я Його, то ви блаженні» (1Пет. 4, 14). Олександр Матросов Село Сутківці Ярмоленецького благочинія 17.02.2019 р. прихожани Свято-Покровського храму на чолі з настоятелем - про- тоієреєм Володимиром Сте- панишиним, після відправ- лення Божественної літургії, провели збори релігійної гро- мади. Всі учасники, а їх було близько 300, одностайно під- твердили вірність Українській Православній Церкві та її Предстоятелю Блаженнійшо- му митрополиту Київському і всієї України Онуфрію. Як повідомив редакції отець Володимир Степани- шин, 23.02.2019 року сутко­ ве­ цький сільський голова Олек­ сандр Білик організував збори територіальної грома- ди в місцевому клубі з ме- тою переходу до ПЦУ. Свя- то-Покровський настоятель про­ інформував присутніх, що збори, організовані па- ном Біликом, є незаконними. Священик закликав людей залишити клуб, що більшість і зробила. Село Климашівка Хмельницького благочинія 16.02.2019 р. релігійна громада храму Святої Па- раскеви Сербської разом з настоятелем – протоієреєм Романом Луговим одноголос- но підтвердила свою вірність Українській Православній Цер­­ кві. Однак, не зважаючи на законне рішення парафіян, супротивники УПЦ призначи- ли на 21.02.2019 р. збори те- риторіальної громади щодо переходу в ПЦУ. Про цей ан- тиконституційний, протизакон- ний намір свідчили листівки, розклеєні напередодні в селі. Проте ніхто з місцевих супро- тивників УПЦ на анансоване збіговисько не з’явився. Нато- мість климашівська релігійна громада, хмельницьке брат- ство на честь преподобних Антонія і Феодосія Києво-Пе- черських, духовенство трьох благочинній єпархії провели того дня молитовне стояння на захист Православної віри і во славу Божу. Село Лисогірка Летичіського благочинія 24.02.2019 р. після Боже- ственної Літургії мали відбу- тися збори релігійної громади храму на честь святих безсрі- бреників і чудотворців Косьми і Даміана щодо визначення конфесійної приналежності. А напередодні, як повідомив редакції настоятель – протоіє- рей Андрій Чорний, - староста села Емілія Мазур розклеюва- ла в селі оголошення. В тих оголошеннях йшлося про те, що в клубі відбудуться збори територіальної громади для вирішення питання переходу до ПЦУ. Але «територіальни- ки» прийшли на церковне по- двір’я. Священики УПЦ Андрій Чорний і Міхаїл Варахоба, який співслужив отцю Андрію тої неділі, пояснили їм, що, згідно чинного законодавства України, територіальна гро- мада не має права втручати- ся в релігійну сферу. Однак «територія» не почула дово- дів розуму і закону і начепи- ла на двері культової споруди другий замок. Ситуація в Лисогірці те- пер така: храм зачинено на два замки і опечатано. Бо- гослужіння віруючих УПЦ і заходи її опонентів відбува- тимуться на церковному по- двір’ї почергово до рішення суду. Село Галузинці Деражнянського благочинія. 23.02.2019 р. в сільсько- му клубі відбулися збори те- риторіальної громади, де, всупереч чинному законодав- ству України, було ухвалено рішення про перехід до ПЦУ. Цього ж дня на дверях галу- зинського храму Архистрати- га Божого Михаіла з’явився другий замок – від стамбуль- сько-костянтинопільських не- офітів. То ж храм тепер зачи- нено на два замки і опечатано до рішення суду. БОРОТЬБА ЗА ВІРУ Хмельницька і Старокостянтинівська єпархія інформує: